Фігаро ХХІ століття

У Київському національному академічному театрі оперети народний артист України Богдан Струтинський здійснив постановку комічної опери Дж. Россіні «Севільський цирульник» в українському перекладі Максима Рильського та Яни Іваницької.

Фігаро ХХІ століття

У Київському національному академічному театрі оперети народний артист України Богдан Струтинський здійснив постановку комічної опери Дж. Россіні «Севільський цирульник» в українському перекладі Максима Рильського та Яни Іваницької.

Спочатку опера називалася «Альмавіва, або Даремна обережність». Россіні дав своєму творові таку назву тому, що опера «Севільський цирульник, або Даремна обережність» до цього була написана Джованні Паїзієлло, і встигла здобути популярність на оперній сцені. 1816 року Россіні зобов’язався написати для театру Аржентіно в Римі до карнавалу нову оперу. Однак цензура забороняла всі лібрето, які запропонував композитор. Залишалося зовсім мало часу до карнавалу, і тоді вирішили використати дозволену цензурою тему. Так виникла думка про «Севільського цирульника». Россіні звернувся до Паїзієлло по дозвіл, і той погодився, не сумніваючись у провалі опери молодого композитора. Нове лібрето написав Ч. Стербіні. А Россіні створив оперу всього за 13 днів.

Прем’єра відбулася в Римі 20 лютого 1816 року. Перший показ пройшов невдало, оскільки його зірвали шанувальники Паїзієлло. Наступні виконання опери, що відбулися того ж тижня, відбулися успішніше, хоча початковий провал якийсь час ще гальмував ріст популярності твору.

Після цього оперу з успіхом ставили десятки разів у багатьох країнах. 1990 року відбулася прем’єра «Севільського цирульника» в Національній опері України у постановці Героя України Дмитра Гнатюка. Наразі ж маємо оригінальну інтерпретацію комічної опери у стінах Національної оперети України.

«Ця опера надзвичайно популярна у театральному світі, вона й донині затребувана в репертуарах. Не складно пояснити чому — наразі ми проживаємо цю історію і можемо з легкістю простежувати в ній паралелі з сьогоденням. Приміром, прототипом головного героя є своєрідна версія сучасного іміджмейкера (чи, навіть, політтехнолога), який, як і класичний Фігаро, намагається служити двом господарям. «Севільський цирульник» містить безліч таких паралелей.

Ця опера змушує нас думати, спостерігати, осмислювати, аналізувати… Тобто, не залишає глядачів байдужими! А значить — цілковито виконує свою мистецьку функцію", — зазначив режисер-постановник.

Творці опери намагалися передати суть шедевра світової класики через подолання оперних «штампів», використали сучасні, актуальні мотиви і додали внутрішньої динаміки, поєднавши її з музикою, новим сценічним втіленням і гумором, який народжується від дотепних і зрозумілих для сучасника діалогів. Але зберегли наслідування європейським оперним традиціям, де співак на сцені є справжнім драматичним актором.

За словами хореографа-постановника вистави, заслуженого артиста України Вадима Прокопенка сценічне втілення опери «Севільський цирульник» — своєрідна пластична плазма, яка проходить через весь спектакль: артисти їздять на роликах, ходять на котурнах. Хоча окремі балетні номери у виставі відсутні, адже ставили оперу. Ще одна родзинка нової постановки — у першій дії костюми відповідають добі, коли була створена опера, а в другій — глядач бачить своїх сучасників.

Глядачі запам’ятають чудову гру акторів А. Погребного (граф Альмавіва), І. Тихонова (Бартоло), Г. Грегочак-Одринської (Розіна), С. Авдєєва (Фігаро), А. Супруна (Базиліо), А. Курбанова (Фіорелло), С. Яцука (Амброджіо), Г. Довбні (Берта) та класичні мелодії у виконанні оркестру, органічно пов’язані з дотепними текстами, кумедні плутанини і курйозні ситуації, чарівні музичні портрети у поєднанні з живописною декорацією і яскравими костюмами героїв.

Частину глядачів зацікавило новаторство у постановці твору, якому більше 200 років, інші не сприйняли такого підходу. Кого виявиться більше, покаже час.