26 лют, 2018 0 Коментарів

Ірина ДРОБОТ: «Зберігаємо все, що називається театром»

Ірина ДРОБОТ: «Зберігаємо все, що називається театром»

Один з найстаріших музейних закладів країни – Музей театрального, музичного та кіномистецтва України нещодавно відзначив своє 95-ти річчя. Про історію та сьогодення музею наша розмова з його директором – Іриною Дробот.

– З чого почалася історія музею?


— 31 січня 1923 року була обрана комісія, яка поклала початок створення нашого музею. Спочатку він задумувався як Український театральний музей. Вже в 60-ті роки створили відділи кіно і музики та українських народних інструментів.

Музей заснували при мистецькому об’єднанні «Березіль», очолюваному видатним діячем українського театру Лесем Курбасом. Фондову колекцію започаткували матеріали з власного архіву одного з організаторів музею Василя Василька: близько 800 одиниць – головним чином негативи і фотографії.

З перших днів свого існування музей мислився як всеукраїнський. Члени комісії збирали все, що стосується театральної справи в Україні. Серед перших дарителів музею були видатні актори М. Заньковецька, Л. Ліницька, І. Мар’яненко, А. Бучма, Л. Гаккебуш, родина Старицьких, художник В. Меллер.

А вже 31 грудня 1923 року МО «Березіль» з нагоди товариської зустрічі Нового року, на яку запросили всіх друзів театру «Березіль», влаштували першу виставку з експонатів музею. На стінах розвісили найбільш експозиційно привабливі та цінні речі, зокрема ескізи та цікаві фото і афіші. Про решту експонатів (костюми та інше) повідомлялося в списках. Остаточно театральний музей при «Березолі» здобув собі право на життя, коли постановою Київського губернського виконкому МО «Березіль» передали приміщення театру ім. В. Леніна (колишній театр М. Соловцова). У новому приміщенні музей одержав три кімнати у фойє. Зимовий сезон 1924-1925 рр. березільські музейники присвятили подальшому збиранню матеріалів і пропаганді музею. 1925 року вже проводилися перші екскурсії.

1926 року у зв’язку з переїздом «Березоля» як кращого театру до тодішньої столиці України Харкова, зібрану музейною комісією колекцію передали під егіду Всеукраїнської академії наук, історико-філологічне відділення, де на її основі організували Український театральний музей. З того часу він є самостійною організацією. Ініціатором цієї акції і керівником Українського театрального музею став відомий вчений-театрознавець П. Рулін. Куратором призначили відомого мистецтвознавця О. Новицького, який очолював археологічну комісію ВУАН. Для організації та розвитку музею створили справжню наукову базу.

П. Рулін активно включився в пошук нових експонатів. Того ж року зібрані скарби потрапили у багатий культурний світ Всеукраїнського музейного містечка на території Києво-Печерського заповідника, де знаходилися культурно-просвітницькі та наукові установи ВУАН, Музей діячів науки та мистецтва України.

Саме в приміщенні цього музею Петро Рулін одержав кілька кімнат для свого дітища. Найближчими науковими соратниками керівника музею стали театрознавець О. Кисіль та актор С. Панківський, активну допомогу надавали викладачі та студенти Київського музично-драматичного інституту.

Зібрані матеріали колекції вперше представили відвідувачам уже через рік після відкриття музею – у листопаді 1927 р. В експозиції, що давала конкретне уявлення про шляхи розвитку українського театру, була здійснена спроба простежити еволюцію сценічного процесу через систему музейних образів.
1980 року відкрили сучасну експозицію музею. Її наукову розробку здійснив Аркадій Матвійович Драк, який на той час був заступником директора з наукової роботи. В цій експозиції відтворена вся історія українського театрального мистецтва від його витоків до ХХ століття.

У роки репресій, війни, застою співробітники музею зуміли зберегти багато предметів, що стосуються Леся Курбаса, інших видатних діячів українського театру. За що їм величезна подяка.

Хотілось би добрим словом відзначити Олену Олександрівну Кононову, яка працює в музеї вже 50 років. Довгий час вона була головним зберігачем фондів, потім передала цю справу Тетяні Руденко. Леонід Черкаський став ініціатором створення у 1969 році відділу українських народних інструментів.

Він все своє життя присвятив музейній справі. Організував багато наукових конференцій. Більше тридцяти років працюють в музеї науковці Ада Сапьолкіна та Ірина Мелешкіна. Також хочу згадати досвідчених музейників Світлану Валуцу, Ольгу Ємець, Тетяну Пономаренко.

— Крім самого музею маєте ще й філії?

— Вже багато років працює Будинок-музей Марії Заньковецької. Саме тут відбуваються всі наші наукові конференції і наукові читання.

А в кінці 2016 року відкрили Музей-квартиру Віктора Степановича Косенка. Протягом попередніх восьми років це був наш відділ. Приміщення потребувало реставрації і ремонту. Виділив кошти і допоміг здійснити ремонтні роботи департамент культури КМДА. На сьогодні це музейний осередок, в якому відбуваються музичні заходи, художні виставки.

— Яку мету ставить перед собою музей?

— Музей – це науково-дослідний заклад, який має мету зберігати і поповнювати колекцію, доносити її до глядача, робити виставки, здійснювати дослідницьку роботу, публікувати наукові статті. А головне, аби відвідувачі зрозуміли значимість нашого музею, захотіли ще раз сюди завітати. Ця робота в нас поставлена на певний рівень. Але й маємо ще багато працювати над новими проектами, новими програмами, над рекламою.

У цьому році відбулася серйозна подія. Нашому музею виповнилося 95 років. Ми маємо у своїх фондах 258 тисяч експонатів, це найбільший фонд по місту Києву, а можливо й по всій Україні. Я пишаюся тим, що очолюю цей музей. Моїми попередниками були відомі творчі люди, реформатори, революціонери у своїй справі. Впевнена, що Музей театрального, музичного та кіномистецтва України заслужив право мати статус національного.

— А як доля пов’язала Вас з цим музеєм?

— Можна сказати, що вперше я потрапила сюди випадково, але залишилася тут надовго. 30 років тому почала працювати в музеї звичайним доглядачем. Згодом стала науковцем, водила екскурсії, читала лекції. Дуже вдячна попередньому директору музею Леоніду Матату. Він мене багато чому навчив. З ним було дуже комфортно працювати. А потім, коли директор пішов на пенсію, у 2009 році мені довірили очолити цей колектив. Спочатку було нелегко.

Був незакінчений ремонт, багато людей звільнилося. Хочу подякувати колегам, які допомогли мені і підтримали. У нас в колективі в основному жінки. Але ми не чекали доки нам хтось допоможе, а самі ставали до роботи.

Наразі завершуємо ремонтні роботи, оновлюємо матеріально-технічну технічну базу. Для мене важливо, щоб науковці працювали в комфортних умовах, бо це запорука гарного результату.

— Напевне вистачає і проблем?

— Хотілось б мати виставковий і PR відділи, збільшити кількість молодих науковців. На жаль мало хто з молодих бажає працювати у музеях. Випускники вишів йдуть працювати туди, де більше платять. А в музеях зарплати маленькі. Нас, музейників, мало цінять, і це проблема не лише нашого музею, а всієї країни.

Маємо дуже великі фонди — чверть мільйона предметів, є чим пишатися і що показати. Було б дуже добре, якби ми могли розширити експозиційні площі. Але для цього не вистачає приміщень. Сподіваємося, що нас врешті помітять і дадуть більшу будівлю.

— Чим запам’ятався 2017 рік?

— Ми провели масштабну виставку до 130-річчя від дня народження Леся Курбаса «Курбас у Києві». Ця виставка зібрала велике коло однодумців. В рамках виставки відбувалися семінари і творчі зустрічі. Цього року представляємо другу виставку - «Курбас у Харкові», що експонується в ЄрміловЦентрі у Харкові.

Також цікаву виставку присвятили українському сценографу Михайлу Френкелю. Проводили невеликі виставки, які теж користувалися великим попитом.

Підготувати виставку, це ще пів справи. Потрібно, аби люди приходили не лише на її відкриття, а відвідували її протягом всього часу роботи. Тому в рамках виставок ми проводимо творчі зустрічі, майстер-класи. Розширили наші експозиційні площі. У новоствореному виставковому залі представили Межигірський вертеп.

У Музеї Марії Заньковецької було організовано багато заходів: до 125-річчя співачки Марії Литвиненко-Вольгемут, виставку, присвячену режисеру Альфреду Федецькому, наукові читання, концерти.

Часто до нас звертаються люди з пропозиціями проведення тих чи інших заходів. Намагаємося йти їм на зустріч.

— Першим проектом 2018 року у Вашому музеї стала кінематографічна виставка у форматі 3Д «До 100-річчя відновлення «… незалежної, Вільної, Суверенної Держави Українського Народу». Що Ви можете розповісти про цей проект?


— Виставка демонструє предмети (кадри, світлини, рукописи, графічні твори та плакати) на тему визвольних змагань 1917-1921 рр. переважно у технологічному форматі 3Д. Кадри хронікальних фільмів (з архіву ЦДКФФА ім. Г. С. Пшеничного), відреставрованих і вперше оброблених у ЗД – основа документального проекту «Генерація волі», прем’єрний показ якого відбувся на відкритті виставки, матеріали до документальних фільмів «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва» і «Тризуб Нептуна» режисера Івана Канівця. Також презентували оригінальні стререозображеня краєвидів Києва і Севастополя кінця ХІХ – початку ХХ століття, переведені у 3Д формат, зразки комп’ютерної художньої обробки зображень бойових кораблів Чорноморського українського флоту із піднятими українськими прапорами у 1917 – 1918 роках авторства режисера презентованих фільмів. Доповнили виставку графічні роботи художника-постановника «Української революції…» В. Придатко-Доліна та серія плакатів «Військові підрозділи доби Перших визвольних змагань», створені знімальною групою фільму на чолі з режисером І. Канівцем. Експонуються також документи Міністерства народної освіти Центральної Ради, надані ЦДАВОУ.

Вперше представили унікальні фондові рукописи, пов’язані з діячами Української революції: листи від родин Грушевських і Стешенків, М. Старицької-Черняхівської, документи і листи Міністерства народної освіти Центральної Ради до М. Заньковецької, О. Саксаганського, заяву М. Садовського до Міністерства народної освіти Центральної Ради та інші свідчення неоціненного внеску українських культурних діячів у наближення, відновлення та розбудову «Незалежної, Вільної, Суверенної Держави Українського Народу».

— Які маєте творчі плани?

— Весь рік виставкові проекти будуть присвячені 95-літтю музею. Відбуватимуться зустрічі з багатьма відомими людьми. У жовтні проведемо наукові читання, присвячені цій темі. Готується ювілейна виставка українського сценографічного авангарду, що матиме назву “Ексцентрика та експресія.

Українська авангардна сценографія”.

У наступному році відзначатимемо 50-річчя відділу українських народних музичних інструментів. Відбудеться низка заходів, присвячених цій події. Можливо проведемо їх спільно з Національним оркестром народних інструментів, або з Державним Грузинським музеєм народної пісні та інструментів.

Також активно співпрацюватимемо з художниками. Зокрема, запланували виставку головного художника Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Андрія Александровича-Дочевського.

— Щоб Ви хотіли сказати на завершення нашої розмови?

— Користуючись нагодою хочу запросити відвідувачів завітати до Театрального музею, який знаходиться по вул. Лаврська, 9, корпус 26 – це територія Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Завітати до наших філій – Музею Марії Заньковецької (вул. Велика Васильківська, 121) і Квартири-музею Віктора Косенка (вул. М. Коцюбинського, 9, кв. 4).

Також хочу привітати всіх колишніх працівників, моїх колег, всіх, хто працює зі мною сьогодні з 95-річчя музею, який є невід’ємною частиною українського театру і культури. В нас зберігається все те, що називається театром.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО




Сімнадцять відважних
Культура 31 жов, 2017

Сімнадцять відважних

Програма імені Фулбрайта в Україні, Інститут міжнародної освіти та Національний музей історії...


Олена ЛОДЗИНСЬКА: “Наша мета — нести пам’ять про борців за Незалежність»
Культура 15 вер, 2017

Олена ЛОДЗИНСЬКА: “Наша мета — нести пам’ять про

Музей шістдесятництва — філія Музею історії міста Києва — створений за ініціативою громадської...


Нові сторінки «Білого альбому»
Культура 27 лют, 2017

Нові сторінки «Білого альбому»

Видання каталогу «Білий альбом», в який увійшли ікони, живопис, графіка та скульптура, став...


Віктор Жердицький: замість реальної декомунізації у нас показуха
Коментарі 0 Комментариев

Віктор Жердицький: замість реальної декомунізації у нас показуха

Українцям треба позбутися комплексу меншовартості. Але ті хлопці, які сьогодні керують державними установами не мають такої мети. Бо досягнення її є важкою і кропіткою працею, яка робиться з любов'ю до свого народу. А ось знести 300 пам'ятників і...

21 вер, 2018
Микола Голомша: чому влада не використовує докази про 36 затриманих росіян у Гаазькому суді?
Коментарі 0 Комментариев

Микола Голомша: чому влада не використовує докази про 36 затриманих росіян у Гаазькому суді?

Зараз треба відправити про них данні до Міжнародного суду в Гаазі, куди двічі зверталася Україна. Зокрема, щодо подій в Криму і в ОРДЛО. Але ці звернення виявилися безрезультатними. У прокурора МКС виникли зауваження до нашої держави. Вони...

20 вер, 2018
Микола Голомша: українці чітко оцінюють градус справедливості
Коментарі 0 Комментариев

Микола Голомша: українці чітко оцінюють градус справедливості

Вони зрозуміли, що депортація Тимура Тумгоєва – абсолютно неприйнятна річ. За вітчизняним законодавством в Україні панує верховенство права, яке базується на принципах соціальної справедливості і моралі. Таке є не у всіх країнах світу. Саме тому,...

19 вер, 2018