24 лип, 2017 0 Коментарів 140 Преглядів

Больові точки: коли ми з ними помиримось?

Больові точки: коли ми з ними помиримось?

Відразу зафіксую: я — ніколи. За відведений мені час фізично неможливі тектонічні зрушення, що зроблять примирення України та Росії реальнішим за приліт головоногих марсіан

Що ж до міждержавного рівня, то необхідно усунути протистояння як мінімум у таких напрямках:

1. Цивілізаційний.

2. Геополітичний.

3. Економічний.

4. Військовий.

5. Соціокультурний.

Почну з лірики.

Безліч моїх найяскравіших спогадів дитинства пов’язані з патріархальною Вологдою: північна річка, Кремль, дерев’яні будови та тротуари, опудало ведмедя на вході до місцевого ресторану, що здавалося величезним. До речі, різьблені живоплоти не запам’яталися, а ось мереживні скатертини на кожній тумбочці в кожному будинку — так.

Іще більше — з вільним Новосибірськом: тут пішов до школи, написав перший вірш і запустив свою першу ракету на горючій кіноплівці — все за один рік.

Але я сформувався в Полтаві, де закінчував школу, і в Дніпрі, де після університету працював у КБ «Південне» та на Південмаші. Міста абсолютно не русофобські.

Це ж як треба було зловчитися, щоб людину, яку від зграйки берізок натурально туманило ситцевим сумом, перетворити на ідейного ворога Росії! Але Кремль зміг.

За часів Союзу вся робота і половина життя були зав’язані на Москву: проекти, звіти, відрядження. А вже коли я став учасником усесоюзного семінару молодих письменників-фантастів — тим паче.

Больові точки: коли ми з ними помиримось?Цей семінар осіняли своєю участю Брати Стругацькі, Володимир Михайлов, Сергій Снегов та інші тодішні володарі дум. З усього Союзу в мокрі та холодні, але чудові Дубулти з’їжджалися нонконформісти, ненавидячи совкові лицемірство, агресивність і тупість. Ми цілодобово безперервно читали крамольні твори один одного, сперечалися, через скільки століть «совок» рухне, сприймаючи свободу духу й особистості як найвищу цінність.

Тієї бентежної, але щирої Росії більше немає. І немає того палкого письменницького братства. Та й тих письменників теж, окрім одиниць, які зуміли зберегти себе. У 90-х рр. письменницькі семінари перейменувалися на конвенти, бо там більше говорили не про Літературу, а про гонорари.

Зараз більшість гонорарних страдників різко перетворилися на самовідданих імперців, що борються за права російськомовних сирійців. А не за свободу в своїй країні, про що клялися один одному за пляшкою найдемократичнішого в світі напою. Добровільно, зауважте, обравши повернення до минулого, до безпросвітного «совка», відрікшись від гуманістичного сенсу творчості. Зрослися з кремлівськими ідеологами, стали ними, потягнувши за собою 90% патерналістського населення.

А Україна поривчастими, неефективними, але нестримними Майданами позначила прагнення рухатися в майбутнє, а не в ХVІ століття з мракобіссям, опричниною і казнокрадством. Поки лише прагнення, бідно підкріплене справами, але тут вибір шляху важливіший за стартове прискорення.

Ця цивілізаційна прірва між Україною та Росією вже ширша за Долини Марінера. Яке примирення між войовничими духовними антиподами? Особисто для мене це найголовніше і непереборне.

Із геополітичної позиції все розжовано багаторазово, причому і з нашого боку (С. Дацюк та багато інших), і з того (А. Дугін та ін.), і з американського (З. Бжезінський).

Сенс у тому, що точка життя незалежної України є точкою смерті імперської Росії. І навпаки.

Що не кажи, а з-під смертельного маятника не виповзеш.

Або — або. Не найкомпромісніша платформа для припинення конфронтації.

У геополітичному сенсі Кремль сподівається, що примирення або те, що ним назвуть, відбудеться одночасно з крахом нашої державності. Мовляв, переможена Україна розпластається і розчиниться в Росії.

Міряють за своїм ординським минулим. А даремно. Реакція українців на агресію 2014 року підтверджує, що насильницьке втягування в недоімперію породить не смирення, а партизанський сплеск ненависті до окупантів.

Не стане безальтернативного Путіна — нічого не зміниться. Хіба що у нас з’явиться нове нецензурне прізвисько для чергового х**ла.

Що ж до економічного напрямку, то тут визначальним є зовсім не товарообіг, а довіра між партнерами. Лише тоді загальна економіка зближує. Далі можна не продовжувати, але все ж.

У нікчемній парадигмі Росії економічні зв’язки — навіть не інструмент примусу, а радше засіб підтвердження уявної імперської величі. Так старий ловелас використовує службове становище і гаманець для затаскування до ліжка молодих панянок. У результаті вважає себе вічнозеленим мачо, але все одно залишається старим смердючим цапом. Росія зі своїми вуглеводнями — аналогічно.

Навіть за нинішньої угодовської київської влади економічна взаємодія з РФ згасає. Сама основа основ, «президентський бізнес», незнімний хомут газових постачань дедалі більше асоціюється з судовими позовами. Нарешті доінтегрувалися.


У військовому сенсі все ще складніше, ніж видно через приціл.

Ключовим є аж ніяк не припинення бойових дій. І не вихід Росії з окупованих і анексованих територій. І навіть не офіційні вибачення і виплата компенсацій.

Ключове — це ліквідація найбільшої російської військової бази на території України. Повернення до довоєнного статус-кво тепер недостатньо. Без торпедування «непотоплюваного авіаносця» гібридна війна не припиниться ніколи.

А ось те, що росіяни в принципі зможуть вивести Чорноморський флот із Севастополя, видається неймовірним. Не через амбіції фейкової наддержави. А тому, що вони безглузді та криворукі, а Крим, що марніє, слугує цьому підтвердженням. Навіть пообіцявши і вирішивши, вони просто не здатні оперативно побудувати базу в тому ж Новоросійську і перевести туди свій флот.

Це триватиме як спорудження єгипетських пірамід. І навіть довше, ніж будівництво космодрому “Східний”. Знов-таки постійні свята: Путіна занесли в Мавзолей, Путіна винесли з Мавзолею, РФ по каналу «Зірка» висадилася на Юпітері… Єдиний варіант — продати китайцям на металобрухт самовивозом. Але зважитися на це завадить те, що не зможуть домовитися, кому піде відкат від «угоди століття».

Поки є ракова пухлина недоімперії в нашому Криму — примирення буде аналогом мертвонародженої«мінської змови».

На соціокультурному рівні зроблено практично все, щоб Україна та Росія при контакті анігілювали, як матерія та антиматерія. Важко пригадати настільки шалене і масове взаємне знущання над святинями, історією, пантеоном, релігією, мовою та іншими державотворчими поняттями.

Фундаментально закріплена неможливість спільних підходів до фактів, подій, персонажів. Київська Русь — Московія, мова — язык, Друга світова — Велика Вітчизняна, Бандера — Сталін, УПА — КДБ. Навіть дешеву попсу — і ту поділили та жорстко протиставили.

Понад сімдесят років минуло від моменту останнього конфлікту України та Польщі, але й ці рани і садна нагадують про себе. Досі не зарубцювалися. І якщо в Росії за командою згори готові вдавати, що все заспокоїлося, та й не було нічого ніколи, то ми — ні. Пам’яттю поколінь у нас АП не завідує, тому для нас забути — це собі в обличчя плюнути та втертися.

Іще один камінь спотикання — філія кремлівського православ’я в Україні. Щоб прибрати ці «пофарбовані труни» з шляху, має в природний спосіб, з волі Божої, виникнути Українська помісна православна церква, де зберуться з усіх конфесій ті, хто вірує в Христа, а не Кремль і «рускій мір», хто в Храмі заради небесного спасіння, а не земного злата.

Тоді УПЦ МП, втративши бізнесові преференції, розсмокчеться сама собою. Залишаться лише фанатики на кшталт старовірів, жадібні до катакомб — ну і нехай .

Схожа ситуація з російською мовою в Україні. Її не можна ні утискати, ні, тим паче, забороняти. Просто українська, разом із кількома іноземними, має стати мовою успіху — життєвого, економічного, творчого. Щоб усі сприймали як даність, що іншого варіанту домогтися чогось тут немає. Тоді російська залишиться, але автоматично піде на периферію суспільного життя. Такий собі багатий аналог матірного.

Адже є і будуть люди, які не вміють розмовляти без матюків. Але їх не пускають до пристойного товариства.

Лише в цьому разі мінімізується загроза, що росіяни з імперського похмілля знову затіють захищати в Україні російську мову, православ’я та все те, що їм спаде на думку зарахувати до сакральних інтересів.

За період путінсько-кирилівської манії щодо відродження російсько-радянської величі між Україною та Росією накручено стільки непрохідних надовбнів, що демонтувати їх треба десятиліттями. Цілеспрямовано з двох сторін за сприятливих умов! Можете собі таке уявити? Ні, я, звісно, фантаст, але… Тим паче ВВП продовжує втирати про спільні інтереси українського і російського народів, тобто ситуацію нагнітає.

Єдиний суто теоретичний алгоритм примирення — для початку повністю розмежуватися. Дипломатично, політично, економічно, культурно. Щоб будь-який українець, який збирається на заробітки до Росії: будівельник, співачка, футболіст — знав, що раз і назавжди. Без шансу повернутися, як у 70-х рр. до Ізраїлю. Не тому, що закон забороняє, а просто той, хто підробляє у агресора, неминуче потрапить в Україні в такий життєвий вакуум, що гірше за смерть.

І ось тоді, коли підуть у вічність ті, хто стріляв та втікав із-під обстрілів, торгував і співпрацював, хто пам’ятає про якусь зниклу спільність — хоч на дружбі, хоч на ненависті можна буде спробувати будувати прийнятні сусідські відносини. З чистого аркуша, на загальноприйнятих принципах, які сформуються в новому чудовому світі.

«Шкода лише, що жити в цю прекрасну пору вже не доведеться — ні мені, ні тобі», М. Некрасов, відомий російськомовний українського походження (народився в Немирові Вінницького повіту).

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka


Валерій ШЕПТЕКІТА: “Творімо добро”
Аналітика 23 кві, 2017

Валерій ШЕПТЕКІТА: “Творімо добро”

У Київському академічному Молодому театрі режисер Сергій Корнієнко нещодавно поставив виставу...


Мистецьке турне Анатолія Марчука
Аналітика 13 бер, 2017

Мистецьке турне Анатолія Марчука

В експозиції, що має назву «Земля із небом гомонить», представлені 60 робіт художника, виконаних у...


Українське минуле в картинах Станіслава Антонюка
Культура 08 лют, 2017

Українське минуле в картинах Станіслава Антонюка

У Центральному будинку художника НСХУ відкрили персональну виставку житомирського художника, члена...



Додати коментарій

оновити, якщо не видно коду

Віктор Шишкін:  у США розчаровані діями української влади
Аналітика 0 Комментариев

Віктор Шишкін: у США розчаровані діями української влади

В неї відсутня державницька позиція. Крім того, українська влада не бореться з корупцією....

15 гру, 2017 65
Скільки за газ мають платити українці?
Аналітика 0 Комментариев

Скільки за газ мають платити українці?

Вартість за тисячу метрів кубічних блакитного палива повинна бути не більшою за 100 доларів....

13 гру, 2017 42
Путін прийняв парад перемоги у Сирії. Чого чекати далі?
Аналітика 0 Комментариев

Путін прийняв парад перемоги у Сирії. Чого чекати далі?

Кремль зацементував свою перемогу, зробивши зсув геостратегічного балансу на власну користь. З Сирії Путін вилетів до Єгипту і провів зустріч з його президентом Абдель Фаттахом ас-Сісі. Ця поїздка свідчить про прагнення розширити зону впливу союзу...

13 гру, 2017 72