12 чер, 2017 0 Коментарів 281 Преглядів

Про природу Зла, пристосованого для досягнення Політичних Цілей

Про природу Зла, пристосованого для досягнення Політичних Цілей

Надворі літо, омріяний період канікулярно-відпускної свободи. Затим наспіє осінь, достигнуть щедрі земні плоди. А невмолимо холодну зиму неодмінно переможе життєдайна весна.

На відміну від природних, кругообіг політичних сезонів і часи збирання їх плодів не мають чітко передбачуваної позитивної сценарності. Демократія в лоні держав і суспільств теж «циркулює» по-інакшому, аніж березовий сік у вітах: не завжди по висхідній траєкторії, з-під землі до сонця. Трапляється й навпаки, коли права і вольності сходять нанівець.

Одна з детермінант цих процесів – пресловута «людина у центрі». Одначе не та, що є подобою Творця всесвіту, уособленням добра і креативної праці, а та, що пішла наперекір – егоцентрик, руйнівник, злий геній.

Мова про особливу касту людей, званих «homo politicus». Абсолютизовані особистісні інтереси політичних гравців вищого рангу на певних етапах вступають у непримиренні протиріччя з природними потребами колективно-людського, загальнонаціонального організму. Зверхні владці починають зухвало пригнічувати його. Безжально паразитують. Висмоктують аж до скону.

У цьому сенсі цікавим та актуальним є бачення персоніфікованого суспільного Зла як соціо-психологічної ба, навіть, психіатричної проблеми. На переконання ряду західних інтелектуалів, нами правлять, визначають долі держав, десятків, сотень мільйонів їх громадян психопатичні, внутрішньо ущербні особи, справжні виплодки пекла з точки зору загальноприйнятої моралі.

Примітно, що наукові роботи авторів відповідної теорії мізерною часткою перекладені російською і практично відсутні в широкому доступі – українською мовами. Напевне, це не є випадковістю, адже зроблений ними «інфернальний аналіз» зриває покриви і маски з типових псевдодемократичних режимів сучасності, які у тому числі воцарилися на місці краху колишньої «імперії зла» – СРСР, але так і не розірвали «материнську» пуповину, з якої досі живляться.

Як не прикро, сьогоднішня Україна застрягла у їх ганебному колі. Тож запорукою її державно-національного відродження та цивілізаційного прориву, справжнього приєднання до Європейської сім’ї народів є чітке усвідомлення позначеної проблеми та рішуче вивільнення зі згубних тенет.

Отже, для ілюстрації вищевказаного – красномовна цитата з книги про політиків і політику «Люди Брехні» видатного американського психіатра Моргана Скотта Пека (M. Scott Peck). У заданому контексті він визначає Зло як «здійснення політичної влади, а саме – застосування своєї волі до інших з допомогою відвертого чи таємного примусу для того, щоб уникнути саморозвитку і особистого духовного росту».

Питається: чому ж політик-психопат так маніакально пручається сам й жорстко протидіє саморозвитку інших? Бо чиясь «фонова» досконалість відтіняє його індивідуальні комплекси і вади, перехід до виправлення яких є надто болючим, рівноцінним визнанню власної нікчемності. Пек пояснює: «Психопати активно, а не пасивно уникають саморозвитку. Вони вдадуться до будь-якої дії, що у їх владі, аби тільки захистити власні лінощі, зберегти цілісність свого хворого «Я». Збереження цілісності психопатичного «Я» має за обов’язкову умову стагнацію й регрес/руйнування як істот (людей), так і неістот (природа, виробничі, громадські об’єкти). Замість допомагати людям, які хочуть розвиватися, вони фактично руйнують їх з цієї причини. За потреби, вони не зупиняться перед вбивством, лише б не визнавати відсутності особистого духовного росту. Позаяк цілісності їх хворого «Я» загрожує духовне здоров’я решти людей навкруги, вони усіляко шукатимуть способів руйнації і знищення духовного здоров’я оточуючих».

Відтак замислимося: чи не специфічними рисами vip-індивідуалів при владі зумовлені їхні нищівні атаки на найменші паростки нових громадських рухів і політичних сил в Україні? наполегливі спроби зруйнувати багатоукладну економіку, передусім, індустріально-інноваційний сектор України? притиснути «до нігтя» занадто вільних й розумних організаторів і користувачів вітчизняного інтернет-простору? нашвидкуруч позбавити основного засобу виробництва – орної землі – її кращого у світі доглядача, українського селянина? невмолимо запровадити медичну реформу, яка «відріже» від кваліфікованої допомоги мільйони пересічних громадян? зрештою, до безкінечності гратися в «АТО», регулярно навідуючись на другу-третю лінію (і ніколи – на «передок»), де усміхнено фотографуватися з виснаженими і зраненими захисниками Вітчизни?..

Іншим прозорливим дослідником проблем політичної психіатрії, зокрема, схильності і реальної здатності психопатів на позиціях політичної влади спричиняти занепад та руйнацію цілих суспільств, є американський клінічний психіатр, дисидент і правозахисник польського походження, письменник Ендрю Лобачжевський (Andrew M. Lobaczewski).

У фундаментальній праці «Політична Понерологія: Наука про природу Зла, пристосованого для досягнення Політичних Цілей» він змальовує особливості патократій (уведені автором терміни походять від грецьких слів poneros – зло та patos – хвороба, біль), котрі визначає як соціальні рухи, спільноти, суспільства, нації чи навіть імперії, в яких владу захопили психопати.

Головна ідея книги Лобачжевського та, що якщо світова цивілізація бажає вижити і процвітати, вона зобов’язана пізнати, як ідентифікувати і контролювати психопатів, «запрограмованих» на знищення суспільства. На його думку, об’єктивні наукові дослідження і похідні публічні реакції свідомих громадян мають нарешті призвести до суворо об’єктивного, обмежувально-профілактичного, а не моралістичного ставлення до наділених владою безумців.

Лобачжевський, зокрема, пише: «Патократія – хвороба потужних соціальних рухів, партій, потім і цілих суспільств, націй та імперій. У перебігу людської історії вона торкнулася соціальних, політичних, релігійних рухів і спільнот, так само як відповідних ідеологій … й перетворила їх на карикатури. Це сталося внаслідок участі патологічних агентів у процесі, подібному до патодинаміки (поширення інфекції в організмі). Це пояснює, чому всі патократії світу – і минулі, і нинішні – так схожі у своїх проявах... Дія патократії зачіпає суспільство в цілому, починаючи з лідерів, просякає своєю отрутою кожне місто, бізнес, установу. Патологічна соціальна структура поступово охоплює всю країну, створюючи «новий клас» у межах нації. При цьому, цей привілейований клас хворобливо відчуває, що йому постійно загрожують «інші», «сторонні» – тобто більшість нормального люду. Патократи не тішаться жодними ілюзіями щодо своєї особистої долі у разі повернення в систему нормальних особистостей, тому ніколи не переймаються внутрішнім вибором: позбутися влади чи вчинити злочин, аби тільки далі лишатися при ній».

Варто зупинитися на ролі ідеології, як «робочого» інструменту психопатів, націлених перебрати контроль над політичними партіями, громадськими рухами або цілими соціумами, попри їх загальну мізерну частку в суцільній масі населення (Лобачжевський вважає, що не більше 4-6%).

Навіть найдемократичніша висока ідеологія слугує маскою для приховування фактичних намірів корпоративної групи психопатів, що рвуться до влади.

Паралельно, вона використовується для надихання найбільш чесних, пасіонарних (у вищій мірі адекватних) членів групи. Проте поступово психопати перелицьовують ідеологію до невпізнання, після чого вона слугує їх власним збоченим потребам, одночасно перебуваючи й у первісному публічному вжитку. «Така система цінностей вже за будь-яких обставин виправдовує дії ватажків групи й забезпечує їх мотиваційною пропагандою... Людська природа потребує, щоби мерзенні справи прикривалися компенсаційною містичною маскою добротворіння, аби змусити замовкнути сумління, обдурити раціональну свідомість, унеможливити критичні здібності – і власні, й інших людей», – пише Лобачжевський.

Хрестоматійний приклад таких манупіляцій – американське вторгнення та окупація Іраку. Якщо би Джордж Буш та Дік Чейні у період свого правління і прийняття відповідних рішень оголосили, що означена операція необхідна для забезпечення доступу їх корпоративних друзів і компаній до мільярдних контрактів на ведення війни і «облаштування» Іраку, а також заволодіння покладами іракської нафти, то їм було б складно керувати ентузіазмом американської й світової громадськості та завзяттям мас-медіа. Тож усіх «кормили» ідеологічними штампами про експорт демократії та «священну війну» з тероризмом («Ми маємо боротися з нашими ворогами там, інакше нам доведеться чинити їм опір у себе вдома» – ту саму облудливу формулу з часом перейняв і втілив у життя путінський режим, втрутившись у внутрішній конфлікт в Сирії. Власне, як перед цим і в Україні – з інтерпретаціями щодо «захисту» співвітчизників і одновірців спочатку в Криму, а потім на Донбасі).

Саме собою напрошується запитання: а чи не є сучасна Україна класичним натурним об’єктом застосування політичних патотехнологій, передусім внаслідок того, що її розвиток в останні десятиліття відбувався за мало кому відомими законами понерогенезису (розповсюдження і укорінення Зла)?

Зрозуміти це тим більш важливо, оскільки деякі безглуздо-драматичні ситуації тривають й понині, заводячи в глухий кут громадських активістів, дослідників, журналістів, іноземних спостерігачів, а головне – щодня калічачи людські долі й забираючи життя.

Для прикладу відштовхнемось від ще однієї цитати Лобачжевського. Він, зокрема, констатує, наскільки фатально дезорієнтує і сплутує думки та психіку нормальних людей тісне спілкування з психопатами та їх засмоктування у процес понерогенезиса суспільства.

«Коли істинні прибічники спотвореної правителями оригінальної ідеології починають розуміти, що коїться в дійсності від їх імені та з їх допомогою, вони стають ладні підняти заколот, а якщо вони це роблять – їх або відстороняють від усіх справ, або фізично знищують.

Люди, котрих таким чином викинули з понерогенної організації через те, що вони виявилися надто нормальними, нестерпно страждають, вони не в змозі збагнути своє специфічне становище. Їхній ідеал, причини, що спонукали їх приєднатися до групи, котра складала вагому частину їх життя, були розбиті, самі ж вони неспроможні раціонально пояснити даний факт. Вони почуваються глибоко ображеними; у сутінках свідомості вони борються «супроти демонів»; вони не мають снаги по-новому ідентифікувати себе. Суть же полягає у тому, що їх особистості вже зазнали певних видозмін внаслідок насичення психологічно патогенним матеріалом, психопатичними спорами…».

У цих двох абзацах спресовано увесь спектр гострих суспільно-політичних проблем і особистісних трагедій наших воїнів-добробатівців, які у перші місяці і послідуючі роки війни з російським агресором відстояли честь і територіальну цілісність Батьківщини, а потім чомусь потрапили у вир політичних спекуляцій, оман і зрад, з яких вийшли – «мародерами», «садистами», «терористами»… Єдиними ж, хто не постраждав у каламутних потоках ідеолого-пропагандистських кампаній, а навпаки – фінансово зміцнів, почав дертися на найвищі політико-адміністративні висоти в державі, виявилися тилові організатори, залаштункової спонсори «АТО», учасники торговельних ґешефтів з Росією, нинішні обвинувачі учорашніх героїв.

Найгірше, що у такий і подібні способи руйнується унікальна громадянська солідарність, ментальна єдність здравомислячих членів суспільства, що стали визначальними рушійними силами Революції Гідності. Автор праці «Політична Понерологія: Наука про природу Зла, пристосованого для досягнення Політичних Цілей» голосно застерігає: звідси вже недалеко до тріумфу Зла та досягнення своїх цілей його носіями: «Чуття соціальних зв’язків та відповідальності по відношенню до інших щезає, суспільство розколюється на групи, дедалі більш ворожі одна до одної... Це відкриває двері для активації патологічних факторів різного характеру, котрі вмонтовуються у політичну піраміду влади... Результатом може бути жахлива кривава трагедія...»

Допустити цього – не можна. Хто попереджений – вже озброєний. І не обов’язково гранатометом.

Наприкінці є нагода дати кожному зацікавленому бодай простенький тестовий набір, з допомогою якого можливо виокремити з чиновницької маси та визначити ступінь «суспільної небезпечності» того чи іншого представника «homo politicus», стосовно якого виникають сумніви у психічній повноцінності.

Так, у 2002 році на щорічному з’їзді Асоціації британських неврологів і психіатрів лорд Девід Оуен (David Anthony Owen), лікар і політик (екс-міністр закордонних справ Великої Британії), прочитав лекцію про вплив проблем зі здоров’ям на прийняття політичних рішень державними діячами. Пізніше авторська доповідь була розгорнута у книгу «Історія хвороби: недуги світових лідерів останнього століття». Сер Оуен не лише проаналізував вплив психічних розладів на політичну кар’єру Уінстона Черчилля, Адольфа Гітлера, Джона Кеннеді, Бориса Єльцина, Микити Хрущова, Авраама Лінкольна, Маргарет Тетчер та ін., а й описав синдром т.зв. гібрис-особистості (від грецького hibris – зухвалість) – гордовито-самовпевненої особи, що перебуває при владі.

Відтоді гібрис трактується як сукупність ознак специфічної професійної деформації, що виникає на ґрунті зловживань владою будь-якого роду на будь-якому рівні.

Нижче подаються основні клінічні характеристики гібрис-особистості:

А) Обов’язкове перебування при владі не менше 1 року;

В) Наявність не менше трьох із наступних критеріїв, причому щонайменше один із них має бути специфічним, властивим тільки цьому розладу (5, 6, 10, 12 або 13, у списку вони виділені курсивом):

1. Схильність сприймати світ як арену, де можливо застосувати свою силу і здобути славу, а не як місце/середовище, сповнене проблем, які потребують вирішення.

2. Тяжіння до вчинення дій, котрі надалі подаються виключно у позитивному світлі; перебільшення їх значимості для оточення.

3. Надмірна стурбованість власним іміджем і способами його вираження.

4. Месіанська манера розповідей про власні діяння, тенденція до самовозвеличування у розмовах, манерах.

5. Надмірна ідентифікація себе з нацією чи будь-якою іншою групою людей, аж до того, що власні бажання, думки, потреби приписуються нації чи цій групі.

6. Вживання королівського «ми».


7. Гіпертрофована віра у істинність власних суджень, думок, досвіду.

8. Зневага і презирство до думок інших.

9. Нерозсудливість, імпульсивність у прийнятті рішень.

10. Віра у непідвладність лідера мирському суду, осуду колег – переконаність, що тільки Бог та історія можуть належно оцінити його/її діяння (разом з цим, непоборна упевненість, що на суді Божому чи історичному він/вона будуть обов’язково виправдані).


11. Надмірна самовпевненість у собі як сильній особистості та у власних силах.

12. Втрата контакту з реальністю та самоізоляція від «простих смертних».

13. Тенденція дозволяти собі «широке бачення проблеми», особливо її морально-етичних аспектів, та уникати обговорення практичності і безпечності власних рішень.


14. Некомпетентне ведення політики, котре можна назвати «зарозумілою некомпетентністю». Це типова ситуація, коли все йде не так тільки тому, що гординя завадила лідеру попіклуватися про «болти і гайки» державного механізму.

Фахівці переконані: чим довше лідер перебуває при владі, тим вірніше він стане жертвою гібрис-синдрому. Атмосфера всевладдя може розвинутися навколо політика будь-якого рангу, але чим вище сходить він по драбині володарювання, тим більшим є ризик «запаморочення від успіхів».

Неабияк даються взнаки й суто особистісні характеристики, що перешкоджають збереженню якісного контакту з реальністю під час перебування при владі. Нарцисичні, антисоціальні та істеричні риси стають живильним тлом для народження майбутніх «зарозуміло-некомпетентних» диктаторів навіть у нібито демократичних суспільствах і державах.

Тож, друзі, фізичного і психічного здоров’я нам усім! І – пильності…

Іван Заліський, аналітик-експерт Національної Асамблеї України


Усунення нинішнього режиму як основна передумова для нового суспільного договору
Аналітика 19 кві, 2017

Усунення нинішнього режиму як основна передумова

У відгуках на мою попередню публікацію (Про передумови нового суспільного договору...


ПРО ПЕРЕДУМОВИ НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ І ПРО ТЕ, ЧОМУ ВІН ЗАРАЗ НЕ МОЖЛИВИЙ
Аналітика 13 кві, 2017

ПРО ПЕРЕДУМОВИ НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ І ПРО

Насамперед тому, що будь-який договір є похідним від існуючих відносин. Якщо існують трудові...


Скільки ще поколінь українці будуть корупціонерами?
Аналітика 27 лют, 2017

Скільки ще поколінь українці будуть

Корупція закладається в українців ще на ранніх етапах розвитку особистості, коли під час свого...



Додати коментарій

оновити, якщо не видно коду

Скільки за газ мають платити українці?
Аналітика 0 Комментариев

Скільки за газ мають платити українці?

Вартість за тисячу метрів кубічних блакитного палива повинна бути не більшою за 100 доларів....

13 гру, 2017 38
Путін прийняв парад перемоги у Сирії. Чого чекати далі?
Аналітика 0 Комментариев

Путін прийняв парад перемоги у Сирії. Чого чекати далі?

Кремль зацементував свою перемогу, зробивши зсув геостратегічного балансу на власну користь. З Сирії Путін вилетів до Єгипту і провів зустріч з його президентом Абдель Фаттахом ас-Сісі. Ця поїздка свідчить про прагнення розширити зону впливу союзу...

13 гру, 2017 70

У Дніпрі попрощалися з добровольцями «Запалом» та «Зелею»

Бійці УДА загинули під під Мар'їнкою 10 грудня....

12 гру, 2017 57