Герої з «нулів»

– Дасть Бог дожити до 2020 року, то з великою часткою вірогідності буду укладати шостий контракт, – говорить 37-річний ізмаїльчанин старший сержант Юрій Грінівецький.

У Збройних Силах України військовослужбовець із 1999 року. Служив у піхотному з’єднанні в колишньому Кіровограді. Згодом, 12 років у підрозділах РТВ на посаді начальника наземної оборони.

На фронті з 2014 року. Воював у протитанковому підрозділі однієї з механізованих бригад. Під час боїв у районі Трехізбенки був поранений.

– На війні я не за нагороди, звання чи премії, – каже старший сержант. – Отримав одну лише президентську медаль учасника АТО. За іншими навіть не ходив, бо до справи нагородження примазались якісь депутати, що до оборони України взагалі не дотичні. Це дещо нервує. Для нас, солдатів, найвищим мірилом і оцінкою нашої роботи є зовсім інше. Це мир в країні, це добробут її громадян, це щастя дітей. У мене їх, до прикладу, двоє: хлопчик і дівчинка. І саме за їх майбутнє ми боремося зараз!