Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»

У Київському академічному театрі ляльок відбулася прем’єра вистави «Кайдашева сім’я», яку поставив молодий режисер Ігор Федірко. Сьогодні пан Ігор гість «СП».

У Київському академічному театрі ляльок відбулася прем’єра вистави «Кайдашева сім’я», яку поставив молодий режисер Ігор Федірко. Сьогодні пан Ігор гість «СП».

— Яке місце в репертуарі Вашого театру посідає українське класика?

— Одне з провідних. Тут вже багато років представлена вистава для підлітків та дорослого глядача за п’єсою Михайла Старицького «За двома зайцями».

Минулого сезону було створено дві прем’єри за українською класикою: «Як загинув Гуска» Миколи Куліша та «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького.

Ми намагаємося знайти ті твори української літератури, що будуть популярними серед глядача сьогодні, що знайдуть відгомін у їхніх серцях та душах.

Маємо й надалі плани щодо реалізації відомих і не дуже сюжетів національної класики (літератури, драматургії, прози) на сцені нашого театру. Прагнемо допомогти кожному глядачеві прийти до розуміння та бажання зрозуміти національну класику. Але починаємо з того, що хочемо, щоб глядач захотів спершу познайомитися з українською класикою, почути українське слово, насолодитися ним.

— Нова вистава це вже не перша Ваша робота в театрі?

— Першою моєю режисерською роботою в цьому театрі тому була вулична вистава «Легенда про Київ». Це скоріше можна ідентифікувати як вуличний перформанс під відкритим небом з гігантськими ляльками. Створення цього проекту було ініційовано адміністрацією театру для презентації під час церемонії відкриття І Київського міжнародного фестивалю театрів ляльок «Puppet.UP» (30 вересня — 4 жовтня 2017 року, місце проведення — Поштова площа). Це була така поетична інсталяція, перформанс про зародження міста Києва, української нації в цілому. Знову ж таки до питання про національну класику. Сюжет вистави було побудовано на мотивах української народної казки про Котигорошка. Наступною постановкою став казковий мюзикл для всієї родини «Красуня і чудовисько», який було презентовано під час новорічно-різдвяних свят. Третя вистава — вистава-гра для зовсім юних театралів та їх батьків, створена за шлягером радянської драматургії «Гусеня», але ми вирішили її зовсім по-новому. Драйвово. А «Кайдашева сім’я» це моя вже четверта робота за цей рік у театрі.

Поставати цю виставу була моя ідея. Мені здалося, що ця постановка потрібна театру. Вона буде цікавою для глядача. Також, на мою думку, тут можна знайти відповідь на питання, що зараз потрібно суспільству. Сімейні цінності завжди були важливі, а зараз їхнє значення, на жаль, втрачається.

Переді мною постало завдання знайти матеріал, який можна вирішити засобами виразності театру ляльок. Має бути фантастика, перетворення, містика, якщо хочете. А «Кайдашева сім’я» не в повній мірі є таким матеріалом. Це перлина української літератури, але разом з цим — це соціально-побутова повість. Для театру ляльок це занадто. Тому мій задум постановки цього твору ширяє від реальності, буденності, до фантастичності, потойбічності.

Я довгий час працював над п’єсою. Ми разом із художником Миколою Даньком розробляли сценографічне вирішення. Після цього була кропітка робота над пісенним репертуаром. Я шукав невідомі зразки українського фольклору. Актори більше року розучували пісні під керівництвом концертмейстера Олени Яцкулинець. Можливо через те, що це одна з перших вистав, де вокал — основа атмосфери спектаклю, ми намагалися якомога більшу увагу приділити вокальним репетиціям.

Для вистави виготовили 56 ляльок, 6 з них — головних персонажів. Вся робота здійснювалася в театрі. Дещо робили з матеріалів від попередніх вистав, які вже не йдуть.

— Початок вистави відрізняється від того, що писав Іван Нечуй-Левицький.

— Я дещо змінив структуру в першій частині, трохи змістив акценти. На початку розповідаємо про зародження сім’ї Кайдашів, яка отримує благословення з Неба. Ми всі прив’язані до неба, маємо благословення згори і самі цей зв’язок руйнуємо своїми буденними вчинками. Тому бачимо у виставі маріонеток — ляльок на ниточках, що ніби керуються нитками Творця. Спочатку весь їхній світ прив’язаний до неба, а потім він обривається.

Експозиція вистави — це зародження сім’ї. Прагнення показати, що ніби в цій сім’ї все є. Діти є, земля є, пісня є, культура є, любов і благословення теж є, і ангели над ними. А потім егоїзм та індивідуалізм руйнують цю родину. Хотів показати, що ми маємо дуже багато всього у житті, але не вміємо цінувати, берегти.

Для мене дуже важливою у цій виставі є пісня. Тому що для українського народу це культурне тло, тло на якому ми живемо. Хотілося показати, що це благодатне тло народної пісні, на якому починалася ця сім’я, на ньому ж вона і руйнується.

А після смерті Кайдаша показані роздуми про смерть. Це підсумок життя персонажа, підсумок життя будь-кого. А текст старовинної пісні «Помишляйте», яка звучить у цей час, дає відповіді на багато запитань, на кшталт «Для чого ми живемо?», «Що залишиться після нас?».

Взагалі у спектаклі звучить 10 композицій. Поминальна — «Помишляйте человеце», фінальна — «Зберімося роде», а також: «Веснянка», «Я птичка невеличка», «Ой у полі грушечка», «Під яблунькою». Я намагався підібрати пісні, які невідомі сучасному глядачеві, більш автентичні у своїй мелодиці і своєму виконанні. Спочатку пісень було значно більше. Перевіряв у акторів, чи хтось знає ці твори. Якщо були відомі пісні, то відразу ж їх відкидав.

Прагнув підібрати пісні, які територіально відповідають центральній Україні, біля сучасної Черкаської області, де проживали Кайдаші.

Натомість костюми намагалися відірвати від конкретики, зробити їх більш абстрактними, щоб показати, що ця сім’я могла жити будь-де в Україні. Але хоча костюми й не прив’язані до певної території, але в усіх них є українські мотиви.

— Для якого глядача адресується ця вистава?

— Насамперед для дорослого. Адже головна тема — взаємовідносини в сім’ї. Для тих, кому близькі теми свекрухи чи невістки, батька та сина. А діти поки що все це не можуть сприйняти у повній мірі. Але «Кайдашева сім’я» є в шкільній програмі. Тому на виставу приходять і учні старших класів. Можливо, і вони для себе тут знайдуть щось корисне, цінне.

— У новій виставі Ви вирішили зробити ставку на молодь?

— Не тільки, тут є й досвідчені актори, серед них два майстра сцени. Але переважно тут дійсно молоді виконавці, адже вистава про молодь. У виставі чотири партії вокалу, маріонетки, пластика і плюс все це в просторі. Занадто багато об’єктів уваги і виконавцеві більш юного покоління легше витримати таки темп, принаймні мені так здається. Також хотілося, щоб це була дійсно молодіжна вистава, адже до нас приходить переважно молодь. Не випадково у спектаклі можна побачити три весілля. Серед акторів хотів би відзначити Вікторію Огородню — Баба Палажка, Ангел, Чорт; Юлію Шаповал — Кайдашиха, Юрія Друга — Кайдаш, Руслана Драпалюка — Лаврін, Валентину Корсунську-Марченко — Мелашка, Романа Молодія — Карпо. Хотів би також подякувати репетитору по пластиці Тетяні Чеглюк, по вокалу — Олені Яцкулинець, головному художнику театру Миколі Даньку.

— Настільки Ви задоволені першими показами вистави?

— Я сам починав свій шлях з акторства. А акторові важко дивитися на свої роботи. Здається зараз триває період наповнення вистави. Перші покази були більш емоційними, і ця емоційність можливо перекривала деякі недоліки. Зараз треба «наростити м’язи» вистави, перекрити деякі недоліки, щоб досягти ансамблевості. Вистава триває дві години, маріонетки забирають багато сил, плюс вокал. Це складно.

— Чому на Вашу думку на цю виставу ходить мало глядачів, адже «Кайдашева сім’я» надзвичайно популярний твір?

— Театр ляльок для дорослих — більшості це щось невідоме. І я з цим зіштовхуюсь вже не вперше. Раніше грав у виставі «Оскар», що йшла на сцені Київського муніципального академічного театру ляльок на Лівому березі Дніпра. За цю постановку здобули «Київську пектораль» у номінаціях «Краща вистава драматичного театру» (хоча це театр ляльок) і «Краща режисура» у 2015 році. Але глядачі все рівно мало на неї ходили. Так тривало 2 роки. Потім ситуація почала поступово змінюватися на краще.

На виставу «Як загинув Гуска» глядачів теж ходить не так вже й багато. Але треба мати терпіння і працювати, робити нові вистави і шукати свого глядача. Будемо розширювати репертуар вистав для дорослих. Наступна прем’єра має відбутися наприкінці весни — початку літа. Сьогодні вистави для дорослих йдуть один раз на тиждень і переважно в робочі дні. Працюємо над тим, аби вже з листопада їх показувати вже по два рази, можливо і в суботу чи неділю.

— Чи плануєте з виставою «Кайдашева сім’я» брати участь у театральних фестивалях?

— Думаю над цим. Але виставі потрібен певний час, аби ожити. Більшість задіяних авторів навчаються на п’ятому курсі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, їм треба набути певного досвіду, навчитися відчувати глядача, працювати ансамблево, щоб вони стали впевненішими. На це потрібен час і терпіння кожного.

— А як щодо творчих планів?

— Наступною моєю виставою для дорослих буде «Собаче серце» за Михайлом Булгаковим. Працюємо над українським перекладом. Події відбуватимуться не в Москві, а в іншому місці і в інший час. Але тема залишається тією ж самою.

Для найменших у театрі ставлять виставу спрямування «Бебі-театру» «Крап-Ля». На Новий рік — мюзикл «Карлик-ніс» і «Рукавичку». Намагаємося дивувати маленького глядача чимось новеньким і сучасним. Планую зробити виставу за мотивами відомої історії про Петрика П’яточкіна української письменниці Наталії Гузеєвої, яка зараз живе у Німеччині. Українських героїв не так багато, чому б не дати нове життя Петрику саме в театрі ляльок. А зараз співпрацюю з Миколаївським обласним театром ляльок, де ставлю виставу для дітей «Буратіно».

Фото надані театром

Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»
Ігор ФЕДІРКО: «Театр ляльок для дорослих більшості невідомий»