03 чер, 2017 0 Коментарів 428 Преглядів

Ось приїде барин, барин нас розсудить…

Ось приїде барин, барин нас розсудить…

Останні роки хоч у чомусь та стали дійсно переламними для України й українців. Довелося наочно пересвідчитись: у світі, що випереджаюче та у радикальні способи глобалізується, зужита національна візитівка «Моя хата з краю» є недоречною й має бути назавжди відкинута.

Навпаки, державницько-патріотичний підхід вимагає генерування і уведення в широкий обіг «світоцентричної» концепції України, з акцентом на її важливій, «замко́вій» ролі у сучасній міжнародній політиці, зокрема, на континентальному будівельному майданчику Євразії. Тож і новий бренд повинен звучати на кшталт «Хату з краю – ніхто не впізнає», «Хто нашу хату минає, той щастя не має», укупі з аксіоматичним шевченковим «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Власне, про це й розмірковує модерний український філософ, вільний думкою політолог Сергій Дацюк у одній із останніх статей: «Українці залишаються глибоко провінційними людьми: їх більше цікавить, що відбулося на театральних підмостках Парламенту чи в їх власному селі-місті, ніж те, що відбувається у світі. Світ цей десь далеко, і події в ньому їх мало торкаються».

Сумним наслідком є атрофування зацікавленого суспільного діалогу про положення України в оточуючому її світі та нерозуміння чи примітивне сприйняття самого цього світу. Це регрес навіть порівняно з підсліпуватим, ідеологічно однобоким ставленням радянського обивателя до «міжнародної панорами».

Принагідним є старий анекдот, як після робочого дня, всівшись удома в кріслі, чоловік перелистує «Правду» й примовляє: «Что-то меня Гондурас беспокоит… Вот опять этот Гондурас!», на що дружина з кухні відгукується: «А ты его, Петь, поменьше чеши!»

Сміх-сміхом, але через хиби публічного аналізу та узагальнення міжнародних подій, за слушним висновком того ж Сергія Дацюка, й «міжнародна політика України залишається дуже закритою, підпільною і навіть таємною». А це вже – долі мільйонів українців в чиїхось невидимих руках, наші з вами долі…

Виходячи за рамки окресленого порочного кола, хочеться бодай побіжно оцінити деякі моменти нещодавнього першого закордонного турне президента США Дональда Трампа та екстраполювати його наслідки на імовірний розвиток і варіанти розв’язання «української кризи».

Як відомо, в останню декаду травня ц.р. Трамп побував у Саудівській Аравії, Ізраїлі, Ватикані, взяв участь у саміті НАТО в Брюселі та зустрівся з лідерами країн «Великої сімки» на Сицилії. А це, ні багато ні мало, дві ключові частини світу, духовні центри трьох світових релігій, два «вічних міста» й чотири іноземні столиці. Він отримав нагоду вже не протокольно, а в робочому режимі поспілкуватися з майже усіма лідерами країн – головних і потужних союзників Америки.

Знаково, що всі, хто в міжнародно-політологічній тусовці були «за» Трампа чи-то грали «проти» нього, напевно, помилилися, бо гарячкувато очікували особистої зустрічі й переговорів 45-го американського президента з лідером російського «Мордору», відтак – утворення явного чи завуальовано-договірного альянсу або жорсткого клінчу між ними. Фактично, уся глобальна медіа-пропагандистська машина розігрівала і форматувала громадську думку під оцей «контакт».

Сталося ж інакше. Перший зарубіжний візит відбувся не до Мексики і країн Латинської Америки, що є сталим звичаєм американських президентів, і не до Росії, а до Саудівської Аравії – країни, що являється визнаним спонсором ІДІЛ й «землею-матір’ю» ісламістського фундаменталізму і террору, як його робочого інструменту. Це саме ті найзліші вороги сучасної Росії, заради боротьби з якими вона остаточно «пустилася берегів» у стратегічних відносинах з колективним Заходом, вв’язалася у нові «афганістани» далеко за межами своїх територій та випереджаюче переозброюється, вочевидь, для майбутніх апокаліптичних битв.

На цьому тлі, лідер США по-справжньому тріумфував на саміті Ради співробітництва голів держав Перської Затоки (її членами є Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Бахрейн, Кувейт і Оман), а також виступив перед лідерами арабських і ісламських держав у Ер-Ріяді у рамках Всесвітнього американсько-ісламського форуму. У єдиному колі з арабськими королями, шейхами і принцами Трамп станцював вахабітський танок із шаблями – символ салафітського джихаду, не так давно об’явленого Росії, та виголосив промову, в якій возвеличив «проамериканський» іслам.

Результат не забарився: 50 країн ісламського світу схилилися до ніг Трампа та принесли Вашингтону васальну клятву вірності. У відповідь Трамп підписав контракт на 100 мільярдів доларів на поставки американського озброєння і військової техніки для потреб Саудівської Аравії (читай – у т.ч. на операції і розвиток міжнародних мереж ІДІЛ) й анонсував на перспективу аналогічну фінансову допомогу ще на 200 мільярдів доларів.

За це саудити погодились дозволити дружині й доньці Трампа не лише не вдягати традиційні платки, а й явитися на королівський прийом у бікіні. Як уїдливо зазначали оглядачі, зажадай дами здійснити ознайомчий тур до Мекки, задовольнили б і таку їхню примху (хоч будь-кому з «невірних» потрапити до арабського міста-святині – майже нереально).

Сукупно означені реалії мали продемонструвати міць, силу і впливовість Саудівської монархії в ісламському світі та переконати американських партнерів: їх ставка на саудитів є єдино вірною.

Щоправда, ізраїльське агентство Debka, спеціалізоване на геополітичному аналізі на підставі предоставлених даних розвідки, стверджує, що однією з далекосяжних цілей Трампа в ході візиту до Саудівської Аравії став заклик щодо створення такого собі «ісламського НАТО», буцімто, направленого проти Ірану.

Примітно, що посилення європейської інфраструктури НАТО у наші дні мотивується аналогічними загрозами з боку тієї ж держави-ізгоя, що сприймається російською верхівкою і особисто Путіним виключно як «обманні» кроки, направлені проти геостратегічних і безпекових інтересів РФ.

Тож з ким, в які ігри і супроти кого планує зіграти Трамп, скоса й наразі здалеку поглядаючи на заповітне «південне підчерев’я» Росії?

Наступний марш-кидок – до Ізраїлю, де Трампа прийняли як рідного. Деякі рабини вирахували у 45-му президентові США кабалістичне им’я Адам й проголосили його Мошиахом (Новим Земним Царем). Разом з найближчими родичами, які є послідовниками іудаїзму, він відвідав культові і меморіальні місця цієї країни – і ось вже Ізраїль біля його ніг.

Але за зовнішніми ефектами спливають більш прагматичні деталі, які теж можна розцінювати, як наступання Трампом на п’яти Москви і особисто Путіна.
Так, нині вироблений Росією формат переговорів щодо врегулювання сирійської кризи і встановлені зони деескалації не передбачають прямої участі та інтересів Ізраїлю. Але ніби знаючи щось наперед, ще на зустрічі з Трампом 10 травня ц.р. глава МЗС РФ Сергій Лавров запопадливо згадав про «особливі інтереси» США на півдні Сирії – а це як раз кордон з Ізраїлем, куди Тель-Авів усіма силами прагне не допустити виходу сирійської армії Асада і ополченців «Хезболли» (значною мірою, вихідців з Ірану).

Отже, пригнічення амбіцій, підрив ситуативної монополії Москви у впливі на ситуацію на Близькому Сході (зокрема, в Сирії), гуртування, потужне фінансове підживлення і озброєння регіональних спільників Вашингтону – що може бути кращою підготовчою тактикою до того моменту, коли справа таки дійде до розмови віч-на-віч з Путіним…

Та сама – не для всіх очевидна, але насправді значима – мотивація витала під час зустрічі Трампа з Римським понтифіком Франциском. Так, однією з ключових тез Трампа як президента США є захист християн від переслідувань за віру, перш за все, у буремному ісламському світі. При цьому католики (у США це одна з найбільших і зорганізованих релігійних громад, оплот традиційних цінностей, нараховує до 70 млн. осіб) так само потерпають у низці нестабільних і воюючих ісламських країн, як і православні християни. Саме турбота про їх долі і життя стала тим грунтом, на якому у 2016 році відбулася непересічна подія – перша в історії зустріч Папи Римського і Московського Патріарха. Ці двоє спробували розділити відповідальність (у т.ч. не лише канонічну, а й геополітичну) з істеблішментом за недопущення глобальних міжконфесійних воєн. Втручання у цю справу США в особі Трампа знаменує відродження «американського месіанства», в частині захисту християнських цінностей і навіть цілої цивілізації. Так вибивається відповідне PR-пропагандистське знамено з рук Кремля, руйнуються його претензії на захист гнаних і поневолених народів-одновірців у будь-якій точці планети.

Насамкінець, Європа. Як і очікувалося, на саміт НАТО в Брюселі Трамп прибув зі жмутком неоплачених векселів (окрім США, «обов’язкові» 2% ВВП на мілітарні цілі, в т.ч. на закупівлю американської військової техніки, спрямовують лише Велика Британія, Греція, Польща й Естонія, решта членів співдружності – недодають чи зволікають). Тож порядок денний стосувався погашення боргів, розширення американської військово-політичної присутності на теренах ЄС (відповідно до рішень, ухвалених на Варшавському саміті НАТО у липні мин.р.) і знову таки – стримування Росії.

Хоч у передвиборчих виступах Трамп жорстко критикував НАТО як «застарілу» організацію, нині він вочевидь змінив своє ставлення, продемонструвавши, що США не відмовлятимуться від одного з найефективніших інструментів формування і підтримання нового світоустрою. Розворот США стосовно НАТО співпав у часі і подібний до патронажного крену у бік Саудівської Аравії.

Звісно, залаштункові подробиці проведеної Трампом виховної роботи з неплатниками до бюджету НАТО і напівприхованими лобістами «порозуміння» з Москвою назавжди залишаться таїною. Втім, красномовні кадри «місцеуказання» для замріяного прем’єр-міністра Чорногорії вичерпно характеризують робочий стиль американської команди: перезавантажувати чи ні відносини з Росією, наскільки далеко йти у подальших санкціях і конфронтаціях з нею – вирішуватимуть не в Брюселі, Берліні чи Парижі, а виключно у Білому домі.

Принаймні, можливе послаблення економічних репресій щодо РФ – зручні віжки у руках Трампа, з допомогою яких він може вправно підкеровувати західноєвропейськими урядами. Адже для них питання торговельно-фінансових обмежень, експортно-імпортних квот, дефіциту ресурсів вже давно перейшли з розряду зовнішньополітичних інструментів у внутрішньополітичні проблеми, що здатні призвести до обвалу рейтингів і поразок на виборах.

Олланд вже відчув на собі, Меркель – на черзі…

Про що можуть свідчити викладені перипетії, з точки зору життєвих інтересів і державно-національного майбуття України?

По-перше, про те, що нова адміністрація США, засукавши рукава, всебічно і глибоко опрацьовує питання геостратегічного перепозиціонування себе та інших гравців на великій шахівниці, розставляє ключові пріоритети, обирає тактику й інструментарій досягнення намічених цілей.

При цьому, робочі підходи американців з часом міняються мало: це гроші (де не спрацьовують вони, там задіються величезні, астрономічні гроші); це створення політико-військових альянсів, підкріплених структурами «м’якої сили» (релігійно-гуманітарними, зокрема); це ізолювання опонентів/ворогів не так від глобальних каналів обміну природними, фінансовими чи інтелектуальними ресурсами, як від трендів, сфер і територій цивілізаційного генезису: сучасні реалії настільки швидкоплинні, що на смітнику історії можуть опинитися навіть дуже багаті, але немобільні, застиглі в своїх внутрішніх стереотипах держави-соціуми.

По-друге, про серйозну підготовку команди Дональда Трапа до двостороннього діалогу з Кремлем. Судячи з проведених особисто Трампом рекогносцировок, ні про які сентименти чи невигідні Америці та її стратегічним партнерам умови домовленостей з Путіним не йтиметься. Навпаки – у разі появи труднощів перекладу «з американського на нижньогородський», у хід підуть важелі міжнародного тиску й примусу по усьому периметру геополітичного ареалу Росії (яким вона його собі уявляє), включно з добре профінансованими публічними і таємними акціями по підриву функціональності держапарату, внутрішньої безпекової і соціальної стабільності, міжнародного іміджу РФ. У результаті, тема президентської виборчої кампанії-2018 стане топовою, з акцентом на зміні російських еліт, покаранні винних у «міжнародних злочинах».

При цьому, багатопланова організаційно-підготовча і аналітична робота ще не завершена, тож особистої доленосної зустрічі Трампа з Путіним варто чекати не раніше середини осені 2017 року.

По-третє, про імовірність – у разі досягнення американо-російського принципового консенсусу по суперечливих питаннях світового порядку – «розмінного» сценарію по відношенню до України.

Стимулюючими чинниками для прийняття відповідного рішення керівництвом США можуть стати: неспинні процеси розкладання державно-політичного ядра (тотальні партійні антирейтинги, відсутність виражених харизматичних лідерів нації, корумпованість, непримиренна внутрішня конфліктність і непрофесійність усієї вертикалі держапарату), неспроможність втілити реформи, котрих жадають міжнародні фінансово-олігархічні центри (передусім, земельну та ряд інших, пов’язаних з радикальним скороченням соціальних держпрограм за кошти зовнішніх запозичень), критичні показники масової протестної активності і криміналізації суспільства тощо.

Як не сумно, але безліч ознак свідчить про поточний рух України саме по такій згубній траєкторії.

В рамках цього сценарію, примусової федералізації під наглядом РФ (аж до фрагментації країни, за рахунок «відколу» деяких її «окраїн», як-от, західноукраїнських) – буде уникнути вкрай важко.

З іншого боку, якщо в діалозі США з РФ виникнуть вузькі місця або критичні збої, «українська карта» може знадобитись як один з елементів пан’європейського антиросійського пасьянсу під егідою США. Це дасть шанс на відновлення кредитування ряду «цільових» міжнародних програм, включаючи соціально-гуманітарні, водночас, призведе до консервації чинної владно-управлінської системи та її ключових акторів (як варіант – до зміни останніх на менш дискредитованих, але так само далеких від державотворчої місії). Війна на Сході триватиме і завдаватиме непоправних ран економіці і соціально-гуманітарній сфері держави. Внутрішній режим тоталітаризується до рівня несвободних країн третього світу. Економічні зв’язки з ЄС триматимуться на ресурсному донорстві України, а їх громадсько-політична складова ставатиме дедалі більш номінальною.

На сьогодні дійсно складно спрогнозувати, чи будуть морально готові, концептуально спроможні Кремль і особисто його головний «сиделець» розкурити трубку миру з Великою Білою Людиною.

Імовірним видається таке: генетично закарбовані повадки пралюдей, інстинкти кочових скіфських племен, а також інтуїція професійних злочинців підкажуть московітам не вірити тим, хто на кольорові скельця вимінював у тубільців кращі землі сучасної Америки, пропонував їм мир і покровительство, а потім споював і знімав скальпи у нещасних індіанців. Свій бачить свояка…

Насправді тривожить інше. За свіжими повідомленнями ЗМІ (зрозуміло чому кратно більш розтиражованими в Росії, аніж в Україні), адміністрація Трампа вийшла з ініціативою про «перезапуск» перемовин з РФ по Україні. За всіма ознаками, наразі ця ідея просувається без повноцінного долучення представників нашої держави, а в обтічних коментарях йдеться про «надію на кращі результати /ніж вдалося досягти команді Вікторії Нуланд в адміністрації Барака Обами/ за рахунок нових обставин і персоналій». Зокрема, глава Держдепу Рекс Тіллерсон має намір призначити спеціального дипломатичного посланника для реалізації даної ініціативи. Стверджується, що ця людина вестиме переговори напряму з помічником російського президента Владиславом Сурковим.

Ну, якщо в цьому – навіть половина тієї «новизни», то про другу частину не хочеться й знати, бо результат буде запрограмований…

Не менш цікаво, що перш ніж ці відомості потрапили у публічний обіг, 10 травня ц.р. у Вашингтоні мали місце дивні «паралельні» зустрічі Дональда Трампа та віце-президента США Майкла Пенса з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим і, трохи згодом, з очільником зовнішньополітичного відомства України Павлом Клімкіним. Пізніше в інтерв’ю телеканалу Fow News Трамп резюмував: «Я сказав – хлопці, ви маєте порозумітися, ви повинні досягнути миру».

Отже, драматичний сюжет розвивається з висхідною динамікою, нові епізоди виникають один за одним, до кульмінації ще не дійшло, але напруга відчутно зростає і ззовні, і всередині України.

Сьогодні патріотичній громаді належить зібрати в кулак не тільки волю і сили, а й інтелект для того, аби вчасно розгледіти, куди схиляються шальки терезів, на які чиїмись сторонніми руками розкладається Добро і Зло для України. За потреби ж – узятися всім миром та рішуче припинити мухлювання з нашими долями.

Іван Заліський, аналітик-експерт Національної Асамблеї України


Образ Пам’яті Голодомору
Аналітика 01 чер, 2017

Образ Пам’яті Голодомору

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» презентував мистецький проект – фотовиставку...


Богдан БЕНЮК: “Мої ролі це живі істоти”
Аналітика 22 бер, 2017

Богдан БЕНЮК: “Мої ролі це живі істоти”

Протягом двох десятків років однією з найпопулярніших київських вистав залишається комедія “Сто...


Таємнича сила картин Тетяни Яблонської
Аналітика 28 лют, 2017

Таємнича сила картин Тетяни Яблонської

У Центральному будинку художника НСХУ відкрили виставку, присвячену 100-річчю від дня народження...



Додати коментарій

оновити, якщо не видно коду

Аналітика 0 Комментариев

"Моя хата скраю" як головний ресурс України.

Прийнято вважати, що базова установка пересічного українця "моя хата скраю" - це головна вада, основний недолік, який який не дозволяє українцям об'єднуватись у великі дієздатні групи і організовувати ефективний процес управління спільним....

22 сер, 2017 36
СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА МІСТА ПОЛТАВИ
Аналітика 0 Комментариев

СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА МІСТА ПОЛТАВИ

Ми, повноправні громадяни України, що постійно проживають в місті Полтава, підписанням цього Статуту утворюємо територіальну громаду публічного права в статусі юридичної особи, метою діяльності якої є зростання середньої тривалості і якості життя...

22 сер, 2017 30
СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА МІСТА ПОЛТАВИ
Аналітика 0 Комментариев

СТАТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА МІСТА ПОЛТАВИ

Ми, повноправні громадяни України, що постійно проживають в місті Полтава, підписанням цього Статуту утворюємо територіальну громаду публічного права в статусі юридичної особи, метою діяльності якої є зростання середньої тривалості і якості життя...

22 сер, 2017 29