Очманілі рученятка

Після публікації статті «Курйоз з тіарою скіфського царя Сайтоферна» та «Викриття фальшивомонетника», ми з великим задоволенням побачили, що ця тема зацікавила читачів. Тому, у мене, як автора попередніх публікацій, з’явилась можливість поспілкуватись з корифеєм промислу виготовлення сучасних підробок, новоутворень та копій, експерту з мистецтвознавства (з понятих причин він просив його прізвища не називати). Результати мого спілкування ми вам і пропонуємо.

Очманілі рученятка.

Ващенко О.М.: Шановний…, як давно існує промисел виготовлення підробок, копій і новоутворень?

Експерт: «…підробками займались дуже давно. Ще за часів СРСР, у мене був знайомий лікар, який на своїй ділянці знав усіх ветеранів — орденоносців. І у них обов’язково знаходився родич, який хотів заробити. На приклад, лікар запевняв онука орденоносця, що для виготовлення копії, дня на два треба діда чи бабусі орден, за плату, звичайно. На третій день орден повертали — номер на місці, подряпини, емаль, — і онук повертає орден до шкатулки, а дід чи бабуся одягають орден на свята і не здогадуються, що це вже — непогана підробка!

В таких махінаціях задіяна велика кількість людей: одні надають дорогоцінні метали, другі — реалізують підробки, треті — через віконця на кордоні переправляють «прикраси» за кордон. Зрозуміло, що за кордон дуже корисно продавати оригінали, тому «фахівці» відслідковують предмети мистецтв у приватних осіб. Інтелігентні люди, особливо похилого віку, нізащо не продадуть вам свої «скарби», але ж дуже часто «клюють» на газетні повідомлення: «Для зйомок кінофільму, візьмемо на прокат предмети прикладного мистецтва і художній живопис XVIII чи XIX століття. Оплату і повернення гарантуємо!». А липові кіношники підмінять і картину, і статуетку, і старовинний бронзовий підсвічник! Річ, який вже виповнилось більше 50 років, вже має цінність, а люди, кому вона буде потрібна, завжди знайдуться".

— «А чим більш усього займаються ті, хто підробляє?»

— «…займаються тим, на що є попит. Як правило, підробляють під покупця. Наприклад, приїздить клієнт і каже: «Мені потрібна така річ». Якщо це свідома людина, йому знайдуть оригінал, а якщо «чайник» — отримає підробку і поїде задоволений, що задешево купив гарну річ.

Гарна копія може коштувати половину оригіналу. Це буває дуже складна робота. Ну, наприклад, майстер копіює полотно художників паризької школи для японців. Ті тримають оригінали у банківських сейфах, а копії вішають у себе дома, відправляють на виставки, де публіка цими копіями захоплюється, приймаючи їх за оригінали.

Чи ось, наприклад. Колекціонеру з Європи була потрібна унікальна ваза. Свого часу їх було одинадцять штук, а сьогодні у «живих» залишилося дві: одна — у приватній колекції, її ніхто не продасть, а друга — в музеї.

Звичайно директор музею любить свою країну, її історію, і за це отримує зарплатню, можливо премію, ну може ще щось… і все. Але недавно його доньку звільнили з роботи, внуку потрібно негайно робити операцію і таке інше. А тут за тисячу доларів пропонують замінити справжню вазу на копію, та ще і приговорюють: «Ніно Петрівно, держава віками розпродає вироби мистецтв, і нам відомо, що і на сьогодні вони торгують. Ну навіщо вам оригінал?

Відвідувачі в своїй масі все рівно не розбираються". І обмін, як правило, відбувається. Через тиждень — ах, яке нещастя!- хтось з екскурсантів ненароком зачепив і звалив слабеньку вітрину, і наша ваза — вщент. Молодець директорка, перестрахувалась!

Інший варіант — підміна експонату за допомогою доглядачки, що сидить у залі. Від неї вимагають тільки одного — на декілька секунд відвернути обличчя в іншу сторону.

На похили плечима кореспондента, співрозмовник апелює: «…ні, ну є в музеях багато непідкупних людей. Вони з голоду будуть вмирати, але ж на угоду з совістю не підуть, і помирають. А на їх місто приходять інші, як правило молоді. А молодь вибирає що? Ні, то раніше було „пепсі“!, а тепер гроші!».

— «А що Ви скажете щодо нумізматики?».

— «…непогано в музеях підміняють монети. Виготовити старовинну монету з такої ж кількості золота чи срібла неважко, але у музеях ніхто не дозволяє монети торкатися руками. Це і не потрібно, головне, що вона є! А інвентаризацію проводять не бог які специ. Якщо і до копаються, то навряд взнають, коли експонату «приробили ноги».

Ось приклад, про відомого нумізмата, що проживав в Україні і мав унікальну колекцію монет. Ізюминкою його колекції був знаменитий рубль Російської імперії Константіна I (який був неспроможним стати імператором). Як відомо, у 1825 році їх було виготовлено 10 монет: двоє знаходяться у приватних колекціях, п’ять — у музеях Європи і США, один був у нашого земляка, який йому дістався від родичів, які теж займались нумізматикою. Де же два — не відомо.

Невдовзі після його смерті, місцева влада викупила у вдови за безцінь його колекцію і передала до музею. Але, через деякий час з’ясувалося, що рідкісні монети, у тому числі і константинівський рубль, замінені на «новоутворений».

(Як повідомив нам співрозмовник, «до нашого відома», коли відбувся черговий аукціон у Сотбі, константинівський рублик коштував понад 100 тисяч доларів!)

— Розскажіть, будь ласка, про підробку ікон, картин та антикваріату.

— «…що стосується ікон. Колись за іконами ходили по селам і хатам. Реставрували або писали заново. Тоді з’явилися майстри, які стали писати на замовлення природніми фарбами, роблячи вигляд, що згоден на любі втрати, роблячи старіння ікони так, що ніхто не докопається. Якщо була у моді радянська символіка та нагороди — ліпили, потрібні були Кандінський, Піросмані — малювали. Необхідно XVI вік — буде зроблено. Кераміка, фарфор, бронза, знаки відзнаки, ювелірні вироби, столове срібло — усе це підроблялося якісно і грамотно…».

— А що до купівлі у магазинах якихось виробів?

— …сьогодні, на приклад, магазини торгують «самурайськими мечами». Але ж відомо, що справжній «самурайський меч» коштує у тисячу разів дорожче, але кого це турбує? У багатьох сьогодні думка така, що якщо товар продається у магазині — він хороший. Але це не завжди відповідає дійсності…

— А про якусь цікаву комбінацію, якщо це не дуже таємно?

— …бувають випадки, коли відслідковують покупця у музею. Захоплюється іноземець чи «новий» українець якоюсь річчю, а до нього підходить соромлива жіночка і каже, що у мене є щось подібне, і дісталось у спадок ще від предків. Я хотіла би її продати. Не виключено, що покупець захоче узнати думку експерта. Не проблема — знаходиться дуже пристойний експерт і йому пропонують: «Ми не просимо, щоб ти казав — це оригінал!

Скажи, що це дуже схоже на оригінал, а ми тобі заплатимо…". І він дійсно погоджується, так як річ дійсно схожа на оригінал.

— А як обстоять сучасні справи з цим промислом?

— …що стосується наших вітчизняних колекціонерів, то, за моєю інформацією, вони вже усе вивезли за кордон. Ми ж не знаємо чого ждати від нової влади! Але, при цьому, людей, які збирають вироби мистецтв і старовинні речі, збільшилося. З’явилися непогані вітчизняні клієнти, правда з низьким інтелектуальним рівнем, але ж з високими доходами. Їм хтось підказав, що саме корисне капіталовкладення — це у живопис, ювелірні вироби та у нумізматику. Тому вони і вкладають. Один з таких призбирувачів скуповує полотна, що були вкрадені з музеїв. Він їх тримає відкрито, а для конспірації вихваляється, що купив копії. Ніхто зі старих колекціонерів на це ніколи не пішов би. Був один комерсант, який скупав для колекції дуже якісні підробки. Усі думали, що це він робить для підняття свого рейтингу: у нього такі унікальні речі є, дійсно, він заможний чоловік! Є такий вислів: «понти дорожче грошей!».

А потім цей комерсант узяв у борг велику суму грошей і зник. Кредитор мав надію повернути свої гроші, якщо продасть його колекцію, але продавши картини і ювелірні вироби, він повернув собі лише 10 відсотків.

Продати копію починаючому колекціонеру — це, як кажуть, раз плюнути. Хочу брошку Фабірже! На тобі Фабірже. На тобі брошку! Річ старовинна, проба, клеймо майстра — усе є. Але на таку деталь, як срібна застібка, він уваги не звертає. Та і звідки йому знати, що справжні майстри виробляли її тільки з платини. Рано чи пізно, але покупець взнає що він понакупляв. Писати заяву ні на кого, бо сам м… к. Він, як правило, спробує перепродати речі якомусь лоху… Тому копії і підробки ходять по рукам, а потім, одного разу бачиш, а вони з’являються у музеях чи церквах.

— А що ви можете сказати про так звані «блошині» ринки?

— …сьогодні, на так званих «блошиних» ринках, можна побачити незрозуміло що, (і не тільки на Україні, я бачив це на «блошиному» ринку у Страсбурзі). З великим успіхом продаються метеорити. Можливо, це каміння з музеїв космонавтики, але не виключено, що ще вчора вони валялися на вулиці. Є уфологи, що збирають останки прибулець. І їх штампують без проби. Ясновидющий, маги, колдуни, дикуни із «третього ока» шукають «древні» амулети, бубни, криштальні шари та інші магічні речі, які ще були вкрадені з музеїв атеїзму, а як з’ясовується, виготовлені умільцями з різного непотребу.

(Закінчуючи розмову, наше джерело достатньо емоційно підвило підсумок зустрічі, — прим. автора).

— …сьогодні усі непогані майстри працюють тільки на себе і живуть припиваючи. Запевняю Вас, усі ці ювеліри можуть відтворити увесь Алмазний фонд! Але, унікальні вироби копіювати небезпечно. Тому за каталогами західних аукціонів та виставок, ці майстри копіюють речі середнього класу, але достатньо дорогі і на такому високому рівні, який де кому і не снився. У цій області працює ціла мафія!", — запевняє майстер, який з цією мафією працює майже пів століття. — І поки є колекціонери або ті, хто себе ними рахує, ми будемо мати на кусок хліба з маслом, а можливо і з ікрою.

— Отакі цікаві, на мій погляд, подробиці щодо промислу підробок і новоутворень, повідомив мій таємний співрозмовник!

А на закінчення, хотілося би привести приклад сучасної Італії, щодо боротьби з викраданням оригіналів (правда це інформація з інтернету, але ж до нашої теми!)

Спецоперация была проведена в духе лучших образцов детективного жанра.

Церкви маленьких городов всегда были привлекательной мишенью для воров, а уж в Италии, где на каждом шагу можно встретить живописные шедевры прошлых веков, — тем более.

В городке Кастельнуово-Магра, расположенном на севере Италии, живут всего восемь тысяч человек, и вряд ли бы он был широко известен, если бы не его старинная архитектура и картина Питера Брейгеля-младшего «Распятие» (см. заглавное фото), подаренная более века назад богатой семьей местной церкви.

Оценить ее стоимость можно лишь косвенно, зная, что в последние годы цены на картины этого художника возросли. Так, например, в 2013-м году на известной лондонской художественной ярмарке Frize Masters картина Питера Брейгеля-младшего «Перепись народа в Вифлееме» была продана за $ 9,6 млн.

Рыночную цену «Распятия» оценивали приблизительно в сумму более $ 3,4 млн. Таким образом, даже если бы ворам удалось реализовать «Распятие» за 10−15% (стандартная, по утверждению экспертов, такса в подобных случаях) от его теоретической рыночной стоимости, куш был бы неплохим. Однако события, как описывает изданиеIl Secolo XIX, развернулись иначе.

Как карабинеры узнали о предполагаемой краже, СМИ не сообщают. А узнав, еще месяц назад заменили подлинник копией (такая копия не один день делается, так что полицейская операция была длительной) и стали ждать. О подмене знали только местные мэр и священник. Так что когда грабители утром похитили картину и уехали на белом «Пежо», они понятия не имели, что увозят копию. Почему их не задержали сразу, также не сообщается — возможно, хотели проследить дальнейший путь похищенного. Так или иначе, вчера история была обнародована.

Интересно, что это не первая подобная история с «Распятием».

В 1981-м году картина уже была похищена, но через несколько месяцев найдена карабинерами и возвращена на свое место.