Уотергейт (ч.1)

Національний архів США нещодавно розсекретив (вже у 12 раз), ще одну частину архіву Річарда Ніксона, яка до останнього часу носила гриф «цілком таємно». Це майже 90 тисяч сторінок документів та 200 годин аудіо запису, пов’язаних з діяльність 37 президента Америки за 1972 — 1973 роки.

Національний архів США нещодавно розсекретив (вже у 12 раз), ще одну частину архіву Річарда Ніксона, яка до останнього часу носила гриф «цілком таємно». Це майже 90 тисяч сторінок документів та 200 годин аудіо запису, пов’язаних з діяльність 37 президента Америки за 1972 — 1973 роки.

Оприлюднення цих документів надає можливість по іншому зрозуміти події того часу: анти військові настрої у США, пов’язані з війною у В’єтнамі, Уотергейський скандал, завдяки якому вперше в історії Америки, голові держави прийшлось піти у відставку.

Наприклад, із датованої службової записки голови Пентагону Мелвіна Лейрда від 8 жовтня 1969 року, зрозуміло, що американська громадськість дуже давила на Ніксона, вимогаючи закінчити війну у В‘єтамі і що Лейрд попереджав президента щодо негараздів, які можуть виникнути, якщо буде здійснена повітряна і морська військова компанія проти війсь Північного В’єтнаму.

Нагадаємо, що Річард Ніксон відмовився від проведення повітряної компанії у 1969 року, але здійснив її у грудні 1972 року, віддавши наказ щодо масштабного бомбардування в’єтнамських міст Ханою і Хайфону.

Щодо розглядає мого нами питання, пов’язаного з Уотергейтським скандалом, громадськості стали доступні 65 тисяч сторінок документів, які належали адвокату 37 президента Америки Фреду Базхарду, який захищав Ніксона по так званій справі щодо аудіо плівок, за допомогою яких було задокументовано розмови Річарда зі своїми помічниками щодо інциденту у готелі «Уотергейт» і його вказівки щодо використання можливостей ЦРУ та ФБР, щоб «загасити» скандал.

Нагадаю, що тоді п’ятеро чоловіків, які мали відношення до виборчого штабу Ніксона, нелегально проникли у готель шляхом підбору ключів, потрапили до виборчого штабу кандидата у президенти від демократичної партії Джорджа Макговерна та встановили електронні прилади, за допомогою яких хотіли підслуховувати про що будуть розмовляти опоненти і підглядати, що вони там будуть робити. Метою було можливе отримання компромату та своєчасно отримувати інформацію щодо плану дій демократів.

На той час громадськість цікавило не тільки відповідь на питання: «…чи мав відношення Ніксон до конкретної групи п’яти «грабіжників», а чому у цей час біля готелю «Уотергейт» були помічені його помічники і радники, а також хід об’єктивного розслідування скандалу.

Бажаючим подивитись відео і послухати записи аудіо плівок, наводимо адресу:

https://ru.tsn.ua/svit/natsionalnyi-arhiv-ssha-opublikoval-sekretnye-dokumenty-prezidenta-niksona-video.html ,

Ну, а ми хотіли б розповісти читачам, що ж і як все ж таки трапилось.

І так, безпрецедентний і небачений, не маючий аналогів у історії людства, а тим паче, у американських спецслужб випадок, відбувся 2 травня 1973 року.

Але, по — перше, треба сказати, що американці були шоковані тим, що вони взнали за 37 президента США Річарда Ніксона та про ті маніпуляції, в яких йому допомагали спеціалісти з ЦРУ і ФБР. І таке, можливо кваліфіковане виконання «фокусів», не змогло застрахувати від провалу. І фіаско, в кінці кінців, наступило.

Так от, в цей день, 2 травня 1973 року, група агентів ФБР, під керівництвом шефа Уільяма Ракелсхауза, що був призначений президентом на посаду аж п’ять днів до цього, увірвались до офіційної резиденції президента США у Білий дім та вступила у рукопашну схватку з агентами «Сікріт сервіс» — особистою таємною службою охорони Ніксона…(далі буде)

(А далі ми хочемо навести приклад, як Ніксон за допомогою агентів ФБР незаконно здійснював, (нашею мовою): Оперативно — технічні заходи, відносно своїх конкурентів на виборах, яку раль в цьому відведено агентурі ЦРУ, як стало відомо громадськості про незаконні дії спецслужб, які діяли за вказівками президента, які здійснювались заходи по придушенню скандалу і як, все ж таки вдалося довести Ніксона до імпічменту, не зважаючи, що він щойно був обраний на новий строк!)

Уотергейт (ч.2)

І так, знову 2 травня 1973 року.

Перемога залишилась за агентами ФБР (по волі згадуємо нічну дуель між боксером, що вигулював собак і особистим охоронцем президента), які зразу захопили декілька приміщень і відкривши сейфи, забрали усе, що в них було. Особливу увагу вони приділили кабінету Джона Ерліхмана, бувшого радника президента, недавно звільненого з посади, а також колишніх радників президента Роберта Холдемана і Джона Діна. Згідно вказівки шефа, агенти ФБР швидко переклали папки з документами і касетами у коробки і сумки та покинули Білий дім.

Ця «операція» була одним з епізодів того скандалу, що тривав вже декілька місяців, то стихаючи, то знову розгораючись з новою силою, скандал щодо престижу президента США Річарда Ніксона.

І так, що ж трапилось декілька місяців назад?

Як відомо, перший термін перебування на посаді президента Ніксона, якого висунула Республіканська партія, закінчувався у січні 1973 року. Але, ще задовго до цієї дати господар Білого дому потурбувався про те, щоб продовжити своє перебування на посаді ще на один термін. На весні 1972 року був утворений «Комітет щодо переобрання президента Ніксона», до якого почали надходити різного роду пожертви і внески. Комітет очолив однопартієць президента Джон Мітчелл, який, згідно американського законодавства, залишив посаду міністра юстиції. До речі, як відомо, керівником виборної компанії Ніксона у 1968 року був Мітчелл, багатий попит якого знову знадобився.

Серед багато чисельних завдань, що входили до кола обов’язків Мітчелла, головною була дискредитація супротивників від Демократичної партії. Він здійснив декілька достатньо успішних операцій по дискредитації кандидатів від Демократичної партії — сенатора Маскі і сенатора Макговерна. Але, ідея отримати компромат на демократів, і привела до того, що сталося.

Демократична партія США під виборчий центр орендувала цілий поверх фешенебельного гостинного комплексу «Уотергейт» у Вашингтоні на Вірджінія — авеню. Залишилось тільки встановити у приміщеннях цього штабу «підслуховуючи» і «підглядаючу» апаратуру. Завдання було не важким, більш того, у розпорядженні Мітчелла знаходились технічні фахівці ФБР (як колишні, так і ті, що проходили службу у цей час). Більш того, Мітчелл зі своєю жінкою Мартою, проживали у тому ж готелі, тільки двома поверхами вище.

Але, Америка є Америка. В готелі «Уотергейт», з його респектабельною клієнтурою, працювала дуже уважна і виважена прислуга, яка дорожила своїм місцем роботи і своєчасно реагувала на різні несподіванки. Так от, біля третьої години ночі 17 червня, портьє Френк Уіллс, який обходив приміщення готелю по коридору, почув незвичні звуки за однією з дверей, де розміщувався штаб Демократичної партії. Портьє викликав поліцію.

Вашингтонські полісмени спрацювали вельми професійно: до готелю під ‘їхали тихо, заблокували коридор, а потім увірвались до приміщення.

Ті, хто знаходився всередині приміщення, а їх було п’ятеро, здійснювали настройку електронної апаратури, підключали підслуховуючи апарати, мініатюрні кінокамери і інші прибори, що надавали змогу здійснювати контроль за «конкурентами"(в подальшому було встановлено, що це не перший візит. Основну апаратуру встановили ще в травні, а на цей час тільки доукомплектовували).

В поліцейському відділку були встановлені усі затримані. Це був підполковник Джеймс Маккорд, старший групи, агент ФБР, що відповідав у «Комітеті…» за систему безпеки. Двоє інших — Байкер і Стерджис, були громадянами США і мали таємне минуле, а також двоє кубинських емігрантів Мартинес і Гонсалес (які свого часу були охоронцями Батісти). Усі затримані були дуже спокійні і відмовились надати якісь відомості. Через деякий час за ними приїхали з ФБР.

Розслідування цієї непростої справи взяв на себе Патрік Грей, якого призначив Ніксон виконуючим обов’язки директора ФБР півтора місяця тому (після раптової і загадкової смерті Джона Едварда Гувера, який керував ФБР майже пів століття).

Але, як кажуть, «зам‘яти» скандал зразу не вдалося. Готель «Уотергейт» дуже примітне місце Вашингтону і люба надзвичайна подія, майже і глибоко уночі, викликала великий інтерес у громадськості. Щодо нічної події, вранці повідомили усі газети американської столиці, а ті, хто симпатизував демократам, назвали імена затриманих і повідомили ще декілька цікавих подробиць. Були свідки, які стверджували, що бачили у ту ніч біля готелю консультанта президента Говарда Ханта, фахівця з електронної апаратури, який на наступний день зник з Вашингтону.

Сміливі журналісти встановили належність до нічної події ще одного агента ФБР — Гордона Лілі, який теж займав велику посаду у «Комітеті…». Репортери звернулись за коментарями до Мітчелла, який просто взяв і збрехав, що «…Республіканська партія не має до цього ніякого відношення, а ті, хто це зробив, робили це не за нашим завданням і без нашого відома…»

Прийшлось виступити і президенту Ніксону, який твердо, але, знову ж таки, брехливо, заявив: «Білий дім не має до цього інциденту ніякого відношення».

В середині вересня, не зважаючи на зв’язки Мітчелла у міністерстві юстиції і «турботу» президента, суд порушив справу за фактом незаконного проникнення у виборчий штаб Демократичної партії, але, все ж таки, відклав розгляд справи до січня 1973 року, щоб не мішати виборчий президентській компанії.

Дивно, але демократи чомусь відмовчувались, але судьба вже тоді давала їм реальний шанс вийти у лідери президентських перегонів.

7 листопада 1972 року Ніксон отримав перемогу над супротивником і, відчувалось, що надзвичайна подія у готелі «Уотергейт» буде забута, але, тиша навкруги Уотергейтського скандалу була тимчасовою. Судове слухання поновили 8 січня 1973 року.

Цікаво, що перших п’ятьох звинувачених судили за звичайним судовим процесом. Вони визнали свою вину і їх за законом вже не можна було допитувати вдруге. Двом останнім співробітникам ФБР — Маккорду і Лілі передбачалось велике покарання.

Але все ж таки журналістам вдалося взнати, деякі таємниці судової кухні, які вони і оприлюднили. Так, за кожен місяць відсидки, кожному було запропоновано по 1000 доларів США, а трішки пізніше, коли усе стихне, президент помилує усю команду.

Неприємності, як для президента, так і для звинувачених почались 7 лютого, коли сенат утворив спеціальну комісію щодо розслідування Уотергейтського скандалу. До комісії увійшли чотири сенатора — демократа, які були дуже рішуче настроєні.

За пропозицією цієї комісії, суддя взяв під варту Маккорда без права звільнення під залог. Скоріше за усе, йому теж щось запропонували, але він у письмовій формі заявив, що попередні покази були неправдивими із — за страху розправи над ним зі сторони ФБР і назвав цілий ряд прізвищ співробітників адміністрації Ніксона, які були причетні до проведеної акції у готелі «Уотергейт».

В цей час, в газеті «Вашингтон пост» з’явилась серія матеріалів журналістів Карла Бернстайна і Боба Вудворда, що посилались на анонімне джерело із правлячих кіл (під псевдонімом «Глибока горловина»), щодо таємного плану проведення операції Республіканської партії проти демократів. Ця подія викликала великий суспільний резонанс і Ніксон змушений був звільнити цілий ряд своїх помічників, які йому були надійною підпоркою.

Між тим з’ясувалося, що у сейфі Ерліхмана залишились дуже важливі документи, які, у випадку їх оголошення, могли викликати нову хвилю розкриття істинних мотивів проведення операції. Тому і прийшлося проводити спеціальну операцію щодо проникнення у Білий дім, де зіштовхнулися дві спецслужби, які по своєму захищали президента.

Після цієї акції усі заспокоїлись, бо небезпечні матеріали тепер були у надійному місті у сейфі ФБР, але скандал не стихав. Як кажуть, масла у вогонь підливало анонімне джерело за псевдонімом «Глибока горловина». За даними цього джерела, депутат від республіканців Уільямс Майлс ще два роки тому, отримав від таємного фонду ФБР 25 тисяч доларів США, із якого фінансувались перша п’ятірка «розбійників», що проникли у штаб. На наступний день один з фермерів у своєму сараї знайшов тіло. Це був Майлс. Поповзли слухи, що ця смерть — сигнал для свідків, які мають бажання заговорити. Під впливом цих слухів, викликаний у сенатську комісію, нещодавно звільнений радник президента Дін, раптом «розколовся» і наговорив стільки, що запис його показів склала 250 сторінок.

До речі, Дін повідомив щодо плівок, записаних у Овальному кабінеті Білого дому, які є свідченням вказівок Ніксона своїм помічникам.

Знову відбулась череда відставок. Був звільнений глава ФБР Ракелсхауз, який пробув на цій посаді трішки більше місяця і який відзначився «захопленням» Білого дому.

Все голосніше звучали заклики об’явити президенту імпічмент.

Ніксон намагався маневрувати і проводив різні міжнародні акції, щоб відволікти співвітчизників від «уотергейту». То він виступав за співробітництво з СРСР і Китаєм, то проводив військові навчання, в зв’язку з подіями на Близькому Сході. Але це не допомогло.

Як з ‘ясував інститут Геллана, що вивчав громадську думку, 85% американців цікавились розвитком «уотергейтської» справи. У сенаті США звертались до президента особисто надати покази сенатській комісії щодо суті справи, але Ніксон відмовився, посилаючись на конституцію, що ще більше розігріло страсті. Але тягнутись це довго не могло, тому 6 лютого 1974 року Палата представників США винесла постанову щодо початку процедури імпічменту. Але Ніксон знову не видав плівки, посилаючись на привілею виконавчої влади.

Разом з тим, у липні 1974 року Верховний суд США одноголосно забов' язав 37 президента Америки видати плівки.

5 серпня, коли висновок щодо імпічменту був підготовлений для передачі у сенат, Ніксон здався. Вже пізніше експерти сенату встановили, що з плівок були знищені деякі записи, але, того, що залишилось, вистачило. Наприклад, на плівці було гарно чути, як Ніксон обговорює зі своїми помічниками ситуацію щодо «уотергейту» та вимагає завадити розслідуванню за допомогою ЦРУ і ФБР.

Після оприлюднення цих плівок, від Ніксона відвернулись усі союзники, навіть республіканці. Зрозумівши, що залишається на одинці, він подав у відставку.

Як відомо, президентом став Джеральд Форд, який амністував Ніксона. Але, деякі учасники «уотергейту» все ж таки отримали ув’язнення.

Цікаво, що під псевдонімом «Глибока горловина» був Марк Фелт, заступник директора ФБР ще з часів Гувера.

(далі буде)