20 вер, 2017 0 Коментарів

Обличчя українських воїнів

Національний музей Т. Шевченка презентував виставку фоторобіт журналістки та фотографа Віки Ясинської «Портрет солдата».

На виставці представлено 40 фотопортретів бійців. Світлини напівдокументального характеру. Портрети поєднані з цитатами воїнів, у яких відображені їхні думки, мотиви, переживання та військовий досвід. «Портрет солдата» — обличчя чоловіків, котрі добровольцями чи за призовом брали участь у військових діях на сході України. Протягом трьох років авторка записувала історії війни з вуст її учасників. Експозиція створена в березні 2016 року і відтоді мандрує найбільшими містами України, а також рідними містечками і селами бійців – героїв виставки.

А ось що розповіли самі герої виставки.

Андрій Моруга, м. Київ:

«Територію аеропорту, яку ми тримали, обстрілювали з усіх видів артилерії з чотирьох сторін. Були дні, коли 10—15 касет «Града» лягали на наших позиціях. Касета — 40 ракет, це десь 400—500 штук на день. Вони, наче олівці, стирчали з землі. Як ми там виживали, не знаю. «Двохсотих» складали в холодильник з-під морозива «Ласунка» і підключали холодильник до генератора, щоб хоч якось зберегти пацанів і додому відправити. А останки тих 49 хлопців, що зібрали з літака, поки Червоний Хрест не забирав, лежали у причепі 5 днів. Ми їх туди поскладали. Окрім холодильників, загиблих складали в ящики з-під мін».

Артем Заїка, с. Зіньків, Полтавська область:

«Якось потрапили ми під обстріл у районі Червоного Лиману, і мені довелося свого товариша, який стікав кров’ю, тягнути на собі через усе поле. Він був від мене вдвічі більшим, 2 метри на зріст. У нього було наскрізне поранення руки і плеча. Добре, що в нас були американські аптечки. Я засипав йому в одну рану порошок, а на другу наклав джгута. І вирішив його тягти. Пару метрів протягнув — впав, знову пару метрів протягнув — впав. Був вечір, і нас дуже обстрілювали. Це просто диво, що якось перейшли те поле, бо довелося йти близько двох кілометрів. Зараз цей боєць живий і вже пройшов реабілітацію».

Олександр Зозуляк, с. Банилів-Підгірний, Чернівецька область:

«Найгірше — це втрата свого військового підрозділу. Особливо, якщо я можу бути в цьому винний. Ось цього я боявся більше, ніж смерті. Тому, поки я лежав під танком, думав про своїх хлопців, а не про себе. Чи усі живі. Але за період бойових дій я не втратив жодного бійця, а всі поранені вже повернулися в стрій.

Здається, що тепер я став більш твердим, і війна мене загартувала. Мені доводилося командувати, давати наводки. А все це не так просто. Треба бути впевненим на всі 100 %, що даєш правильні координати. Щоб не було втрат серед мирного населення, в артилерії треба бути точним».

Василь Ковальчук, м. Славута, Хмельницька область:

«Коли під Іловайськом пішли розмови про коридор в обмін на полонених, Росія виставила ще один ультиматум. Вони хотіли, щоб ми залишили зброю і техніку. Мені ця ідея не подобалася. Напередодні вже були перемир’я на кілька годин, для того, щоб вивести поранених і вбитих. Росіяни їх не випустили, обстріляли. І це вже мало бути сигналом, що їм не можна довіряти. Нас підняли о 5-й ранку, щоб ми виїжджали. Колона були величезна. Більшість їхали на звичайних автівках. Ми знайшли КАМАЗ із металевим кузовом. Загрузились туди всім підрозділом. Цей кузов врятував нам життя. Хлопці вже подумки були вдома. Деякі спали, відклавши вбік автомати. Рухались начебто вільно, але вороги вже потроху з боків почали пострілювати, ніби знущаючись. А через кілька кілометрів почався справжній обстріл, міни почали летіти в машини. Розстрілювали з лісосмуг. Ми всі голосно кричали: «КОРИДОР, КОРИДОР!!! Не стріляти!!!» Ніхто з нас не був готовий до нападу».

Юрій Шипітко, м. Чернівці:

«Мені багато хто казав, що можуть «відмазати». Я відповідав: «Ви що? Це моя земля, а Росія зовсім знахабніла, ще й сюди на захід дійдуть».

Я живу зараз один. Якби хотів, то в мене була можливість виїхати за кордон. Там протягом п’ятнадцяти років живе і працює моя мама, а батько помер 4 роки тому.

Мені хотілося того, що й усім: спокійного життя, роботу, сім’ю. Після Майдану сподівався на зміни в країні. Пішов в армію. Якщо я не зможу захищати Україну фізично, то буду активістом. Людей треба тормошити. У мене багато хто запитує, який толк, що я був на війні, окрім того, що здобув каліцтво. Деякі думають, що якщо ми живемо на самому заході, то нас усе це не стосується. Тому я пояснюю всім, кому тільки можна, що найстрашніше тепер — залишатися байдужим».


Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора


Обличчя українських воїнів
Обличчя українських воїнів
Обличчя українських воїнів
Обличчя українських воїнів




Нове патріотичне кіно
Культура 16 травня, 2017

Нове патріотичне кіно

«Щодня ми вчилися один в одного, допомагали один одному. Шкодую, що не всі повернулися з поля бою...


Нові сторінки «Білого альбому»
Культура 27 лют, 2017

Нові сторінки «Білого альбому»

Видання каталогу «Білий альбом», в який увійшли ікони, живопис, графіка та скульптура, став...


Вічний Київ колядує..
Культура 20 січ, 2017

Вічний Київ колядує..

У Національному музеї історії України з програмою “Радість нам ся з’являє” виступив відомий...


Микола Голомша: українці чітко оцінюють градус справедливості
Коментарі 0 Комментариев

Микола Голомша: українці чітко оцінюють градус справедливості

Вони зрозуміли, що депортація Тимура Тумгоєва – абсолютно неприйнятна річ. За вітчизняним законодавством в Україні панує верховенство права, яке базується на принципах соціальної справедливості і моралі. Таке є не у всіх країнах світу. Саме тому,...

19 вер, 2018
Віктор Шишкін: ворогу неможна нікого видавати
Коментарі 0 Комментариев

Віктор Шишкін: ворогу неможна нікого видавати

Росія – наш ворог. Уся проблема полягає у задрипаному Порошенку, який не оголосив ні війну, ні воєнний стан. Вчора я чув казочки від його апологетів про те, що Росія нам видала наших українських злочинців, і тепер ми маємо депортувати російських. ...

18 вер, 2018
Святослав Стеценко: Ми не можемо «здавати» людей ворогу проти якого воюємо
Коментарі 0 Комментариев

Святослав Стеценко: Ми не можемо «здавати» людей ворогу проти якого воюємо

Ми не можемо «здавати» людей ворогу проти якого воюємо. У випадку, якщо людина скоїла злочин, ми повинні самі призначити покарання....

18 вер, 2018