09 лип, 2018 0 Коментарів

Юрій Буздуган: в Україні суспільний договір нема кому підписувати

Юрій Буздуган: в Україні суспільний договір нема кому підписувати

Щоб побудувати успішну Україну, деякі вітчизняні політики пропонують укласти новий суспільний договір. Він нібито має стати панацеєю від корупції, соціальної несправедливості та інших негараздів. Але чи дійсно він потрібен Україні і зможе змінити життя громадян на краще? Про цеi-ua.tv запитав у експерта з індустріального розвитку Юрія Буздугана.

– Чи потрібен Україні суспільний договір?

– Без нього стабільна демократична система є неможливою. Але варто зазначити, що суспільний договір укладається не між натовпом людей, а між соціальними групами. Наприклад, власники великих пакетів майна – одна сторона, трудівники – друга, бюрократія – третя. Але тут для України починаються свої «але».

– Які?

– Між ким і ким ми будемо укладати суспільний договір? У нас немає організованих соціальних груп, які б мали реальну вагу у суспільстві. Давайте візьмемо власників, я зараз не говорю про олігархів. Чого вони хочуть? Зберегти і примножити своє майно. В Україні є декілька типів власників: дрібні та середні, які виникли в наслідок сертифікатної приватизації, та селяни. Чи мають останні користь від своєї землі? Ні. У нас є 5 мільйонів селян. Вони реально нічого не отримують за своє майно і здають фактично за безцінь землю в оренду.

З іншого боку, є великі власники, яких у нас прийнято називати олігархами. Вони також маютьсвої інтереси. Чого вони хочуть? Примножувати свій капітал у стилі: у мене є завод – через 5 років буде два. Але хіба великі власники будують нові заводи? Ні. Чесно кажучи, вони взагалі себе не поводять як власники. Вони чекають, що прийдуть рейдери і відберуть у них заводи та інше майно. Тобто, навіть представники великого бізнесу не можуть вберегти свою власність і захистити її належним чином. Це, значною мірою, залежить від політиків. Умовно кажучи, кому після виборів належатиме Запоріжсталь: Коломойському, чи Ахметову? Навіть найбільші олігархи немають гарантії, що не втратять майна. Таким чином і вони потребують суспільного договору.

Мабуть найбільшою соціальною групою в Україні є трудівники. У 1991 році їх кількість сягала 20 мільйонів. Що вони отримують за свою роботу? У європейських країнах на зарплати і пенсії припадає 60 – 80% доходу держави. В 1991 році в УРСР цей показник становив 59%. Після Революції Гідності, на жаль, частка доходу, яку отримують трудівники, впала з 31% до 25%.

Як бачите, суспільного договору потребують різні верстви населення. Якби в Україні його підписали, від цього виграли б всі: і дрібні та великі власники, і трудівники, і бюрократія. Але наша головна проблема: ми не маємо реальних сторін для підписання.

Навіть олігархи хоча і володіють майном, але не є суб’єктом соціуму. Вони не впевнені, чи збережуться за ними підприємства у майбутньому, чи отримуватимуть вони з них такий самий високий дохід. Більше того, вони втрачають свій вплив на політику. Якщо ще 10 – 15 років назад вони відігравали у ній ключову роль, то сьогодні олігархи – вже ніхто: ні Ахметов, ні Пінчук, ні Фірташ. Вони знищені як фактор політичного впливу. Дрібні власники ніколи таким фактором не були, те ж саме можна сказати і про трудівників. Але найбільша проблема усіх цих груп у відсутності суб’єктності, організації в потужне суспільне об'єднання.

Результатом суспільного договору є прийняття Конституції – певної Декларації. Наприклад, під час Великої Французької революції була підписана Декларація прав людини і громадянина. У ній встановлювалися правила, яких дотримувалися абсолютно всі. Що ми маємо сьогодні? Скільки завгодно декларацій і конституцій, але, прийшовши до влади, всіправила представники різних соціальних груп вирішили дружньо ігнорувати.

– Можливо так відбувається, бо суспільний договір – архаїзм, адже Декларація прав людини і громадянина з'явилася після Великої Французької революції?

– Ні, проблема в іншому. У Франції трудівники зібрані та організовані. Структура, яка об'єднує найманих працівників називається профспілка. Власники так само мають свою організацію – об'єднання роботодавців. Профспілки у державах ЄС та США можуть похизуватися колосальними повноваженнями для управлінню країною. Часто вони навіть ширші ніж у парламентів. Повноваження профспілок інколи прописані у законодавстві, а інколи ні. Тим не менш, наймані працівники і роботодавці у Європі та США усвідомлюють свої інтереси та мають реальну владу в своїх країнах.

В Україні, на жаль, зроблено все, аби знищити профспілки як рух. Наші політики кричать про демократію та європейські цінності, але у результаті роблять все навпаки. Бюрократія, яка служить кому завгодно, але не народу, контролює суспільство. Однак суспільство не контролює ні державу, ні бюрократію, ні олігархів. Тому, якщо ми хочемо підписати суспільний договір, нам потрібні потужні, структуровані соціальні групи із чіткою суб’єктністю. Зокрема, трудівники мають об'єднатися в одну велику профспілку. У Франції багато профспілок, але більшість найманих працівників входять в одне об'єднання CFGdT.

– Але чи не спричинить об'єднання українських трударів у велику профспілку контроль над ними з боку, скажімо, депутатів, чи олігархів?

– Саме тому, має бути влада профспілки над депутатами, ане навпаки. Це і є суспільний договір, коли держава свідомо віддає невидиму більшість владних повноважень об'єднанням роботодавців і найманих працівників. У нас є Федерація профспілок України. У ній раніше брало участь 20 мільйонів працюючих громадян і ще 4 мільйона пенсіонерів.

Що ми маємо зараз? Членами ФПУ є не більше 5 мільйонів, із 20 мільйонів офіційно працюючих трудівників. Однак скорочення такої кількості членів ФПУ зовсім не означає, що їх левова частка перейшла до інших організацій. Дай Боже, щоб до такого кроку вдався хоча б мільйон. Більшість людей просто перестало вірити у силу профспілки. І вона дійсно їм може дати все менше, бо її реальна влада скорочується. Федерація Профспілок України могла б стати потужною суспільною силою, але вона знищувалася урядами всіх кольорів і відтінків. Те ж саме можна сказати і про об'єднання роботодавців.

– Чи можливий суспільний договір без таких об'єднань, про які Ви сказали?

– Ні, це буде черговим обманом людей. Поки ми не створимо структуровані та організовані сили дрібних та великих власників і найманих працівників, суспільний договір нема кому підписувати. Для того, щоб така угода працювала, треба об'єднати тих, хто розпочинав війну всіх проти всіх. Я маю на увазі олігархів: Лазаренка, Бакая, Ахметова, Коломойського, Фірташа і Пінчука. Треба зробити так, щоб вони не воювали один проти одного і проти нас, а знаходилися по один бік барикад. Але не олігархами єдиними. Як я вже казав, для суспільної угоди потрібні й інші суб'єкти: власники землі, дрібні та середні підприємці та наймані працівники. Однак ці сили неструктуровані і влада робила все, аби вони не стали повноправними суб'єктами суспільного життя.

У результаті таких дій ми маємо дуже сумний наслідок: країною не керує народ. А суспільний договір може функціонувати лише там, де існує справжнє народовладдя. Тому, спочатку треба об’єднатися і стати суб’єктом соціуму, потім завоювати своє право керувати власною країною.

– Що Ви маєте на увазі?

– Пересічному українцю потрапити до Верховної Ради неможливо. Особливо, після того як ввели майновий ценз і зробили систему застав для кандидатів у депутати. Раніше, для того, щоб взяти участь увиборах вимагалося зібрати 300 підписів громадян. Їх отримати було під силу будь-якій поважній та авторитетній людині. На сьогоднішній день, кандидат у депутати має внести заставу у близько 40.000 гривень. Скажіть мені, хто з українців може витягнути такі гроші з сімейного бюджету? Нажаль, результат таких застав ми бачимо. 307 із 405 парламентарів (а це конституційна більшість) – доларові мільйонери. Наші депутати захищають інтереси не народу, а інтереси бізнес-прошарків різних регіонів. Верховна Рада сьогодні не представляє народ України, і ми це бачимо із результатів її діяльності.

– Де тоді мають ухвалити суспільний договір? Можливо на Майдані?

– Жоден з Майданів не виконав цієї функції, бо він представляв тільки частину країни. Звісно, на них були спроби об'єднати суспільство, але вони виявилися невдалими. У нормальній країні функцію народного представництва виконує парламент. Суспільний договір, цілком могли б прийняти у Верховній Раді, але вже точно не діючого 8-го скликання. До тих пір, поки парламент не представлятиме інтереси усіх українців, жодної суспільно значущої Декларації у ньому розглядати не має сенсу.

Але так, чи інакше, ідея ухвалення суспільного договору правильна. Без нього ми не побудуємо демократичну державу. Але для цього треба структурувати всі основні суспільні верстви України, знайти суспільний консенсус між ними та встановити правила, яких будуть дотримуватися усі. І, головне, тільки народ у активному та організованому стані здатен породити справжню демократію.


Ірина Сатарова




Усунення нинішнього режиму як основна передумова для нового суспільного договору
Коментарі 19 кві, 2017

Усунення нинішнього режиму як основна передумова

У відгуках на мою попередню публікацію (Про передумови нового суспільного договору...


ПРО ПЕРЕДУМОВИ НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ І ПРО ТЕ, ЧОМУ ВІН ЗАРАЗ НЕ МОЖЛИВИЙ
Коментарі 13 кві, 2017

ПРО ПЕРЕДУМОВИ НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ І ПРО

Насамперед тому, що будь-який договір є похідним від існуючих відносин. Якщо існують трудові...


ПРО ЩО БОЯТЬСЯ ГОВОРИТИ ОЛІГАРХІЧНІ Й ГРАНТОЇДСЬКІ ЗМІ  або ТЕМИ НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДИСКУРСУ
Коментарі 02 бер, 2017

ПРО ЩО БОЯТЬСЯ ГОВОРИТИ ОЛІГАРХІЧНІ Й

НОВИЙ СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР – не плутати зі змінами до Конституції, бо остання є юридичним...


Новий суспільний договір: чи потрібен він Україні
Коментарі 0 Комментариев

Новий суспільний договір: чи потрібен він Україні

Місяць тому лідер партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко висунула ідею про необхідність нового суспільного договору та перезаснування держави. Вперше за всю історію Незалежності України політики, разом з командою інтелектуалів, ініціювали...

15 лип, 2018
Віктор Шишкін: Конституція України – інтелектуальна заслуга Левка Лук’яненка в тому числі
Коментарі 0 Комментариев

Віктор Шишкін: Конституція України – інтелектуальна заслуга Левка Лук’яненка в тому числі

Його смерть дійсно стала несподіваним шоком, бо ще зовсім недавно Левко Григорович почувався бадьоро. Я знаю поважних людей, які через хвороби не могли брати активну участь в житті держави протягом кількох років, але це не про Левка. Він займався...

14 лип, 2018
Олександр Хара: Путіну нема чого запропонувати американцям
Коментарі 0 Комментариев

Олександр Хара: Путіну нема чого запропонувати американцям

Трамп не визнає Крим російським, бо це стане для його президентства навіть не помилкою, а роковим кроком. Американці, які ще сумнівалися у наявності змови між Трампом та Путіним, будуть переконаними у її існуванні. Крім того, президент ще більше...

12 лип, 2018