Віктор Жердицький: замість реальної декомунізації у нас показуха
– Пане Вікторе, як Ви оцінюєте декомунізацію в Україні?
– Вона мені нагадує компанійську дію, що відбувається під потребу політичного запиту. Наприклад, іде війна з Росією і суспільство потребує патріотичних дій. Але керівники держави замість того, щоб боротися з наслідками ментального і психологічного впливу російської та інших імперій на колективну свідомість нашого народу, роблять зразково-показові кроки і називають їх декомунізацією. Мова йде про перейменування вулиць і руйнацію пам'ятників Леніну. Звісно, це все потрібно, але ж не в такий показовий спосіб.
Перш за все, необхідно дійти до глибин колективної свідомості нашого народу. Потім з неї вибити шаблони, звички, фальшиві цінності, нав'язані нам комуністичною ерою. Таким повинен стати один з важливих етапів звільнення українців від впливу вже неіснуючих імперій. А ще важливіше було б зробити дерусифікацію свідомості нашого суспільства. Бо до комуністичної ери, Російська імперія мала свій великий вплив на східні регіони України. А ось західні області, у свій час, знаходилися під Польщею та Австро-Угорщиною.
Усі ці імперії, незалежно від їх назв, закладали у свідомість нашого народу звеличення всього, що належить їх корінним націям. З іншого боку, вони принижували і пригноблювали, робили сільським, відсталим, і занедбаним, все що стосувалося українського національного. Тепер нам треба позбутися комплексу меншовартості. Але ті хлопці, які сьогодні керують державними установами, не мають такої мети. Бо досягнення її є важкою і кропіткою працею, яка робиться з любов'ю до свого народу. А ось знести 300 пам'ятників і перейменувати 2000 вулиць значно простіше. Це показово: раз шльопнули – і результат. Водночас по телебаченню крутять ідеї «рускаво міра». У передачах нам розповідають спогади про гарне життя щасливої «радянської людини». Тому, реальної декомунізації немає. Замість неї – показова компанійщина. Вона має на меті очистити репутацію наших правителів, які не займаються майбутнім нашого народу, а переймаються власними приватними інтересами.
– Складається враження, що під час декомунізації ми змінюємо форму, залишаючи стару суть. Чи можлива декомунізація без зміни суспільних відносин? Звісно, комунізм це – погано, але у цей же час, продовжується олігархізація України. Чи не здається Вам, що нашій державі потрібно для щастя втілення у життя наступної формули: декомунізація + деолігархізація + соціальна справедливість?
– Абсолютно правильно. У нас відбувається показуха, а суть замінюється формою. Для того, щоб ми реально позбулися впливу попередніх імперій, треба займатися глибинними сутнісними речами. Вони знаходяться на рівні національних цінностей, які є частиною щоденного побуту українців.
Нам треба увійти в глибину відносин і цінностей, які залишилися після краху імперій: Радянської, Російської, Польської, чи Австро-Угорської. Ми маємо повернутися до традиційних цінностей і вже на них реанімувати і будувати суспільні відносини: в малих сільських громадах і в більших – міських.
Але варто стартувати з сім'ї, з родини, з роду! Якщо звідти починати відродження наших традиційних цінностей, і потім на їх базі будувати соціальні відносини – прийде реальна декомунізація. Ще раз наголошую: існуючі процеси – заміна реальної роботи показушним театралізованим дійством. Влада не чіпає суть проблеми. Бо тоді, в українців з'явиться низка питань, на які вона не зможе відповісти. Наприклад, ось одне з них: «Чому у потенційно багатій країні народ живе бідно і кожен рік все гірше і гірше?» Такі запитання стануть для них вироком. Просто влада боїться будь-яких глибинних сутнісних змін. Все, що стосується справжньої декомунізації і, в тому числі, відновлення старих цінностей на нових технологічних рейках – небезпека для її існування. Тому вони замінюють сутність демонстративною формою: знімають пам'ятники, перейменовують вулиці, міста та області.