Новий Суспільний Договір: чи Потрібен він Україні (частина 2)

Посилання на початок статті — index.php?newsid=13 915

И когда земной шар, выгорев, Станет строже и спросит: «Кто же я?» —

Мы создадим «Слово о Полку Игореве»

Или же что-нибудь на него похожее.

Велимир Хлебников, 1919

Уявіть собі, що ви на великій швидкості рухаєтесь в автомобілі по невідомій дорозі, дивлячись при цьому у дзеркало заднього виду…

1. Чому ми вирішили, що нам взагалі потрібен новий суспільний договір і нова Конституція?

Адже суспільний договір — це спосіб співорганізації соціально-економічного і політичного життя в парадигмі Модерну, яка завершилась. А глобальні проблеми, загрози і виклики епохи постмодерну — метамодерну є саме драматичними наслідками реалізації теорії суспільного договору.

Останні десятиліття ми перебуваємо в процесі катастрофічного переходу до нової фази цивілізаційного розвитку (це навіть не перехід, а фактично Big Rip — Великий Розрив), про яку має реальне уявлення дуже невелика кількість людей на Планеті, тому що вони і є творцями нової смислової матриці (зокрема, гуру Силіконової Долини).

Єдине, що можна з впевненістю сказати про майбутнє (якщо воно все-таки буде) — воно буде Іншим по відношенню до всього, що було в історії людства до цього часу (грецький парадокс).

Мартін Хайдеггер визначив цей Перехід як Інший Початок, або Подія (Der Andere Anfang, Ereignis). І немає мосту звідси на той бік: «There is no bridge from here to the other beginning».

Перехід в майбутнє — це стрибок через Безодню…

І без онтологічної тріади

Поет — Філософ — Політик (як, наприклад, Гомер — Арістотель — Олександр Македонський) ми не справимось.

Так, був час, коли принципово нові ідеї епохи Відродження, Реформації та Просвітництва сформували цілісну смислову матрицю Модерну як антитезу парадигмі Традиції.

Це дало колосальний імпульс для цивілізаційного розвитку людства, відкривши немислимий і неможливий до того простір (практично вся Планета) і час (500 років).

Золотий вік теорії суспільного договору — 1650−1800, починаючи з «Левіафана» Томаса Гоббса (1651) і завершуючи «Метафізикою Звичаїв» Іммануїла Канта (1797).

В серці теорії суспільного договору лежить ідея, що політична легітимність, політична влада і політичні зобов’язання тих, хто управляє, ґрунтуються на добровільній згоді тих, ким управляють. Божественне, трансцендентне походження влади було відкинуто ліберальними творцями парадигми Модерну.

Наступне століття затьмарило смисли теорії суспільного договору утилітаризмом, гегельянством і марксизмом. Ставало дедалі очевидніше, що політична влада є штучним конструктом на основі міфічного договору між міфічними вільними, рівними, раціональними і моральними індивідуумами, які насправді переслідують лише власні егоїстичні інтереси і вигоду.

Взагалі, увесь концептуальний ансамбль ідей і понять парадигми Модерну (суспільний договір, ліберальний індивідуум, антропоцентризм, свобода, рівність, національна держава, нація, конституція, легітимна влада, вибори, історія, прогрес) — це штучні ідеальні (мисленнєві) конструкції, які вже давно працюють не на суспільне Благо, а на деградацію і руйнування Людини, Суспільства і Планети.

По мірі наростання ентропії цілісність смислової матриці Модерну була втрачена, ідеї еволюціонували або виродились, колапсували в чорні діри, які почали зростатися.

Так Big Bang (Велике Розширення) трансформувався в Big Crunch (Велике Стискання) — в сингулярність, гравітаційний колапс, імплозію людяності, мислення, смислів, розуміння, творчості, соціальності, комунікації.

2. Ми зайшли в глухий кут

Глобальні проблеми потребують глобальних рішень.

Вони не розв’язуються на рівні національної держави, чи політичної нації.

Ми не можемо де-глобалізувати демографічні, енергетичні, економічні, екологічні, інформаційні, технологічні проблеми. Значить, потрібно глобалізувати національну політику.

У сучасному світі нації — це племена, що обирають своїх вождів, які глобально нічого не вирішують.

Новий суспільний договір і Конституція — старі ейдоси (форми), які не здатні вмістити в себе нові цивілізаційні смисли, на рівні яких можна було б вирішити глобальні проблеми.

Держава і кордони зникають.

На зміну їм приходить трансграничність, а національні політики мислять в рамках територіальних конфліктів, що тривають століттями.

Простір і час стискаються. Темп змін наростає.

Технології залишають політиків та політичні інститути позаду. Вони втрачають вплив.

Стратегічні рішення давно не приймаються голосуванням. А за те, що безпосередньо визначає майбутнє і долю кожного з нас, ми не голосуємо.

Хто голосував за те, яким буде Інтернет, чи соціальні мережі?

А вони можуть бути дуже різними…

Демократія не працює, оскільки в основі будь-якої політичної системи лежать не права людини, чи моральні принципи, як ми звикли думати, а ефективність

data processing. Наприклад, для розвитку капіталізму в технологічних умовах XX століття потрібний був вільний доступ і поширення інформації (shared data processing). Де це відбулося — перемогли демократичні режими та ідеологія лібералізму. Соціалізму потрібно було контролювати і обмежувати доступ до інформації (centralised data processing). Там, де це вдалося зробити — перемогли тоталітарні режими та ідеології комунізму і націонал-соціалізму (фашизму). І це все відбувалося в Новітньому часі!

А чи не може так статися, що нова цивілізаційна парадигма обере саме centralised data processing, як найбільш ефективну систему глобального управління?

Тоді Людина — її думки, почуття і дії, саме життя — може опинитися під загрозою тотального спостереження і впливу на основі біометричних даних, якими володітимуть нові цифрові тиранії — Левіафани, перед якими іспанська інквізиція, чи КДБ будуть здаватися дитячими іграшками.

Щоб у нас було майбутнє, нам сьогодні потрібна космічна, ноосферна перспектива, симфонічне мислення, складні макропоняття (зокрема, поняття Людства) і макроідентичності (не на основі держави, нації, території, а на планетарній основі), замість архаїчних понять і мікроідентичностей.

Нам потрібна метаонтологія, нові смисли і відносини. Людина перестає бути людиною, коли втрачає смисли.

Мистецтво — це і є глобальна духовно-рефлексивна смислова карта, яка допомагає нам орієнтуватись в неосяжних потоках інформації, відрізняти добро від зла, важливе від неважливого. Мистецтво працює зі смисловими матрицями, створює смислові структури та ієрархії, в які можна вписувати величезні блоки інформації і генерувати метаонтологію.

3. Нам доведеться переосмислювати все

Тому, на мою думку, потрібен не новий суспільний договір, а новий епос, поезія і музика, яка відновить трансцендентні вертикалі і об’єднає людей.

Можливо, це буде щось, схоже на міф про Гільгамеша і його пошуки таємниці безсмертя?..

Чи на «Слово о Полку Ігоревім», як про це сказав Голова Земної Кулі Велимир Хлєбников?..

Чи на гомерівську «Іліаду» та «Одіссею», написану гекзаметром, який задавав переможний ритм гребцям 1186 кораблів стотисячної армії греків, що піднялися на легендарну війну з Троєю?..

Чи на пророцтва геніальних поетів Фрідріха Гельдерліна, Осипа Мандельштама і Тараса Шевченка?..

Чи на симфонії Людвіга ван Бетховена, Антона Брукнера і Густава Малера?..

Це буде Інший Епос, Поезія і Музика, яка відродить в Людині Людину, Істину, Красу, Любов, Творчість і Добро!

Посилання на третю частину статті —index.php?newsid=14 069