Сергій Дацюк: ми не можемо просто повернути Донбас і пробачити

Україна знаходиться вже 5 років у стані війни. Експерт Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевіч у коментарі для Радіо Свобода зазначив, що за цей час на Донбасі створюється місцева ідентичність, свій пантеон героїв та своя ідеологія. Що Україні робити із такою «спадщиною» після повернення територій, i-ua.tv запитав у філософа Сергія Дацюка.

— Що, на Вашу думку, слід робити з регіональною ідентичністю, яка формується на окупованому Донбасі за 5 років війни? Існує думка, ніби там вибудувалася певна система цінностей зі своїми героями.

— Ми не знаємо, що формується на окупованому Донбасі. Проводити дослідження настроїв мешканців псевдоресбулік небезпечно. Звісно, можна поставити умовний знак дорівнює між сучасним Донбасом і Чечнею часів війни із її заниженою соціальною відповідальністю та зруйнованим порядком. Але це буде лише приблизним уявленням, а не оцінкою на підставі досліджень.

Про настрої на Донбасі треба говорити з обережністю, бо є таке явище як прихована ідентичність. Тобто, люди змушені себе публічно ідентифікувати з одними речами, цінностями та явищами, але реально вони сприймають світ по-інакшому. Яскравим прикладом такої країни є Росія. Там не можна публічно висловлювати свої думки, бо тебе можуть назвати п’ятою колоною, а в результаті, навіть почати переслідувати

— Але рано, чи пізно Донбас повернеться в Україну …

— Чекайте, це неправильна постановка питання. Донбас в Україну не повернеться. Він не є суб’єктом. Або ми самі його повернемо, або його поверне в Україну Росія. Сам він не зможе. Зрозумійте, ситуація знаходиться не на рівні: «Ой, ми помилилися, а тому переглянули свою думку. Давайте повернемося назад». Так не буває.

Наголошую ще раз: Донбас не є суб’єктним і ніколи таким не був. Він може думати все, що завгодно, але рішення повертатися, чи не повертатися в Україну він не приймає. Він — об’єкт. Питання полягає в тому, хто це зробить: Росія, чи ми.

— Але коли його повернуть, потрібно шукати точки дотику з його мешканцями з приводу спільного майбутнього.

— Знову ж таки, все залежить від того, на яких умовах він повертатиметься. Звісно, краще, якби це зробила Україна. Але я ніякі точки дотику з ними шукати не збираюся. Якщо ці люди хочуть жити в Україні, то точки дотику — Конституція та закони. Інших не дано. Якщо хтось має іншу позицію, будь ласка: валіза — вокзал — Росія. Я не хоч ні з ким обговорювати і шукати компроміси. Бо їх у цьому контексті бути не може. Ми ж не будемо брати частину території і змінювати під неї законодавство?

— Так, бо це — повний абсурд.

— Отож, треба думати у яких формах повертати. І взагалі, що означає повернення і скільки воно займе років? Як варіант, можна зробити український протекторат і поступово вимикати російські канали, просуваючи наше бачення, підходи і законодавство. Ви ж розумієте, що стільки років кремлівської пропаганди марно минути не може. Також потрібно провести розслідування. Дати відповіді на питання: «Хто чинив проти України злочини?». Ми ж не можемо просто повернути і пробачити. Так не буває.