Веніамін Тимошенко: призупинення навчання у КНУ — як дзеркало так званих економічних реформ

На війну намагаються спихнути все, що тільки можна. Мовляв, у всьому винні бойові дії, а ми — класні реформатори. Але, якби не війна, всім було б зрозуміло, як вони працюють насправді. До влади прийшли комсомольці і кримінал, які мислять ще категоріями 90-х років і які добре знайшли спільну мову. Всі знають і розуміють яким чином вони отримали свої активи і статки.

Веніамін Тимошенко: призупинення навчання у КНУ — як дзеркало так званих економічних реформ

Уточнення від редакції: до публікації матеріалу, через великий суспільний резонанс керівництво КНУ імені Тараса Шевченка прийняло рішення не переходити на дистанційну форму навчання. Отже, кошти на опалення у виші знайшли. Звісно, добре що студенти повернуться до аудиторій ще до початку весни, однак проблеми підняті в матеріалі не втратили своєї актуальності. Отже, пропонуємо вашій увазі текст інтерв’ю.

Призупинення навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка викликало хвилю обурення серед користувачів соцмереж. Як виявилось, в одному з найкращих вишів країни вирішили відправити студентів на дистанційне навчання. Де-факто — подовжити їм канікули аж до 1 березня. Причина — нібито нестача коштів на опалення. Громадськість не може зрозуміти, чому у виші, де контрактна форма навчання на одному з найдорожчих факультетів — юридичному коштую понад 46 тисяч гривень, не знайшлося грошей для сплати комуналки. Ситуацію i-ua.tvпогодився пояснити голова Об`єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніамін Тимошенко.

— Один з найкращих вишів країни немає коштів на сплату комунальних послуг. Чи не здається Вам ця ситуація дивною? Звісно, перерва у навчанні — гарна нагода для биття байдиків. Зрозуміло, що студенти зраділи продовженню канікул.

— Знаєте, є дуже гарна фраза: коли припиняють будувати школи — починають будувати тюрми. У ситуації навколо КНУ імені Тараса Шевченка я вбачаю програму поступової дебілізації суспільства, я вбачаю цілеспрямоване знищення країни. Освічені люди в Україні не потрібні. Цей університет є одним з найкращих в країні і він небезкоштовний. На мою думку, при бажанні, тільки за гроші, які виш отримує від сплати за навчання студентів найвідоміших факультетів, можна було б вирішити питання з комуналкою. Схоже, хтось просто дав команду не вирішувати.

На жаль, наша освіта на міжнародному рівні і так не користується популярністю, у тому числі — через корупцію. Крім того, багато студентів не мотивовані і віддають перевагу байдикуванню. Не дивно, що деякі зраділи, отримавши звістку про продовження канікул. Тепер замість навчання вони будуть пити пиво і дивитись серіали. Нажаль, вони себе руйнують самі, бо не прагнуть здобувати знання. Якби подібна ситуація відбулася десь в Єльському, чи Принстонському університетах — студенти і викладачі схопилися б за голову і підняли на вуха всіх. В Україні скасування занять через економію на комуналці сприймають як норму.

Те, що зараз відбувається у КНУ, нагадує ситуацію на величезному авіабудівному заводі «Антонов». Я нещодавно спілкувався з колегою, який має відношення до цього підприємства. Там під Новий рік оголосили простій. Тобто, завод не працює, а робітники сидять вдома і отримують дві третини своєї зарплати. Звичайно, що це рішення керівництва викликало обурення серед працівників. Але відповідь директора просто приголомшила: «Підприємство має контракт, ми не можемо виплатити всі кошти, тому візьмемо їх з ваших зарплат». Тобто проблеми простіше вирішувати за рахунок працівників.

«Антонов» — це колись потужна корпорація. Потрібно туди трохи вкласти грошей — і можна будувати якісні літаки. Тоді б українським авіакомпаніям не потрібно було брати у лізинг стільки «Боїнгів» та «Аеробусів», або ж мрія про національного лоукостера стала б реальністю. Такі кроки дали б людям робочі місця і сприяли розвитку вітчизняних технологій і науки. Зрештою, це ж не бульбу саджати і потім продавати її на ринку. Правда ж? Але керівництво замість розвитку підприємства, влаштувало простій, як і українська влада влаштувала простій всій країні.

І КНУ, і завод «Антонов» призупинили свою роботу, на мій погляд, бо влада мародерів ставить на перше місце заробляння брудних грошей і набивання власних кишень. Ви тільки подивіться, що робиться навколо! Абсолютно всі державні інституції, правоохоронні в тому числі, потонули в корупції і злочинах. Політики і чиновники сидять на потоках і займаються лише дерибаном і пограбунком країни. Їх не цікавить репутація країни на міжнародному рівні, їх не цікавить розвиток країни. Нас і так у світі сприймають як ганчірку для витирання ніг, ганебні явища в освіті лише додають бруду до нашого «світлого» образу. Зараз нас знищують по всіх фронтах. Влада явно запроваджує програму, спрямовану на поступове перетворення України на аграрну сировинну недодержаву з безвідмовними мовчазними людьми, які будуть стояти на копальнях і працювати за їжу. Тобто, з нас бажають зробити і роблять рабів. Після знищення промисловості, нас може очікувати хіба що палка-копалка, огороди, шахти і кар’єри.

— Таке скрутне становище — результат недолугих реформ від недолугих реформаторів?

— Я вважаю, що так. Реформи по суті не відбулися. Влада продовжує грабувати країну, прикриваючись війною. Цікаво, як би себе поводили наші «реформатори», коли б бойових дій на Сході не було? Переконаний, вони робили б те ж саме, що і зараз: брехали і грабували, лише з виправданнями була б проблема. Яким чином вони б пояснили серйозні провали в економіці, штучну бідність населення, кримінальний розгул, драконівські тарифи і ціни та інші системні провали?

— Тобто війна — це засіб для виправдання бездіяльності влади?

— Так, на війну намагаються спихнути все, що тільки можна. Мовляв, у всьому винні бойові дії, а ми — класні реформатори. Але, якби не війна, всім було б зрозуміло, як вони працюють насправді. До влади прийшли комсомольці і кримінал, які мислять ще категоріями 90-х років і які добре знайшли спільну мову. Всі знають і розуміють яким чином вони отримали свої активи і статки.

І ці товариші не будуть проводити реформи: вони на них просто не здатні. У минулому вони віджимали-грабували і продовжують це робити зараз. Ці люди не вміють мислити по-іншому, в їх головах немає інших категорій. Вони не прагнуть розбудовувати країну, хоча, навіть будучи олігархами, можна ще більше заробляти, думаючи про розвиток країни і розвиваючи інноваційний і технологічний бізнес, мотивуючи до отримання освіти і як наслідок — високооплачуваного робочого місця. Вони ж проводять політику виснаження ресурсів і знищення країни. Для них це природно і зрозуміло.

— На Вашу думку, чому багато українців виїздить закордон?

— Люди, які мають освіту і здобули професію, розуміють, що тут їм робити нічого. Вони просто не хочуть витрачати своє життя на боротьбу з комсомольцями. Існує багато прикладів, коли українці з кількома вищими освітами збирають у Польщі фрукти, бо на батьківщині, на жаль, їм немає місця. У нас потрібні громадяни, які мовчки працюватимуть за мізерну зарплату, аби лише прогодувати себе і родину. На культурний розвиток у людей фактично немає грошей, люди деградують. З нас хочуть створити допотопне суспільство з первинними потребами і світоглядом.

Деякі мої знайомі сподіваються на вибори президента у 2019 році. Мовляв, після них буде краще. Але такі надії є марними. До влади прийдуть ті ж самі люди з цінностями 90-х років. Ну стане президентом, наприклад, людина з прізвищем Іваненко. І що далі? Він буде таким самим комсомольцем-олігархом.

— Який вихід із цієї ситуації Ви бачите?

— В стрімкому розвитку незалежного профспілкового руху. Бо представники жодної політичної партії не прийдуть на підприємство і не скажуть, що його працівники отримують занизьку заробітну плату чи небезпечні умови праці. Це можуть виборювати тільки справжні незалежні профспілки.

Зараз суспільство знаходиться у стані великої напруги. А коли мародери доведуть країну до ручки — спалахне вогнище. Можливо, зараз для нього не вистачає маленького сірничка. Однак рано чи пізно, ситуація вибухне. І в цих умовах лише незалежні профспілки зможуть утримати свої підприємства від розграбування чи знищення, бо їх члени вболівають і за свої підприємства, і за країну, саме контроль згуртованих трудових колективів над своїми підприємствами, можуть врятувати цілі галузі і врешті всю країну від розвалу. Над розвитком незалежного профспілкового руху варто терміново працювати всім верствам населення, в цьому явищі я бачу шлях до порятунку країни. Нехай і повільно, але впевнено він завойовує все більше прихильників.