Микола Голомша: «Javelin» — це реальний крок для посилення української обороноздатності

Нещодавно Україна отримала довгоочікувані переносні протитанкові ракетні комплекси «Javelin». Це — летальна зброя, спрямована на знищення живої сили ворога. Сполучені Штати Америки передали 210 протитанкових ракет і 37 пускових установок «Javelin». Але чи вплине володіння України такою потужною зброєю на хід війни на Донбасі? Про це i-ua.tv запитав лідера партії «Патріот» Миколу Голомшу.

— Як Ви вважаєте, чи здатні «Javelin» вплинути на результат війни на Донбасі?

— «Javelin» надані нам з метою оборони. Я вважаю, що це озброєння є реальним стримуючим фактором для Російської Федерації. Хоча, з іншого боку, нам протистоять близько 600 ворожих танків, а це більше ніж ми маємо американських ракет. Однак у разі застосування «Javelin», у сил ворога не залишиться жодних шансів. Тому, російські військові та їх найманці боятимуться використовувати свої танки проти українців. На мою думку, система «Javelin» — це реальний крок для посилення української обороноздатності.

— Якщо система «Javelin» спрямована на посилення нашої обороноздатності, то виникає припущення, що українська сторона не буде вести наступальну війну заради звільнення окупованих територій. Таким чином, ми будемо лише оборонятися від російської агресії.

— А це вже інше питання. На мою думку, президент нашої країни повинен бути патріотом і як Верховний головнокомандувач змобілізувати війська таким чином, щоб вони дали Кремлю справжню відсіч. Путін вже казав про своїх солдат: «Іх там нєт». Так ось, президент має зробити за два тижні так, щоб їх там дійсно не було. Думаю, такий варіант цілком можливий. Головне — бажання та розуміння однієї дуже простої істини: нам ніхто не допоможе окрім нас самих.

У Законі «Про оборону України» дуже чітко прописано, як треба вчинити з окупантом. Я хочу процитувати його 4-ту статтю: «У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни".

Тобто, це не стаття Закону, реалізація якої не залежить від забаганки посадових осіб. Нехай навіть вони будуть такого високого рівня як президент. Стаття 4-та є імперативною — тобто обов’язковою до виконання. Тому, президент зобов’язаний робити те, що прописано у Конституції України та Законах. А це — підкріплено світовою практикою.

Отже: за умов, коли ворог нахабно перетнув нашу територію, ми повинні дати йому рішучу відсіч. Ми добре знаємо, що на Донбасі воюють не партизани. Наших військових вбивають не озброєні палками та ломами люди, а регулярна російська армія, зрадники Батьківщини та їхні найманці. Тому, ми зобов’язані самі вжити заходів заради вичавлення ворога з нашої території, разом з його бронетехнікою, важким озброєнням, ракетами та іншим засобами ведення війни. Якщо росіян на Донбасі дійсно немає, нехай Кремль під контролем світової спільноти запевнить нас про неприйняття участі у бойових діях.

А вже після нашої перемоги потрібно знайти кожного ката, який стояв зі зброєю в руках, вбивав, калічив та нищив наш народ. І зовсім не важливо, на якій точці земної кулі ці люди будуть переховуватися. Всі вбивці українців мають бути покарані. Тоді світ почне нас поважати та рахуватися з нашою думкою. А якщо ми продовжимо скиглити міжнародній спільноті у стилі: «Тату, іди та розберись з нашим кривдником» — не буде жодного толку.

Ірина Сатарова