02 гру, 2017 0 Коментарів 449 Преглядів

«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце

«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце

«Армия – в разрухе, менты – продажные, СБУ – спит на ходу. Национальной Гвардии и добробатов – не существует. Оккупант вопит из каждого утюга о «новороссии» на 8 областей. А тут Одесса... И Куликово поле как естественная вертолётная площадка, и ж/д вокзал рядом, и «зелёные» совсем недалеко, в Приднестровье.


План казался беспроигрышным. Расстреляв мирное шествие на Греческой, захватить здание и ждать подмоги... Так бы и было, и на утро из каждого окна торчал бы ствол, купленный в военторге, а на крыше болтался бы флаг РФ и тряпка какой-нибудь «ОНР». В Донецке сработало. Солнечная Одесса была бы следующей. Стратеги армии вторжения не учли только одно – мужество горожан. Управляя годами послушным стадом, оккупант и помыслить не мог, что обычные, мирные люди, будут сражаться за свой город и свою страну.


Упырь «ОНР» сдох, не родившись. Увы, убив 6 горожан и подведя к смерти толпу своих «полезных идиотов» С ним сдохла и «новороссия». Стала воскресать армия, спешно сколачивались первые добробаты, воспряли духом немногие на то время честные сотрудники МВД и СБУ, начинался великий подвиг волонтёров»...


«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце
У свій час цей пост наробив чималий розголос в Інтернеті. Його коментували, поширювали «Вконтакте», копіювали на «Facebook» та цитували новинні сайти. Авторство цього патріотичного тексту належить Олегові Мудренку. В минулому – мешканцю Москви, в майбутньому – активному члену одеської спільноти, а в теперішньому – коректувальнику Збройних сил України з позивним «Русскій».

– То мене побратими так прозвали, – говорить Олег. – Я народився у Пскові, мої батьки були російськомовними українцями. Коли почалася війна, планував переїхати в Україну разом з мамою. Але доля вирішила по-іншому: вона померла.

Позивний Олега не відповідає не лише його національності, але й громадянству. Боєць обміняв бордовий паспорт з двоголовим орлом на ID-картку з тризубом і в Росію більше повертатися не планує. Він вирішив оселитися на Одещині. Зараз Олегові 45 років. Він захищає Україну у секторі «М». Хоче прийти з війни переможцем, побудувати на своєму подвір'ї басейн та вивчити українську мову. «Русскій» розповів i.ua.tv про життя в Москві, шлях до українського громадянства та плани на майбутнє.


«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце
– Ви були громадянином Росії. Які причини Вас змусили стати на захист України?

– Думаю, вони у таких як я однакові. Будучи поки що російськомовним, хоча й українцем, у мене не вистачило сил дивитися на перетворення Росії у фашистську державу. Я знаю, який «рускій мір» всередині, причому у його найкращому прояві. Москва – це ідеальний варіант, який пропонує Путін. Але я зрозумів, що в Україну «рускій мір» пускати не можна. Путіна потрібно зупинити.

– На Вашу думку, чому росіяни стали настільки агресивними?

– Багато хто каже, що людей такими зробив телевізор. Але він лише відповів на запит суспільства, яке хоче жити в імперії. Просто телебачення випустило на волю всі його низькі інстинкти. Росіяни вважають: «Нехай я ходжу в лаптях і подертій тілогрійці, зате я пишаюся своєю країною». У чому полягає їх гордість? У цих людей варварська логіка. Вони, наприклад, думають: «У сусіда будинок красивий, за те я його підпалю». Замість того, щоб планувати: «Я спати не буду, але побудую кращу хату. І нехай сусід, дивлячись на мене, від заздрощів вдавиться на заборі». Якось, один мій знайомий повернувшись із Чехії сказав: «Така гарна країна і чехам дісталась». Я відповів: «Але ж вони її самі побудували».

Росіяни заздрять іншим та замість створення свого, прагнуть зруйнувати чуже. Тому я не готовий повністю звинувачувати телебачення. Не тільки воно зробило з них зомбі. Казати: «кляті Путін та Соловйов», звісно, можна. Безперечно, вони – військові злочинці і, сподіваюсь, ми доживемо до суду над ними. Але якби подібна пропаганда йшла у який-небудь Швейцарії, то ведучого відвезли б у психіатричну лікарню, а голові держави на третій день оголосили імпічмент. У російських реаліях це неможливо.

– Ви брали участь в акціях непокори в Росії?

– У жодній не брав. Тільки слідкував за ними та співчував затриманим. Чесно кажучи, я їх вважав марними. Багато моїх друзів в 2012 році ходили на Болотну площу. Я їм казав: «Ця влада почала з підриву будинків у власній столиці (у вересні 1999 року вибухнули житлові будинки у Москві, Волгодонську та Буйнакську, винними зробили чеченських бойовиків – ред.). Тому гуляннями по відведеному для вас майданчику ви нічого не досягнете. Тут мирний протест не допоможе. Путінську владу можна подолати тільки силовим шляхом ззовні, або зсередини. А такими акціями можна собі хіба що заробити три роки тюрми». До речі, коли 6 травня 2012 року на Болотній площі побили людей, то 7 травня вже ніхто не вийшов. Як кажуть, барин заборонив, помітингували і досить.

– Якщо на Вашу думку мирні протести не є дієвими, як Росії позбутися Путіна, а також жовчі та бажання самоствердитися за рахунок інших народів?

– Історія знає такий прецедент, це – Німеччина. Після поразки у Другій світовій війні її державну еліту знищили силовим шляхом. Країну очистили від нацистської ідеології та роззброїли. Аби це все сталося, був вплив ззовні. Я не виключаю можливості аналогічного варіанту з Росією. Правда, зараз вона рухається шляхом Радянського Союзу: економіка летить у прірву, а фонд національного добробуту порожній. Тиск з боку інших держав може привести до колапсу – і Росія почне розвалюватись на регіони. Тоді вони перестануть бути для нас небезпечними. А те, що відбуватиметься в середині Росії – вже не наші проблеми.

– Наскільки можливий варіант з Росією як з нацистською Німеччиною?

– Зараз у Росії достатньо великий мобілізаційний ресурс та війська. Хоча її збройні сили чим далі, тим більше нагадують армію Садама Хусейна 1991 року. Вони як були радянськими, такими і залишилися. Тому, могутня і непереможна російська армія – не більше ніж міф, розповсюджений кремлівською пропагандою. У «Ерефії» є фетиш – ракетні війська стратегічного призначення. Але вони, по суті, є технологією 60-х років. З цього приводу дуже влучно висловився публіцист Олександр Невзоров: «Православні ракети вище дзвіниці не літають». На даний момент, єдина країна, яка технологічно переважає Росію настільки, що може її безкарно бити – це США. Саме безкарно, бо удару у відповідь не буде. Питання тільки чи треба воно американцям?

Скоріш за все, Росію дотиснуть економічно. Вона розвалиться без єдиного танкового пострілу, як і «совок». Радянська армія вийшла з Афганістану не тому, що моджахеди пішли у наступ на танках, а тому, що Горбачову було наказано капітулювати. Мовляв: «Виводь війська із Східної Європи та Афганістану, а то їсти не дамо». Тоді економіка СРСР знаходилася в зруйнованому стані, і «совок» залежав від постачання продовольства з закордону.


«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце
– Чи були у Вас проблеми з оформленням громадянства?

– Я отримував громадянство за походженням. Мої бабуся та дідусь родом з Вінницької області. У мене були оригінали їх свідоцтв про народження ще довійськових часів. Ці старі документи вижили, не зважаючи на всі пожежі та переїзди, і дуже добре мені допомогли. А ще я мав справу з унікальним головою міграційної служби. Документи я оформлював у місті Козятині на Вінниччині. Він нічого непередбаченого законом не робив. Ця людина чітко мені пояснила все, що від мене вимагається і які у мене є варіанти.

Мене поставили у чергу на громадянство дуже швидко. Документи я подав 3 вересня, а вже 18 листопада видали тимчасове посвідчення громадянина. Правда, з вини Вінницької обласної міграційної служби отримання повноцінного українського паспорта затягнулося на кілька місяців. Добре, що на допомогу прийшли працівники військомату, які фактично «нагавкали» на обласну міграційку. Мою декларацію про відмову від російського громадянства підписали за один день. А вже через десять днів – 13 березня я отримав український паспорт у вигляді ID-картки.

Мій випадок радше виключення з правил. Бо є люди, які роками не можуть отримати громадянство. Не знаю, чи мав би я зараз український паспорт, якби пішов оформлювати документи в одеську міграційку. Я начитався про неї багато поганого і намагався обходити це місце десятою дорогою.

– Що було після того, як Ви отримали паспорт?

– Через три дні – 16 березня підписав контракт із Збройними силами України. Потім були чотири місяці учєбки у Немирові на Львівщині. А 17 липня мене відправили на передову. Подробиці своєї служби розповідати не можу. Тільки скажу, що моя спеціальність – коректувальник.


«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце
– Чи сподобалося вам у навчальному центрі в Немирові?

– Аби не розчаровуватись перед від’їздом, я себе навмисно накручував на гірше. Сподівався на купу маразму та ідіотизму. А в результаті, учєбка виявилася кращою, ніж я очікував. З приводу навчання, було як у тому висловлюванні: «хворий допоможи собі сам». Хто хотів вчитися, той вчився. Тобі давали базу, а щоб отримати нормальні навички, треба було чіплятися до інструкторів, або своїх досвідчених колег. Завдяки ініціативності я і ще кілька бійців-коректувальників навчилися працювати з спеціальною програмою «Укроп». Володіння нею полегшує роботу на передовій. Наш інструктор виділяв час після основних занять, щоб познайомити усіх бажаючих з «Укропом». Іншою аналогічною програмою – «Армією SOS», я вже оволодів у своїй бригаді.

Побутові умови в учбовому центрі були нормальні. Ми жили у палатках. Але ж нам ніхто не обіцяв п'ятизірковий готель з покоївками-переможницями конкурсів краси. Як на мене, у палатках навіть прикольніше ніж у казармах. У них мешкали по 10 осіб, з'являвся свій мікроклімат і з'являлися неформальні відносини. Хтось приніс тазок, хтось чайник, хтось, наприклад, чайник. Так ми створювали нормальні побутові умови. У казармі, де жили по 200 бійців нічого подібного, звісна річ, не було. Там ліжка поставлені під лінійку і заправлені під ліску. Достатньо цікаво було дивитися на тих, хто вчився разом з нами. Було багато молоді. Нас всіх новобранців селили окремо від досвідчених хлопців. Можливо це було правильно. Бо вони приїздили на короткий термін, а ми на повний цикл. Ось така була у мене учєбка. Сказати, що вона суперська – не можу. Правда, у мене не було з чим порівнювати. Звичайна собі учєбка: годували, вчили і ганяли.

– Яка у Вас освіта?

– Вища. Я поступив у Московський інженерно-будівничий інститут, а закінчив Московський державно-будівничий університет. Справа в тому, що відбулася реформа, і виш перейменували.


«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце
– Ким Ви працювали у Росії?

– Після інституту я працював прорабом, а потім вступив до аспірантури. Вона як той кролик: не тільки цінний міх, але і кімната в гуртожитку. Однак захистити кандидатську, на жаль, не вдалося. Аспіранти використовувалися у якості «негрів» у академіків. Щоб захистити роботу, треба було над нею працювати у лабораторіях. А вони давалися тільки за великі гроші. Я був із сім'ї з середнього достатку і таких фінансів не мав. Тому, вчився в аспірантурі і потроху будував кар'єру.

В 2001 році відкрив свою невеличку будівельну фірму «Арбелон». Вона проіснувала близько п'яти років. Через деякий час світ змінився і я пішов у сферу найманої праці. Був регіональним директором «Ронікон», а потім управляючим фірми «Євроокна». Я їздив у відрядження країною, відкривав нові філіали та курував роботу діючих. У 2011 році я зрозумів, що рухаюсь в непотрібному напрямку і вирішив відпочити. Придбав будиночок у лісі, збирав гриби і для заробітку модерував пару сайтів. Це протривало близько року, а потім я працевлаштувався директором московської філії чеського підприємства «Ковосвіт». На цій посаді, власне, мене і зустріла війна. У 2014 році ми з мамою прийняли рішення виїхати в Україну. У мене в планах була армія. Мама мала жити на Одещині і чекати мене з фронту. Але наші спільні плани виявились нездійсненими. Мама невдовзі тяжко захворіла та померла. Я поїхав в Україну без неї.

– Чого Ви вирішили жити недалеко від Одеси?

– Бо закохався у неї, коли приїздив туристом. Правда, тоді я ще не бачив Львів (сміється). Він неймовірний. Мав нагоду відвідати місто Лева тричі, поки проходив підготовку у навчальному центрі в Немирові. Чесно кажучи, були думки оселитися там. Але я поки що російськомовний українець і зараз українською можу хіба що читати. Телеведучих розумію через раз: все залежить від їх вимови. Якщо вони з акторською інтонацією чітко вимовляють кожне слово – я все сприймаю нормально, якщо тараторять – ні. Саме через своє недосконале володіння українською я обрав Одещину. У побуті там мені буде простіше. А ще я виріс далеко від моря і вирішив скористатися можливістю жити ближче до нього. Крім того, в Одесі я маю знайомих з іще довоєнних часів.


«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце
– Яким був Ваш вільний час у Росії? Мені відомо, що ви цікавилися байкерством.

–Я не був членом якогось офіційного байкерського клубу типу «Срібних крил», чи не дай Боже «Нічних вовків». Для гарного проведення часу наша тусовка перетворила великий гараж на такий собі бункер. Це було нормальне житлове приміщення з душем, місцем для танців, ремонтною майстернею і стоянкою для мотоциклів. До нашої тусовки входила найрізноманітніша публіка. Кого у ній тільки не було: і звукорежисер, і інженер техобслуговування банку, і адвокат і хуліган.

Відпрацювавши п’ятиденний робочий тиждень, ми на вихідних відпочивали у бункері. Ранок понеділку інколи починався вереском: «Я проспав роботу! Мені терміново треба зателефонувати!». Уже через півгодини ця людина казала: «Ой, мене звільнили!». Дві третини москвичів до початку війни з Україною не дорожили своєю роботою. Москва – це мегаполіс. Якщо людина, наприклад, працювала кухарем в якомусь кафе, і її звільнили, вона могла дуже швидко знайти нове місце. Справа в тому, що кафе у Москві більше, ніж достатньо. Така ситуація була не тільки з кухарями але й з іншими обслуговуючими, або робітничими спеціальностями.

– А якісь байкерські виїзди по Росії були?

– Були, але я в них участі не брав. І так їздив мільйони разів у відрядження і передивився майже всю Росію. Мені вони по саме горло сиділи. Краще я відпочину. До речі, перед виїздом з Москви, голова нашого клубу продав мені бункер. Я навіть у ньому деякий час жив. Він знаходився майже у центрі міста, а мій будинок у пригороді. Мені так було легше добиратися на роботу.

– Які ще у Вас захоплення?

– Нічого особливого: полювання, гриби і книжки. Я дивував своїх друзів-розгільдяїв тим, що міг вийти з великого театру, а потім поїхати в наш бункер на тусовку. Хтось би мене назвав різностороннім, а хтось по верхівкам розкиданим. З мене плакатного персонажа все одно не вийде: ні інтелігента, ні розгільдяя.

– Ви спілкуєтесь зі своїми друзями з Росії?

– Дуже з небагатьма. Точну дату мого від’їзду з Росії знали тільки дві особи. Саме вони мене, власне кажучи, й проводжали на потяг Москва – Мінськ. З ними я і досі підтримую спілкування. Відсотків 80 з моїх друзів відпало. Це сталося ще у 2014 році, коли всі соціальні мережі були завалені мапами «новоросії» з закликами дійти до Києва. Тих, хто підтримував політику Путіна я потихеньку відсіював, без скандалів, криків і доведення їм своєї правоти.

З багатьма розірвалися контакти після діалогів: «А чим ти займаєшся?», – «Пішов в армію», – «А що ти там робиш?», – «Кашу їм. Якщо вас цікавить щось інше – звертайтесь до прес-служби міноборони. Там вам все розкажуть». Все ж таки у нас ворожі країни і підтримувати стосунки зі мною вони не будуть. Та й в мене, чесно кажучи, великого бажання спілкуватися з ними немає.


«Коректувальник з Москви: «рускому міру» в Україні не місце
– Ви розірвали стосунки з російськими друзями, бо вони – ватники?

– Не всі. Але, якщо почати колупатися, то рано чи пізно вони видадуть фразу: «У стосунках України з Росією не все так однозначно». А після цих слів зникає будь-яке бажання продовжувати спілкування. Залишається просто не дуже приємний осад. Але я все одно взяв квиток в один кінець. Який сенс цього спілкування? В Україні у мене починається нове життя.

– Нові друзі в Україні з’явилися?

– Чесно кажучи, я на гражданці перебував досить недовго і не встиг зануритися у суспільне життя. Затоваришував зі своїм сусідом, а потім із хлопцями з учєбки. А так, щоб зав’язалося багато приятелів, сказати не можу. Мені банально не вистачало часу нормально перезнайомитися з людьми.

– Ви сказали, що читаєте книжки українською. Напевно, Ви десь її вчили.

– І батьки, і дідусі з бабусями спілкувалися між собою українською. Правда, читати я почав у свідомому віці, коли з’явився гул-перекладач (сміється). Спочатку я відкривав у цій програмі два вікна. Перекладав з української на російську і навпаки. З часом, вікно з російським перекладом ставало для мене все менш потрібним.

На Вінниччині живе моя двоюрідна сестра. Якось вона дала мені україномовну газету і попросила вголос зачитати з неї текст. Але я засоромився, бо ніколи не розмовляв українською. Чесно кажучи, вимова у мене ніяка, я ледь не в кожному слові неправильно ставлю наголос. Після цього я став користуватися функцією озвучування мови у гул-перекладачі.

Коли закінчиться війна і умови життя стануть спокійними, цілеспрямовано займусь вивченням української. Піду до найближчої школи та братиму уроки у вчительки з української мови та літератури. Варіант курсів я для себе не розглядаю. Просто піду до середньої школи, звернуся до звичайної Марьї Іванівни, домовлюся з нею, і буду ходити по вечорам на заняття.

– Яка у Вас мрія?

– Зараз це тихе, спокійне, осіле сімейне життя. Одружитися, побудувати на своєму подвір’ї басейн, посадити біля будинку гарний сад. Сподіваюся, все буде добре.


Ірина Сатарова


Некоторые особенности военной ситуации на Донбассе.
Аналітика 07 бер, 2017

Некоторые особенности военной ситуации на

На сегодняшний день трех летнего противостояния с Россией, мы имеем тот факт, что попытка...


Порошенко присваивает Муженко генерала армии, а Матиос шьет срок обоим за Иловайский котел
Аналітика 16 жов, 2015

Порошенко присваивает Муженко генерала армии, а

Прочитал на сайте Президента Украины указ №581/2015 от 14 октября 2015 года о присвоении начальнику...


Как остановить Владимира Путина?
Аналітика 09 вер, 2015

Как остановить Владимира Путина?

Очень многих людей в Украине и мире интересует вопрос, а как остановить Путина? Чтобы ответить на...



Додати коментарій

оновити, якщо не видно коду

Віктор Шишкін:  у США розчаровані діями української влади
Аналітика 0 Комментариев

Віктор Шишкін: у США розчаровані діями української влади

В неї відсутня державницька позиція. Крім того, українська влада не бореться з корупцією....

15 гру, 2017 98
Скільки за газ мають платити українці?
Аналітика 0 Комментариев

Скільки за газ мають платити українці?

Вартість за тисячу метрів кубічних блакитного палива повинна бути не більшою за 100 доларів....

13 гру, 2017 48
Путін прийняв парад перемоги у Сирії. Чого чекати далі?
Аналітика 0 Комментариев

Путін прийняв парад перемоги у Сирії. Чого чекати далі?

Кремль зацементував свою перемогу, зробивши зсув геостратегічного балансу на власну користь. З Сирії Путін вилетів до Єгипту і провів зустріч з його президентом Абдель Фаттахом ас-Сісі. Ця поїздка свідчить про прагнення розширити зону впливу союзу...

13 гру, 2017 79