29 гру, 2018 0 Коментарів

Україна 2018. Підсумки року, що минає

Україна 2018. Підсумки року, що минає

До завершення 2018 року залишилися лічені дні. З чим під Україна у майбутнє? Які здобутки і невдачі вона має станом на минаючий 2018 рік? До чого треба прагнути нашій державі, щоб досягти успіху? Про це i-ua.tv поцікавився у експертів та авторитетних людей.


Україна 2018. Підсумки року, що минає
«Нам потрібно докорінно змінити образ нашого життя», – Микола Голомша, лідер партії «Патріот»

Досягнення: Ми заснували незалежну Православну церкву України. І це духовне єднання – дуже великий позитив. Також не варто забувати, що у війні з Росією нас підтримує світове співтовариство.

Поразки і невдачі: Попри заявлені реформи, народ не відчув зростання рівня добробуту. До того ж ми спостерігаємо виїзд українців закордон. Це – погана оцінка дій влади. Вона свідчить про неспроможність підняти власне виробництво та зробити так, аби природний ресурс врешті-решт запрацював на українців. Найболючіше те, що корупція не спадає, а продовжує вражати своїми масштабами. Фактично, вона інфікувала органи влади. Не зважаючи на згубність попередніх хвиль приватизації, продукується ще одна: безграмотна і безглузда. Жодної користі для України вона мати не може. Мене продовжує дивувати непрофесійність уряду, який не піднімає державний сегмент економіки. Хоча в Україні місяць діяв режим воєнного стану, але економіку на рейки війни так і не перевели. Статки олігархів продовжують зростати. У тому числі і перших посадових осіб.

Ще один негатив – продовження війни і майже щоденні втрати на фронті. Попри підтримку наших західних партнерів, Україна не стала передовою державою у темі війни. Ми поки не можемо самодостатньо заявити Росії про свій потенціал, здатний не лише захистити, а в разі нападу – спричинити їй неабияку шкоду. До того ж, ми програємо інформаційну війну.

Прогнози: Щоб закінчити війну з Росією, ми маємо розпочати чотирьохфазну активну роботу з врегулювання конфлікту. По-перше – дипломатичну, по-друге – мілітарну, по-третє – кримінально-правову, по-четверте – нормотворчу.

Крім того, нам необхідно перевести економіку в режим роботи на перемогу. А перемогу нам здатне забезпечити тільки високоточне, технологічно-інноваційне неядерне озброєння власного виробництва, що зможе знешкодити будь-яку агресивну спробу атаки проти України. Ми маємо продемонструвати можливості відбити всі загрози як на материковій Україні, так і на воді та в повітрі. Головне, щоб наші збройні сили стали в один ряд з арміями світових лідерів. Таких як США, Велика Британія та Ізраїль. Думаю, армія буде нашим порятунком.

Перед Україною стоїть завдання боротьби із власними внутрішніми колаборантами. Якщо ми не зможемо з ними впоратися, а влада і надалі заграватиме через них з Росією, то завершення війни відтягнеться на довгий строк. Також не варто забувати і про цінності. Якщо влада, організовуючи свою роботу не спиратиметься на них, ми не матимемо жодного успіху. Під цінностями я маю на увазі потреби українців: їх добробут, моральний і духовний стан, а також нашу культуру та мову. Дуже потрібно, аби запрацювали ті проривні технології розвитку суспільства, які мають наші вчені. Також влада повинна поставити завдання нашим науковцям випрацювати найкращу концепцію національної ідеї розвитку України.

Більше того, не залежно від дії воєнного стану, Україні слід перевести економіку на потреби війни, змінити образ мислення і докласти зусиль до зміни образу життя. Це дозволить нам мобілізувати всі свої сили і створити середовище життя для українців. Такий підхід до економіки збільшить робочі місця, і наші громадяни не тікатимуть закордон.

Якщо цього влада не зрозуміє, вона може опинитися у ще більш жорсткій ситуації, ніж Янукович. Але я прогнозую, що державний апарат зробить певні висновки, бо за ним спостерігає не лише українське суспільство, але й зовнішній світ. Напередодні Нового року, мені хочеться побажати політикам, щоб вони працювали не на користь власних інтересів, а на користь всього народу.


Україна 2018. Підсумки року, що минає
«Найважчий відрізок шляху Україна вже пройшла», – Олена Скоморощенко, кандидат філософських наук, магістр державного управління, директор Інституту соціального партнерства

Досягнення: Інтенсивно просунувся вперед процес, який має стати метою українців. Це – зріст нашої самоусвідомленості. Все, що відбувається з нами протягом 30-ти років, спрямоване на виконання цього завдання. Ми починали як колоніальна земля з народом без своєї самості. Тут у мене виникла паралель із людиною. Якщо вона живе і не хоче над собою працювати, Всесвіт намагається її привести до тями. Починає її школити різними неприємними подіями та випробуваннями. І таким випробуванням для України стала війна.

А тепер, поговоримо про те добре, що відбулося у процесі нарощення нашої української самості. По-перше, істотно зросла питома вага українського ефіру. Ми почали слухати власні пісні. Ще близько 10 років тому про таке можна було тільки мріяти. Мені пригадувалися слова Шевченка про «на нашій, не своїй землі». Їх ілюструє наслідок класичної колоніальної політики ЦК КПРС по відношенню до українців. За планам комуністів, ми б мали почуватися на своїй землі ніби не в себе вдома. Нас оточив ефір, пісні та інші не наші духовні продукти. На нас лавиною сходив потік чужої музики, а також друкованої продукції закордонного виробництва у вигляді жанру фантастики. На мою думку, вона немає нічого спільного з літературою та мистецтвом. Мета фантастики – створити капсулу, де людина не сам собі хазяїн, а біоробот іншої парадигми: і геополітичної і національної. Ми багато років не мали ради на це.

Але відповідні заходи почали з'являтися після початку війни. Передовсім, відбулися зміни у законодавстві, які передбачають значний відсоток ефіру для власного, україномовного продукту. І в цьому році їх позитивні наслідки, на щастя, стали реальністю. Тепер у ефірі співають наші артисти. Бо ще 10 років тому, по телебаченню дуже рідко можна було побачити виступи Вакарчука та Кузьми. Загалом, канали заповнювалися російською попсою. Вона знаходиться на рівні не лише нижче плінтусу, але навіть нижче фундаменту. Це несмак за визначенням та інструмент опускання людини. Такий опримітивнений громадянин буде неспроможнім до самоусвідомлення.

Другий позитивний момент – прогрес в українському кіновиробництві. Я знаходилася багато років у відчаї, бо в Іспанії знімали по 56 картин на рік, а ми виявилися не спроможними навіть на одну. Що таке 56 фільмів на рік? Це – один на тиждень. В принципі, ми вже вийшли на такий показник. Сьогодні вплив у світі здійснюється, великою мірою, за рахунок кінематографу. За його допомоги транслюється наша самість і наша ідентичність.

Третій позитивний момент, який не можна помацати руками, демонструє передвиборча президентська кампанія. Теперішні настрої громадян дуже відрізняються від тих, що були характерні для попередніх. Суспільство стало більш зрілим. Зокрема, нечутно примітивної макухи, яка лунала раніше. Всі гасла про вили та косу втратили свою актуальність. Вони не сприймаються, бо громадяни вимагають змістовних меседжів, і їх запит чутно в повітрі. Бо за всі попередні 30 років можна було спостерігати цинічне використання ілюзій людей, яке завершувалося ошукуванням народу від чергової команди політиків. Вона приходила до влади і творила те саме , що і її попередники. Я сподіваюся, що найбільшим досягненням цієї виборчої кампанії стане зміна парадигми форми спілкування соціуму та еліти.

Четвертий позитивний момент – це шанс отримати справжню еліту. У нас є фундаментальна ознака колоніальної країни – відсутність проводу. Коли він наявний, народ іде власним шляхом. Але ми зробили у цьому напрямку дуже великий крок. Я спостерігаю зріст багатьох спільнот, які розглядають завдання країни як власні. Такі люди та об'єднання і є елітою. Бо еліта – це не посада так великі гроші. Еліта – це спосіб мислення та щира праця на благо країни.

Хоча ось ці чотири позиції, які я назвала, радше схожі на абстрактні речі. Втім, не варто забувати, що абстракція є джерелом конкретики.

Поразки і невдачі: Ми маємо шалений потік еміграції з України. Нова хвиля почалася після безвізу та принесла можливість вибору для наших громадян. Попередні еліти гнобили людей, виходячи з реальності: «А куди ви дінетеся? Погоджуйтесь на те, що ми вам платимо, бо вам працювати більше ніде». Безвіз дав можливість голосувати ногами і заробляти більше. Левова частка громадян, що поїхали закордон більше ніколи не повернуться в Україну. Втім, у виїзді на заробітки є і певні «плюси». Зокрема, люди подивилися як живіть у Європі. Ті з них, хто повернеться додому, більше не терпітиме те, на що погоджувалися раніше.

Разом із отриманням безвізу Україна почала втрачати кваліфікованих робітників. Їх еміграція пришвидшує деінудстріалізацію нашої держави. На жаль, виробництво України продовжує стрімко падати під супровід повного ігнору правлячої еліти. Розвалом запахло навіть в повітрі. Історики порівнюють нинішню ситуацію в промисловості з реаліями 1912 – 1913 років. На жаль, ми не маємо під ногами ґрунтовної бази. А та, яка є – руйнується. Врешті-решт, може настати час «Ч», коли ситуація з інерційного процесу стане неконтрольованою і послугує підґрунтям для шкідливого радикалізму. Але хочу зазначити, що наші громадяни стали свідомішими і на радикалізм не купуються. Чесно кажучи, я очікувала від передвиборчої компанії більшого негативу. Втім, провідні кандидати демонструють позитивні програми. Вони не продукують риторику у стилі: «Наші попередники – погані, оберіть нас – і все буде добре».

Прогнози: Ми будемо рухатися до різних неприємностей, поки як народ не усвідомимо, що треба вчитися собі давати раду. Але ми зараз повністю знаходимося під зовнішнім управлінням. Наші громадяни налаштовані класично по-радянському. У СРСР панувала парадигма маленького громадянина під патронатом великої держави. За лояльність держава обіцяла забезпечення мінімальних потреб і щастя. Громадянин так і поводився. Відповідно, він не вважав себе відповідальним за власне життя. На жаль, така інерція актуальна зараз. Щоб її подолати, я б радила рівнятися на європейців. Громадяни країн ЄС дивиться на всі питання як президент своєї країни. Відповідно, вони живуть в успішних державах з високим рівнем добробуту.
Але так чи інакше, шлях, який ми проходимо, потрібен для нашого ментального визрівання. У результаті нашої пасивності, ми маємо і втрачену промисловість, і війну, і низький достаток населення. У той же час, багато громадян готові взяти відповідальність за долю країни на себе.

Які Ви ще хочете прогнози? Якби я була бабою Вангою, я б могла пророкувати майбутнє. Втім, я не Ванга, але можу сказати, що все буде добре, бо найважчий відрізок шляху ми вже пройшли. Відштовхнулися від дна і починаємо дивитися на життя як на предмет власної відповідальності.


Україна 2018. Підсумки року, що минає
«2019 рік може виявитися складним на фронті», – Юрій Смелянський, експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Досягнення: Напевно, це – найскладніше питання. За великим рахунком, Україні, з точки зору процесів свого розвитку як держави, особливо хизуватися нічим. Тим не менш, я б назвав позитивним результатом перші кроки по створенню єдиної Православної церкви України. Таким чином, почався відхід із залежності від Московського патріархату. Ми отримаємо Томос вже 6 січня 2019 року. Але на жаль, це єдине досягнення України за весь рік, яке може позитивно вплинути на суспільство.

Поразки і невдачі: На жаль, їх дуже багато. Продовжується війна і падає якість життя населення. Люди, які сьогодні є політичною елітою і керують державою, на жаль, не спромоглися поставити інтереси країни та національної безпеки вище особистої вигоди. Тим не менш, будь-якому чиновнику, чи представнику влади зовсім не важко розповідати про велику кількість запроваджених в Україні реформ. Пройшло вже 5 років після Революції Гідності, але жодна з них не має позитивного результату. Навіть проміжного немає. Процеси реалізації того, що назвали «реформами» йдуть, але користь від них по нулям, і це – проблема. Крім того, Україна втрачає довіру в очах своїх іноземних партнерів. Зокрема, про це свідчать чисельні публікації у західних ЗМІ. Щоправда, довіру втрачає не держава та народ, а особи, які знаходяться при владі.

У 2018 році не змінилася якість роботи Кабінету міністрів, президента та його адміністрації, чиновників і депутатів Верховної Ради. Те ж саме можна сказати про судову систему, міністерство внутрішніх справ та інші відомства. Але перераховувати багато негативних моментів перед новорічними святами не хочеться. Втім, повторюся: крім кроку до Томосу нічого позитивного у нас не відбулося. На пам'ять спливають лише факти, які ілюструють негативну сторону процесів в Україні.

Прогнози: Хочеться бути оптимістом (сміється). Але це не зовсім виходить, бо 2019 рік буде складним. По-перше, він є роком виборів в Україні: навесні – президентських, а восени – парламентських. Принаймні, вони повинні відбутися. На суспільство вже почала виплескуватися велика хвиля популізму. Політики обіцятимуть людям золоті гори. Але насправді це нічого не варті слова. Я не бачив ще жодного кандидата, який би намагався пояснити народу зміни, які мають відбутися в Україні. Звісно, конкретні оцінки є, але вони не мають жодної візії.

Можна прогнозувати у 2019 році подальше погіршення якості життя українців, в усіх аспектах її прояви (ціни, стабільність гривні, послуги охорони здоров'я, освіта, безпека, тарифи та інше, інше, інше). Чинна влада все також буде ігнорувати необхідність формування виразної і послідовної політики щодо окупованих територій. Буде зростати неприйняття політики, що проводитимуть українська влада як з боку наших західних партнерів, так і з боку громадян України. Війна, на жаль, продовжуватиметься. Події, що паралельно відбуваються в Росії дають основи думати, що 2019 рік може виявитися складним і на фронті. Кремль нарощує військове угрупування в Криму. Саме тому,варто очікувати початок агресії з окупованого півострову. На етапі закінчення 2018 року, ми, по суті, програли Азовське море. Тому невиключно, що Росія буде розширювати свою агресію і доводити всьому світу, що її внутрішнім морем є не тільки Азовське, але й Чорне. За великим рахунком, до такого протистояння Україна не готова. Те ж саме можна сказати і про Туреччину, Румунію та Болгарію, хоча ці країни є членами НАТО. Можливо, у майбутньому, щось зміниться. А поки я можу сказати, що для України 2019 рік буде тяжким. Правда, мені б хотілося давати інші прогнози, більш приємніші і позитивні.


Україна 2018. Підсумки року, що минає
«Україна не впала у прірву», – Сергій Дацюк, філософ

Досягнення: У 2018 році ми, нарешті, зрозуміли, що на владу сподіватися не слід. Звісно, її можна любити, чи ні, але наше життя навряд чи зазнає від того істотних змін. Особливо під час війни. Тому, громада повинна сподіватися тільки на себе. Тим паче, вона має створювати власні структури. Мало по малу таке розуміння доходить навіть до верств населення, найвіддаленіших від столиці і великих міст. І це, звісна річ, добре.

Іншим позитивним моментом я б назвав те, що Україна не впала у прірву. Все ж таки ми, в економічному плані, якось існуємо, можемо сплачувати рахунки і опиратися російській агресії. На жаль, ми зараз не здатні дозволити собі а ні виграти війну шляхом перемоги, а ні перейти до економічного розвитку, а ні фундаментально змінити політичну, застарілу систему, а ні відверто знищити корупцію. Наголошую: не боротися з корупцією, а саме покласти їй край. Насправді, її позбутися не так вже і важко. Як показує історія, якщо рішучо взятися за її знищення – можна досягти успіху.

Поразки і невдачі: На жаль, негативу у нас більше. У тому числі, він полягає у падінні довіри до влади. Навіть ті, хто її підтримують, розуміють, що роблять це з відчаю. Просто вони не бачать ліпшої для себе альтернативи. Але, мабуть більш правильнішим виходом із існуючої політичної ситуації було б знесення цієї влади силовим методом. Втім, ми всі чудово усвідомлювали всю ризикованість подібних дій, за умов, коли країна перебуває у стані війни. Тому, вирішили не розхитувати ситуацію і дочекатися виборів. Ми сподівалися, що принаймні зона окупації не буде поширюватися. Але ми помилилися.

Окрім Криму і частин Донбасу ми у 2019 році втратили Азовське море. Тобто, Україна щороку втрачає якусь частину власного суверенітету. Але якщо ж ми хочемо зберігати і повертати території, потрібно воювати. І воювати слід не тільки дипломатичним та правовим шляхом. Це неправильно. У такому випадку, ми втрачатимемо й інші частини суверенітету. Не тільки територіального.

Методами дипломатії та права війни не виграють. За їх допомогою можна тільки зберегти наявний статус і запобігти окремим діям окупанта. Але про перемогу у стратегічній війні (довгостроковій, розрахованій на досягнення певних геополітичних цілей) не йдеться. Тому, причиною погіршання ситуації є невірна і неадекватна стратегія. Вона побудована на тотальній олігархізації. Тобто, олігархічна влада переслідує лише власні корпоративні цілі. Їй байдуже до інтересів держави і суспільства. І така влада завжди зможе домовитися навіть з ворогом. Тому, я б до негативів відніс і продовження торгівлі з Росією та наявність з нею прихованих домовленостей.

Прогнози: Ми повинні повністю змінити зміст суспільного управління. Не факт, що воно має бути лише державним. Перш за все, воно повинно стати самоврядним, муніципальним і таким, що закорениться на середньому класі та інтелектуалах. Правда, я б радше сказав: на недозруйнованому середньому класі та недобитих інтелектуалах. Тому, врятувати країну ми зможемо лише у випадку зміни суспільного управління. Бо сподіватися на владу, принаймні на цю, немає жодних підстав.


Україна 2018. Підсумки року, що минає
«У суспільстві немає розуміння, що йде війна», – Віктор Шишкін Суддя Конституційного Суду у відставці

Досягнення: У 2018 році ми отримали єдиний здобуток, і він – морально-психологічний. Україна зрозуміла, що без введення воєнного стану неможливо сконцентруватися на відлупі по агресору. Хоча я вважаю, що цей здобуток – нікчемний. Воєнний стан треба було вводити у 2014 році. Але зараз ми, принаймні, зробили крок у розумінні, що він потрібен. Ось такий єдиний здобуток. Інших – економічних, чи соціальних, я не бачу. Всі так звані реформи виявилися профанацією.

Було б добре, якби люди почали думати, що Порошенко це – зло для України, а не добро. Це б також було здобутком. Але я поки таких масових настроїв не спостерігаю. Є люди, які рвуть на собі сорочки, вважають його патріотом і дякують йому за Томос та воєнний стан. Однак вони забули, що саме бандократія імені Порошенка довела до існуючої негативної ситуації в державі.

Поразки і невдачі: По-перше, ми не зробили мобілізацію всіх державних ресурсів на відлуп агресору. По-друге, у суспільстві немає розуміння, що йде війна. На свята у нас салютують. Люди гинуть, а десь влаштовують концерти. Тобто, суспільство немає концентрованого усвідомлення, що Україна перебуває у стані війни. Можливо, воно ще не переконалося, що Росія не друг, чи тим паче, не брат, а лютий агресор. Свідченням таких настроїв є поява білбордів з гаслами політиків-миролюбців. Це – дуже великий негатив.

Крім того, суспільство не сконцентрувалося не лише на відлупі зовнішньому агресору, але й внутрішньому також. Нас знешкоджують, але ми не виходимо на вулиці і не протестуємо. Ціни на газ та на опалення зростають, нам дають і подачки у вигляді недороблених субсидії і трьох гривень до пенсії – і люди радіють. Тобто, суспільство себе знову переконало, що воно зможе пережити внутрішню агресію. І його відмова тверезо оцінювати політичну ситуацію також є негативом. Про неправильну поведінку влади я вже не кажу. Для думаючих людей це і так очевидно. Покоритикую ЗМІ. Інформаційний простір у нас повністю негативний. Він розповідає про те, що уряд кує оборону, але це не так. Віра у колаборантську владу є також сумним явищем.

Прогнози: Якщо народ за найближчі півроку не зрозуміє, хто є хто серед політиків, то України може не бути як держави взагалі. Хочете позитивних прогнозів? Ми завжди перебуваємо у очікуванні на краще. Але, щоб вони прийшли у наше життя – потрібні дії. Нам необхідна чітко виражена концентрація: ось ворог внутрішній, а ось – зовнішній; без їх знищення Україна не відбудеться. А підстав для оптимізму я не бачу. Подивіться на наші суди і так звані оборонку та офшорку! Що можна говорити про краще? Ситуація зараз набагато гірша, ніж в 2014 році. Просто не всі люди це бачать, а ЗМІ – замовчують.


Україна 2018. Підсумки року, що минає
«Варто очікувати загострення олігархічних міжусобиць», – Віктор Жердицький, учасник руху «За Суверенний Розвиток»

Досягнення: Беззаперечно, в Україні стартував наступ на Московський патріархат як на одну з важливих організацій просування ідей «рускаво міра». Це, звісно, круто, але ми стоїмо тільки на самому початку боротьби. Нам треба довести цю роботу до кінця, бо інакше МП розпочне реванш. Ще один позитивний момент – зародження майбутньої системи державного управління у нашому громадянському суспільстві. Люди стають свідомішими. Після апатії, яка тривала з середини 2018 року до листопада, наше громадянське суспільство починає шукати розв'язання проблем України. У першу чергу, це пов'язано з виборами і пограбуванням населення через тарифи, державні закупки і неправильне використання бюджету як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівнях.

Поразки і невдачі: Олігархат посилює протидію активним намірам громадянського суспільства і його окремих організацій у бажанні зупинити пограбування населення та узурпацію влади. Чим більше наростає опір спільноти тим, сильніший наступ олігархічної системи. Звісно, це – негатив, але громада ще не виробила відповідні важелі протистояння. Одним з них має стати єднання в діяльності громадських активістів. Тобто, формування організації громадянської дії. Уже навіть почалися процеси її створення.

Серед негативних моментів 2018 року, я б також виділив зубожіння нашого народу і його вимирання страшними темпами. Ті наші активні громадяни, які хочуть жити в достатку, масово виїздять закордон. На жаль, продовжується руйнування екосистеми. Мова йде не тільки про природну, але й про економічну, де живе суспільство.

Прогнози: Загостриться міжусобна боротьба олігархів за владу. Однак, це відбуватиметься на фоні концентрації зусиль активних і відповідальних громадян. Думаю, що таку консолідацію суспільства можна буде спостерігати на виборах президента. Але на жаль, її варто очікувати в останні місяці компанії. Основний удар буде спрямований на парламентські вибори. Тенденції говорять, що саме тоді суспільство зможе зорганізувати горизонтальну систему, яка, отримавши більшість мандатів у парламенті, знесе олігархат.




Сергій Дацюк: без стратегії Україна буде аграрною державою
Коментарі 22 бер, 2018

Сергій Дацюк: без стратегії Україна буде аграрною

З точки зору Європи, в України є чітка функція, і Захід нам її постійно нав'язує. Тому, якщо ми не...


Крути: повторення невивчених уроків.
Коментарі 25 січ, 2018

Крути: повторення невивчених уроків.

Сьогодні Україна існує в режимі постійного виконання так званих "домашніх завдань". Цю лексичну...


Сергій Дацюк: На жаль, нас у 2018 році очікує застій
Коментарі 27 гру, 2017

Сергій Дацюк: На жаль, нас у 2018 році очікує

Україна перебуває у довготривалій політичній кризі. І 2017 рік її тільки загострив. Правлячий клас...


Микола Голомша: ватників потрібно перевиховувати
Коментарі 0 Комментариев

Микола Голомша: ватників потрібно перевиховувати

Ми ж не можемо взяти їх і, умовно кажучи, розстріляти, або посадити на потяг і вивезти в Росію. Їх необхідно перевиховувати. І досягти успіху у цій нелегкій праці можна тільки за умови наявності сприятливого середовища, де ці ватники живуть. На мою...

18 бер, 2019
Курьйоз з тіарою скіфського царя Сайтоферна.
Коментарі 0 Комментариев

Курьйоз з тіарою скіфського царя Сайтоферна.

Ця історія зі скіфським золотом, підштовхнула нас навести приклад цікавої історичної події, що відбулась майже 120 років тому. Втім, ми хотіли би у рубриці «Погляд з минулого», ще раз «подивитись у минуле», щоб громадськість зрозуміла рівень...

18 бер, 2019
Обережно! Пенсофіцери!
Коментарі 0 Комментариев

Обережно! Пенсофіцери!

Ну навіщо відпочиваючим у санаторії зайві приводи для нервування? Але на жаль, так думали не всі. На приклад, наш сусід за столом у їдальні. Він – міцний чолов'яга, на вигляд, 54 – 58 років. Афганець і полковник запасу. Більше того, навіть цілий...

18 бер, 2019