12 лип, 2018 0 Коментарів

Олександр Хара: Путіну нема чого запропонувати американцям

Олександр Хара: Путіну нема чого запропонувати американцям

Чи варто очікувати зраду України та продаж Криму у Гельсінкі? Ці питання обговорюють на шпальтах газет, інтернет-сайтів та політичних ток-шоу. 16 липня має відбутися зустріч президентів Сполучених Штатів Америки і Російської Федерації. Перша після анексії Криму у 2014 році. Українські журналісти та політичні аналітики ставляться до неї із насторогою. Так, США запроваджує проти Імперії Зла санкції, так її агресія піддається постійні публічній критиці. Однак факт рандеву свідчить про те, що Путіну готові потиснути руку у Білому домі. Непокоїть українців і висловлювання американського президента. Відповідаючи на питання журналіста: «Чи зможуть Сполучені Штати визнати Крим Російським?», він сказав: «Побачимо». Епатажний Дональд Трамп також не проти повернення Росії до G7. Але чи варто давати прогнози американської політики по відношенню до України, виходячи із неоднозначних висловлювань господаря Білого дому? Чому ми – українці пов’язуємо майбутнє нашої держави з доброю волею американців та європейці? Можливо, годі займатися раболіпством? Розібратися із цими питаннями i-ua.tv допоміг експерт фонду Майдан закордонних справ Олександр Хара.

– Чи не здається Вам, що українські ЗМІ гіперболізують персональний чинник Трампа?

– І ЗМІ і, навіть певні експерти хворіють на зведення доволі складних процесів до простих пояснень. У тому числі, вони дають прогнози стосовно зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Путіним, виходячи із психотипу президента США. Безумовно, Трамп – складна особистість, але не слід відкидати й інші чинники, які впливають на його рішення. Він поводиться екстравагантно, бо зацікавлений у перемозі Республіканської партії на листопадових виборах до Конгресу. Саме тому, Трамп неодноразово наголошує на слабкості Барака Обами як президента. Мовляв, той дозволив Росії захопити Крим і вдертися в Сирію, а ось він робить інакше: більше підтримує Україну та тисне на Кремль. Тобто поведінка діючого президента США це – частина політичної боротьби і культури шоумена, а не лише його риси характеру.

Другий момент – зводити всю політику Сполучених Штатів Америки лише до фактору Трампа недоречно. Це надзвичайно складна країна з добре вибудуваною системою стримування і противаг, розділом гілок влади та різними групами впливу. До речі, торік Конгрес запровадив закон «Про протидію супротивникам США через санкції», який обмежив поле для маневрів Трампа на російському напрямі.

Третій момент – представники виконавчої гілки американської влади добре усвідомлюють ступень російської загрози. Я маю на увазі радника президента США з питань національної безпеки США Джона Болтона, державного секретаря Майкла Помпео, міністра оборони Джеймса Маттіса, а також інших високопосадовців. Звісно, ці люди намагаються впливати на рішення Трампа. Тому б про здачу українських інтересів, чи змову з Путіним, я б говорити не став. Безумовно, на зустрічі 16 липня може відбутися щось неприємне, але є інструменти для залагодження ситуації.

– Тобто 16 липня здачі України очікувати не варто?

– Думаю, що ні. А тепер давайте уявимо ситуацію. Припустимо, 16 липня з’явиться таємна угода про те, що США віддають Росії Україну в обмін на вихід із Сирії. Але такого договору не буде: насправді Путіну немає чого запропонувати американцям. У Сирії достатньо складна ситуація і США не збирається занурюватися туди, глибше ніж вже є. Путін не здатний викинути з Сирії своїх іранських союзників, чого хотіли б у Вашингтоні та Тель-Авіві. Та й у будь-якому випадку, політичне врегулювання цього конфлікту не може відбутися без участі Сполучених Штатів. Вони є постійним членом Ради Безпеки ООН, а отже Росія буде змушена піти на компроміс. Тому, здавати Україну в обмін на Сирію Сполучені Штати не будуть.

Ще до саміту пан Болтон дав зрозуміти, що США не визнають Крим російським. Звісно, фактор невизначеності залишається, враховуючи особистість Трампа, але спираючись на інтереси США, можу сказати, що змови не буде. Росія нічого не може запропонувати взамін, тож за дірку від бублика Україну Путіну не продадуть.

– Але ж Трамп казав, що самі кримчани підтримали анексію півострову.

– Трамп не визнає Крим російським, бо це стане для його президентства навіть не помилкою, а роковим кроком. Американці, які ще сумнівалися у наявності змови між Трампом та Путіним, будуть переконаними у її існуванні. Крім того, президент ще більше налаштує проти себе демократів і тих республіканців, що ставляться до нього з недовірою. А це – додаткові підстави для імпічменту. Визнання Криму російським порушить не лише наші інтереси, але й принципи міжнародного права. Така угода зруйнує систему, яка сформувалася після Другої світової війни. Більше того, визнання Криму частиною РФ суперечить інтересам США в інших частинах світу. На Тайвані теж розмовляють китайською мовою, чи означатиме це те, що Вашингтон не виконає свої зобов’язань якщо китайці силоміць почнуть повертати «ісконні землі»?

– Чи знаходиться Україна у сфер ключових інтересів США?

– Ні, однак існують інші важливі речі. Країни Західної Європи є союзниками США і їх безпека залежить від ситуації в Україні та агресивного курсу Росії. Так, чи інакше, Сполучені Штати збільшують видатки на оборону. У 2018 році на її потреби у бюджет заклали майже 700 мільярдів доларів,а в наступному – ця цифра зросте ще на 16 мільярдів. Крім того Сполучені Штати Америки збільшують свою військову присутність не тільки в Польщі та країнах Балтії, але й на теренах держав Західної Європи, куди, зокрема, повертається важка техніка.

Дбаючи про безпеку, США розвивають систему протиракетної оборони і створили флот, який діятиме безпосередньо проти Російської Федерації. Ці кроки вже викликали у Москви неабияке роздратування. Таким чином, протистояння Росії – це не лише проект рішень. В нього вкладаються великі гроші, для його потреб створюються відповідні структури, куди призначають людей. Так чи інакше, США продовжуватимуть свій тиск на Росію і в майбутньому.

– Ви говорили про урядові американські інституції. Чому українські журналісти їх вплив інколи не беруть до уваги?

– Бо існує спрощене розуміння про систему прийняття рішень у США. Звісно, в Сполучених Штатах Америки залишатиметься фактор нестабільності, допоки Дональд Трамп знаходитиметься у Білому домі, але на персоні президента не варто зациклюватися. Як чинник американської політики я б також виокремив власні національні інтереси. До речі, ними керується кожна країна. Наші журналісти виходять з українських інтересів і намагаються через цю призму оцінювати дії іноземних політиків.

А тепер повернемося до американської системи прийняття рішень. Безумовно, президент США відповідає за безпекову і зовнішню політику і має ваговий вплив, але варто пам’ятати про Конгрес. Він, навіть контрольований республіканцями, є противагою і здатен корегувати політику голови держави.

Минулого тижня Комітет Сенату США з питань розвідки підтвердив висновки американської розвідспільноти про те, що таки мало місце втручання з боку Росії у президентські вибори. Звісно, ці відомості не є прямим свідченням про змову між Путіним і Трампом, але вони можуть пояснити певні речі. У день прибуття Трампа на саміт НАТО Сенат прийняв резолюцію щодо солідарності Північноатлантичного альянсу, тобто, конгресмени вирішили заспокоїти союзників, показавши, що президентська риторика щодо розділеної безпеки (буцімто США захищатимуть лише тих, хто справно сплачує до спільного бюджету) законодавцями не сприймається. Цього ж тижня, десять конгресменів внесли законопроект, що передбачає законодавче утвердження політики невизнання анексії Криму. Нагадаю, що такої ж само політики США тримались понад 50 років по відношенню до окупованих Радянським Союзом Балтійських держав.

У пресі за минулі вихідні можна прочитати багато критичних статей щодо візиту 8 республіканських сенаторів до Москви. Американці намагалися встановити контакти і провести розмову з росіянами. Однак візит викликав тільки критику на адресу сенаторів за занадто пацифістський тон. Один з лідерів американської делегації зазначив, що вони приїхали не з метою висловлювання на адресу Росії чергових звинувачень, а заради побудови конструктивних відносин. Така позиція є абсолютно беззубою і не поділяється ні керівниками Конгресу, ні Республіканською партією в цілому. Напевно, «теплий» прийом вдома спричинив доволі різкий коментар Джона Кеннеді, який порівняв діалог з російським урядом до «ведення справ з мафією»… Я вже мовчу про бачення сенатора Джона Маккейна, який вже давно є жорстким противником Путіна. У США вважають, що тільки через силу можна досягнути миру, і особливо це стосується відносин з Російською Федерацією.

Однак так чи інакше зустріч Трампа з Путіним говорить про формальне усвідомлення погіршення відносин між США та РФ. Обидві сторони розуміють, що це не є добре і шукатимуть вихід із ситуації. До речі, є певні напрями, де вони можуть співпрацювати. Мова йде про стратегічну безпеку: скорочення ядерної зброї та деескалація конфлікту у Сирії.

У цей ж час Дональд Трамп почуває себе доволі впевнено на міжнародній арені. Він дав зрозуміти, що участь Росії у прийнятті рішень стосовно Північної Кореї, чи Ірану не є потрібною. Про це свідчить його зустріч із Кім Чен Іном, де він запропонував почати переговори про ядерне роззброєння Корейського півострова. Що відбулося? Трамп витіснив Росію, яка знаходилася у групі з врегулювання північнокорейської проблеми. Крім того, пан Трамп не продовжив ядерну угоду з Іраном. Тут Росія також була задіяна і виступала одним з гарантом цього договору. І в ситуації з Північною Кореєю, і в ситуації з Іраном адміністрація Обами, була зацікавлена в активній участі Росії у переговорах. Але Трамп фактично виштовхнув Путіна, давши йому зрозуміти, що він не потребує, ні посередників, ні помічників.

– І все ж таки, чому українці так раболіпствують перед США і покладають на цю країну такі надії? Чому вони оцінюють сам факт зустрічі Трампа та Путіна крізь призму зрада – перемога? Це – не доопрацювання української дипломатії? Вона також ставить долю нашої держави у залежність від доброї волі американців та європейців?

– Існує 3 типи ситуацій: перший – ми контролюємо і навіть можемо щось змінити, другий – ми тільки впливаємо і третій – ми просто спостерігаємо. І ситуацій третього типу у світі більшість. Знаєте, у міжнародних відносинах буває різне. Звісно, є великі гравці, і від відносин між ними залежить доля інших країни. Дотепер США керувалися принципами міжнародного права. А ось Росія, починаючи з 2008 року після нападу на Грузію, а потім після незаконної анексії Криму, намагається нав’язати США стару модель, засновану на сферах впливу. Для американців вона є абсолютно невигідною і неприйнятною.

Звісно, Україна є слабкою країною не тільки через стан війни. На жаль, нинішня влада втратила частково тут суб’єктність, яку громадяни вибороли на Майдані в 2014 році. Після Революції Гідності саме вони не дали можливість просунутися російським військам та контрольованим ними «сепаратистам» у глиб території. Державність ми зберегли. Однак втрата частини суб’єктності ставить Україну в певні невигідні умови. Ми надзвичайно залежні як з точки зору політичної підтримки, так і з точки зору фінансової і військової. Звісно, ми б знаходилися у трохи кращій ситуації, якби наше керівництво сповідувало національні інтереси.

У 2015 – 2016 роках влада в особі президента тиснула на парламент з вимогами змінити Конституцію, щоб закріпити мінські домовленості. Якби це сталося, ми б отримати приховану капітуляцію України. Я не кажу, що це було б тригером для справжньої громадянської війни, якої в нас за фактом немає. Але такі дії влади вилилися в трагедію на площі Конституції, коли у 2015 році кинули гранату в нацгвардійців. На жаль, без загиблих та постраждалих тоді не обійшлося. Але після цього випадку американці зрозуміли, що є речі, які не можна нав’язувати українцям. Українська влада на відміну від американської, знаходиться в опозиції і до широких верств населення, і до великої кількості громадських організацій, і до народу в цілому. Українці не підтримують підходи президента та його оточення щодо прихованої капітуляції.

– Ви мали на увазі мінські домовленості?

– Мінські домовленості можна трактувати по-різному. Українці проти обмеження державного суверенітету та відмови від свого майбутнього. У той же час, представники нашої політичної еліти роблять все можливе, заради збереження влади і подальшого збагачення. Вони шукають компроміси не з українським суспільством, а з олігархією, частина якої безпосередньо залежить від Путіна, або співпрацює з його структурами. Влада вперто продовжує корупційну діяльність, торгівлю на крові та не бажає юридично визнавати конфлікт на Донбасі війною. Чого лише варті речі, які відбуваються в Азовському морі? Росіяни нахабно перевіряють українські кораблі та судна інших держав. По-суті, це називається блокадою.

Зараз Кремль намагається поєднати два фронти в Україні. Перший з них, знаходиться в окупованому Криму. Не виключно, що саме з території півострову Росія збирається продовжувати подальшу військову агресію. Про це свідчить перебування в Криму 40 тисяч військовослужбовців та представники ФСБ. Тому, ми маємо реальну загрозу на півдні.

Другий фронт знаходиться на охопленому війною Донбасі. Там відбуваються бойові дії у супереч мінських домовленостей. Зараз Росія намагається ці два фронти пов’язати. Зокрема, тиск на власників судів дає можливість Кремлю дестабілізувати і так складну ситуацію в Маріуполі. Очевидно, що в нас не вистачає сил та засобів належним чином захистити азовське узбережжя, але влада діє мляво навіть у дипломатичній царині. Зокрема, продовжує діяти угода про те, що Азовське море є внутрішнім морем між обома державами: Україною та Росією. Кремль підриває стабільність цілого півдня України, але наша влада не дала реакції: ані дипломатичної, ані риторичної, ані силової.

Такий стан речей свідчить про те, що Україна втрачає суб’єктність. Чим менше ми її маємо – тим більше стаємо залежними від сильних зовнішніх гравців, їх волі та бажання враховувати наші інтереси. Власне, нестача суб’єктності і пояснює, чому ми озираємося на американців і європейців.

На сьогоднішній день, позиція Вашингтону найбільше відповідає інтересам України. Тобто, мінські домовленості трактуються як інструмент припинення агресії та повернення територій, а не обмеження нашого суверенітету. Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер, сказав, що війна на Донбасі не є замороженим конфліктом. Бойові дії продовжуються, і за події на сході відповідає Росії. Втім, переважання корупційних інтересів над суспільними зменшують українську суб’єктність, збільшуючи залежність України від великих гравців. Тож коріння проблеми не у Вашингтоні, а в Києві.


Ірина Сатарова




Віктор Жердицький: США мають ключик до кожного чиновника в Україні
Коментарі 15 травня, 2018

Віктор Жердицький: США мають ключик до кожного

Аби лобіювати інтереси свого великого бізнесу, США тиснуть на українських чиновників і вимагають...


Вадим Хомаха: «Кремлівська доповідь» – це ще не санкції проти людей Путіна
Коментарі 30 січ, 2018

Вадим Хомаха: «Кремлівська доповідь» – це ще не

Цей документ являє собою лише погрозу. Чи буде на нього відповідь з боку Путіна і його оточення?...


Олексій Коломієць: перемога Путіна у Сирії – це геополітична катастрофа
Коментарі 22 лис, 2017

Олексій Коломієць: перемога Путіна у Сирії – це

Більше ніж через 2 роки після заходу російської армії на територію Сирії буде підписаний акт...


Віктор Жердицький: Тумгоєва просто продали
Коментарі 0 Комментариев

Віктор Жердицький: Тумгоєва просто продали

Кадиров платить великі гроші за видачу своїх особистих ворогів – людей, які воювали в Чечні. Зараз ці хлопці боронять територіальну цілісність України....

22 вер, 2018
Віктор Жердицький: замість реальної декомунізації у нас показуха
Коментарі 0 Комментариев

Віктор Жердицький: замість реальної декомунізації у нас показуха

Українцям треба позбутися комплексу меншовартості. Але ті хлопці, які сьогодні керують державними установами не мають такої мети. Бо досягнення її є важкою і кропіткою працею, яка робиться з любов'ю до свого народу. А ось знести 300 пам'ятників і...

21 вер, 2018
Микола Голомша: чому влада не використовує докази про 36 затриманих росіян у Гаазькому суді?
Коментарі 0 Комментариев

Микола Голомша: чому влада не використовує докази про 36 затриманих росіян у Гаазькому суді?

Зараз треба відправити про них данні до Міжнародного суду в Гаазі, куди двічі зверталася Україна. Зокрема, щодо подій в Криму і в ОРДЛО. Але ці звернення виявилися безрезультатними. У прокурора МКС виникли зауваження до нашої держави. Вони...

20 вер, 2018