Викриття фальшивомонетника

Нам було дуже приємно прочитати захоплюючі відгуки щодо роботи французьких спеціальних служб при проведенні операції «Farewell». Тому, с задоволенням, наведемо приклад роботи Міністерства внутрішніх справ (МВС) Франції щодо викриття фальшивомонетників.

(Revelation d’un fabrscation de fausse monnaie)

Ч. 1

Нам було дуже приємно прочитати захоплюючі відгуки щодо роботи французьких спеціальних служб при проведенні операції «Farewell». Тому, с задоволенням, наведемо приклад роботи Міністерства внутрішніх справ (МВС) Франції щодо викриття фальшивомонетників. ((Маловідомі французькі архівні матеріали)

І так, ще у 1951 році відділ по боротьбі з фальшивомонетниками МВС Франції отримав із Банку Франції, повідомлення щодо появи високоякісної підробки банкноти номіналом у 1000 франків.

Так, експерт Банку, що проводить регулярний перегляд купюр, шляхом випадкової вибірки грошової пачки, звернув увагу на незвичайний хруст, що виникав при огляді однієї з купюр. Банкнота, яка привернула увагу експерта, була дуже уважно вивчена. Як показав спектральний аналіз, виготовлена вона була з справжнього грошового паперу шляхом глибокої печаті; водяні знаки теж були нанесені правильно, але, що стосується скритого ступеня захисту, то з’ясувалось, що вони були зроблені не усі, тому ця купюра і була визнана фальшивкою.

Фахівці Банку Франції дійшли до висновку, що вони мають справу з висококласною підробкою, утворювач якої зумів дуже точно відтворювати печатні матриці 1000 франкової банкноти. Фальшивомонетник або їх група, зміг наладити виробництво грошового папера, але при цьому допустив деякі відхилення від прийнятої Монетним двором Франції технології, від чого його продукція отримала трохи помічений специфічний хруст.

Викриття фальшивомонетника

Як би там не було, але фальшивомонетник зміг з успіхом вирішити важливіші у його промислу проблеми — зробити дуже точне відображення фарби та ясності малюнку, якісно виготовити папір і, освоїти техніку нанесення водневих знаків.

Отримана поліцією інформація, була оцінена як виключно важлива. За усі роки існування 5 — тьох Республік, фальшивомонетника подібної кваліфікації, ще не було.

Дійсно, починаючи з 1951 року підроблені купюри номіналом у 1000 франків періодично виявляли і вилучали. Експерти з визначеністю вказували на те, що перед ними продукція одного і того ж майстра. Як правило, фальшиві банкноти знаходили у грошах, що прибували з відділень банків, розміщених у великих супермаркетах.

Йшов час, а фальшивомонетник продовжував свою брудну справу. Невідома майстерня продовжувала випускати підроблені банкноти, Банк Франції час від часу їх виловлював, відділ боротьби з фальшивомонетниками, фіксував усі випадки і нароблював статистику.

З 1957 року, у грошовому обороті почали з’являтися підроблені банкноти номіналом у 5000 франків. Післявоєнна інфляція суттєво знецінила працю фальшивомонетників і ті, очевидно, вирішили про індексувати доходи від свого промислу.

Викриття фальшивомонетника

Треба було щось робити. Старший комісар поліції Еміль Бенаму, що керував відділом по боротьбі з фальшивомонетниками, звернувся до Банку Франції з пропозицією щодо повідомлення населення про злочинну діяльність по підробці 5000 франківських купюр, але отримав відмову.

Експерти Банку порахували, що підроблені гроші не мають ні одного достовірного признаку, за яким нефахівець, зміг би відрізнити їх від справжніх. Крім того, офіційне звернення змогло би викликати недовіру до банкнотів номіналом 5000 франків і суттєво розбалансувати грошовий ринок.

Як відомо, у 1960 році Франція провела грошову реформу. Невідома майстерня почала випускати 100 франківські банкноти нового зразка, причому, підробок у обігу стало з’являтись набагато більше!

Викриття фальшивомонетника

За цей час спрацювала статистика і стало відомо, що підроблені купюри поділяються на чотири серії. Це був перший і важливий здвиг у розслідуванні цієї справи з 1951 року.

З вересня 1963 року касирам поштових відділень і банківських кас Парижу було запропоновано звертати увагу на 100 франківські купюри за чотирма вказаними серіями, що надходили до них, і запам’ятовувати мешканців, які пропонують ці гроші до оплати.

На протязі вересня — жовтні 1963 року два рази фіксувалося надходження підроблених купюр означеної серії із поштового відділення що на бульвару Бессьер, 43. Виглядало це таким чином, що хтось з періодичністю раз на місяць заходить на пошту і «скидав» підроблені гроші невеликими партіями.

Комісар Е. Бенаму вирішив зустріти незнайомця у листопаді. На місце касира був посаджений справжній поліцейський, завданням якого було фіксація і запам’ятовування усіх, хто розраховується 100 франковими купюрами, щоб послідуюче упізнання не викликало утруднення. Поліцейський, як сьогодні кажуть, працював під прикриттям, тому йому було заборонено себе розшифровувати. Він приходив на роботу у поштове відділення, як справжній службовець, але працював у таємниці від службовців поштового відділення.

Ця операція відбувалась аж до кінця місяця, поки 29 листопада 1963 року покупець державних облігацій не оплатив 100 франковими купюрами. Не вспів цей чоловік дійти до дверей, як касир з впевненістю визначив, що отримані тільки що гроші є фальшивими. Поліцейський — касир, через вуличне вікно, зафіксував автомобіль і його номер, в який сів чоловік.

Оперативна поліцейська перевірка показала, що володарем автомобіля є Олексій Шувалов, якого, через деякий час впізнав касир — поліцейський як людину, яка розплатилась підробленими банкнотами, вартістю 100 франків. Як встановила подальша перевірка, Шувалов Олексій, за французьким паспортом Олексіс, народився у 1927 році у Ніці у родині емігрантів з Росії.

Деякий час він працював комівояжером, але з середини 1963 року постійної роботи не мав, і це не заважало йому проводити життя достатньо заможного чоловіка.

З 29 листопада, як кажуть поліцейські професіонали, він був взятий в оперативну перевірку, в ході якої перевірялись усі його контакти, прослуховувались телефонні розмови, контролювались усі грошові платежі, службою візуального спостереження регіструвалися усі його контакти з послідуючим встановленням контактерів. Йшов час. І тільки 23 грудня 1963 року Олексій Шувалов знову сів у свій автомобіль і поїхав з вояжем по банкам, поштовим відділенням і магазинам Парижу. Десь він купував облігації державного займу за фальшиві банкноти, а десь оплачував різноманітні покупки підробленими 100 франковими купюрами.

Як тільки Шувалов покидав черговий пункт своїх платежів, туди заходили співробітники поліції і вилучали підроблені купюри, якими він розплатився. Ці банкноти неминуче відправлялися на експертизу у Банк Франції для перевірки їх на справжність. Висновок експертів був одноголосним: усі 100 франкові купюри були підробками.

Аналіз цієї ситуації і отриманих додаткових даних, дозволив поліцейським і банкірам зробити наступні висновки: по — перше, Шувалов О. дійсно причетний до підроблення грошей і скоріше за усе є тим, хто «скидає» фальшиві купюри; по — друге, було дуже приємно і обнадіювало те, що він не виявив за собою спостереження; і в — третіх, залишалось невстановленим джерело отримання Шуваловим підроблених грошей.

Негласний і таємний обшук квартири О. Шувалова не дав нічого. Це дало підставу припустити, що Шувалов отримує підроблені купюри від невідомого і їх збуває, тому було прийнято рішення його не затримувати, а продовжити оперативну розробку. 30 грудня 1963 року Шувалов знову відправився у вояж по банківським відділенням. Поліцейські спрацювали як і у минулий раз: вилучали і перевіряли 100 франкові банкноти. Наступний вояж Шувалова відбувся 7 січня 1964 року, і він знову діяв по старій схемі. Для фальшивомонетників це був оптимальний варіант розміну підробок, але яким чином і від кого він отримує підроблені гроші, встановити не вдалося. Тоді було прийнято рішення, при сприятливому випадку, затримати Шувалова. І такий случай представився 17 січня 1964 року коли О. Шувалов знову відправився у вояжі по банкам і поштовим відділенням.

До свого затримання він віднісся дуже спокійно, супротиву поліцейським не здійснював і на допиті погодився співпрацювати зі слідством. Щиро кажучи, в його поведінці не було нічого підозрілого. Він заявив, що нічого не знає про підроблені купюри і суверенно назвав чоловіка, від якого він отримав пачку з 100 франків. Цим чоловіком виявився його двоюрідний брат, етнічний француз Антуан Довгьє.

Доставлений через деякий час на допит Довьє скоріш за усе виглядав здивованим, а ніж наляканим. Він швидко і впевнено розповів про походження пачки з 100 франківських купюр: вона була отримана від Чеслава Боярського, який проживає недалеко від Парижу у містечку Монжероне, на авеню Сен-Ар, у домі № 33. Це є дуже респектабельна людина. Монжероне — місце для багатіїв, і дім у Боярського — двоповерховий котедж з доглянутим садом.

Комісар Еміль Бенаму, страшився втратити фактору раптовості, вирішив діяти без зволікань і особисто відправився на затримання Боярського. Він не мав на руках санкції прокурора на арешт підозрюваного та обшук приміщення, але вирішив зневажити формальностями.

Чеслав Боярський сам відкрив двері поліцейським. Він з’явився низенького росту (1, 58 см) і тому, коли він потребував надати санкції прокурора на обшук, поліцейські віддали перевагу його не почути і просто здвинули з порогу.

У холі першого поверху на столі стояв «дипломат». Незважаючи на протести володаря дома і володаря «дипломату», останній був терміново відкритий (після того, як зламали замки). Всередині «дипломата» дійсно виявились гроші — пачки 100 франківських білетів. Коли Боярський почав стверджувати, що це справжні гроші, які він отримані із банку, йому ніхто не повірив, а Е. Бенаму розсміявся в обличчя.

Після цього комісар доповів міністру внутрішніх справ щодо затримання підозрюваного та виявлений «дипломат», який був заповнений «продукцією» затриманого. Знайдені у Боярського гроші і його, як підозрюваного, повезли до поліцейської дільниці. Гроші — на експертизу, а Боярського — на допит.

Дома у Боярського залишились поліцейські, яким було поставлено завдання знайти майстерню по виготовленню фальшивих банкнот.

Те, що трапилось потім, достойно пера кращих майстрів детективного жанру, з тією лише різницею, що це відбувалося у реальному житті.

Висновок експертів Банка Франції був одноголосним: гроші, що були доставлені із дома Боярського — справжні. А в ранці 18 січня, прийшла доповідь від групи, яка проводила обшук у домі Боярського — ніяких слідів типографських робіт чи обладнання, не знайдено!

Можна передбачити, що, почувши це, вже посміхався Боярський.

(далі буде)

Ч.2

Втім, заарештовані так і не вийшли на свободу. Поліцейські перейшли до методичних допитів. Але слід сказати, що хоч Еміль Бенаму мав зовсім не французьке походження та образ мислення (араб — алжирець, за часів руху Супротиву де Голля, працював у нього у контррозвідці), все ж таки він був тією людиною, що оказалась у потрібний час у потрібному місці. За ті роки, що Бенаму керував відділом по боротьби з фальшивомонетниками, за підробку грошей і цінних паперів (акредитивів, векселів, поштових переказів пенсійних документів та іншого), було засуджено понад 200 чоловік. Для подібних штучних злочинів, вельми складних щодо виявлення та розкриття, це був визначний результат!

Із трьох затриманих, найбільший інтерес викликав Чеслав Боярський.

За своїми людськими якостями — це виважений, не втрачаючий самовладання, з аналітичним складом мислення — він краще від усіх підходив на роль духовного наставника і організатора кримінального угруповання. Крім цього, поліцейські з великої практики знали, що функції того хто виготовляє, і того, хто збуває фальшиві гроші, не сумісні. Традиційно цим займаються різні члени кримінального угруповання.

Надамо невеличку автобіографічну довідку цьому чоловікові.

Чеслав Боярський народився у 1912 році у місті Ланцуг на західній окраїні Російської імперії. В кінці двадцятих навчався у політехнікумі Львова, потім поїхав до Німеччини. Там, у місті Данціг він закінчив університет і отримав диплом архітектора. Вересень 1939 року Боярський зустрів офіцером польської армії, але після її розгрому нацистами, йому вдалося перебратися до Франції. Після окупації Франції, він приєднується до руху Супротиву де Голля. Можна сказати, що Чеслав був одним з тих, хто був учасником II Світової війни, від першого дня до останнього. Після 1945 року, як активний учасник Французького Супротиву, він отримав можливість легалізуватись у Франції — спочатку отримавши вид на проживання, а потім і громадянство. Зрештою, його польський і німецький дипломи були не визнані, тому він так і не зміг влаштуватися на роботу. Боярський спробував займатися винахідництвом, коло його інтересів були — хімія полімерів, фарби, клей, побутова електротехніка. У голодні післявоєнні роки йому вдалося запатентувати велику кількість цікавих і оригінальних пристроїв: економічні електробритви, насоси для поливу газонів, хліборізки, офісні машинки для знищення непотрібного паперу та інші. Але усе це виявилось нікому не потрібним у Європі у кінці 40 — х, що іспитувала глибоку кризу.

Однак, через 5 — 6 років у Чеслава Боярського з’явився рахунок у швейцарському банку, він погасив усі борги, одружився на молодій француженці із заможної родини. Цікаво те, що швейцарський банк, куди Боярський розмістив у 1950 році свої гроші, збанкрутував і одного часу Чеслав вів переписку з надією спасти вклад. Еміль Бонаму знайшов ці листи і вони послужили першим приводом для поважного допиту.

Боярський спробував доказати, що одружившись у 1948 році, він вирішив усі майнові проблеми, але поліцейські дуже прискіпливо вивчили його сімейну бухгалтерію і прийшли до висновку, що десь у 1949 році, у Чеслава з’явилося деяке неявне джерело доходу, яке йому приносило щороку все більше і більше грошей. Ніякого легального джерела отримання грошей обвинувачений назвати не зміг.

(далі буде)

Ч.3

У кінці січня 1964 року Антуан Довгьє, двоюрідний брат О. Шувалова, який був заарештованим, посилаючись на статтю 138 Кримінального кодексу Франції («Людина, що замішана у афері з фальшивими грошима, звільняється від відповідальності, якщо вона надасть правосуддю інформацію щодо співучасників…»), розпочав співпрацювати зі слідством.

Отримавши гарантію прокуратури, що звинувачення не буде у суду вимагати його ув’язнення до тюрми, він надав докладні дані щодо діяльності їх кримінального угруповання.

Так, Довгьє розповів, що підроблені купюри виготовляє саме Чеслав Боярський. В обов’язки Довгьє входило проведення розміну або обміну чи купівлі за фальшиві купюри чогось, щоб отримувати справжні гроші на решту. Шувалова він залучив за згодою Боярського. Саме Ч. Боярський проводив інструктаж співучасників щодо способів поширення і розповсюдження підроблених банкнот, неодноразово повторюючи про неможливість здійснювати спроби обміну фальшивих грошей через поштові відділення і банківські філіали, що спільниками порушувалось неодноразово. Свої підроблені гроші Боярський продавав за справжні франки, причому Довгьє, як старому клієнту, робив скидку — він покупав 100 фальшивих франків за 70 справжніх, в той час, як Шувалову він продавав за 75 .

Отримав від Довгьє ці, досить переконливі докази, поліції так і не вдалося отримати від Боярського зізнання, на співпрацю зі слідством він не погоджувався. Це означало, що поліцейським самим треба знайти майстерню по виготовленню фальшивих банкнот.

Слідчі в ході допитів були впевнені, що ні жінка Боярського, ні її родичі навіть і не підозрювали щодо кримінальної діяльності чоловіка і зятя. Більш того, у домі в Монжероні, не було знайдено ніяких слідів майстерні.

Були дуже уважно вивчені маршрути поїздок Боярського за останній час. Треба було знайти таке приміщення, де він міг бути один на протязі 12 годин без якогось ризику, при цьому, це приміщення повинно було гарно захищено від можливих грабіжників, а також мати електрику і водопровід.

Як бачилось, завдання було не простим, бо подібних приміщень могло бути дуже багато. Ці обставини наштовхнули комісара Еміля Бенаму повернутися до розгляду дома у Монжероні, як можливого місця виготовлення фальшивих купюр. Вивчаючи документацію цієї будівлі, комісар звернув увагу на те, що автором проекту будівлі, що була побудована у 1960 році, був саме Боярський, дипломований архітектор. Бенаму запідозрив існування у домі конструктивно закладеного потаємного приміщення, що неможливо виявити при здійснені обшуку.

Не бажаючи повторювати попередню помилку, комісар Бенаму дуже прискіпливо підготувався до наступного обшуку, отримавши санкцію навіть на розборку дома.

В результаті, при знятті полів, вдалося виявити замаскований отвір із кабінету на першому поверсі у підземне приміщення. Вузенька дробина була вмонтована у товщі несучої стіни. Саме ж потаємне приміщення було винесено за межі підвалу, тому його неможливо було знайти. Площа майстерні складала 6 квадратних метрів, але цього було достатньо, щоб розмістити у ній унікальну типографію Чеслава Боярського.

Спершу експерти не хотіли повірити, що на 6 квадратних метрах можливо відтворити увесь технологічний цикл виробництва фальшивих банкнот — від виготовлення паперу і до його старіння.

Взнавши, що його майстерна викрита, Чеслав почав надавати покази.

(далі буде)

Ч.4

Початком його дивовижної майстерні була купівля за 200 франків старого біде, з якого він зробив млин для здрібнення мілких купюр у пил, повторив відкриття китайцями паперу за тисячу років до нашого часу. Достатньо швидко він наладив випуск якісних листів паперу потрібної товщини.

Потім він провів навчання з гравірування, став вивчати фарби, спостерігати за змінами захисних знаків банкнот різних номіналів і серій. По суті, Чеслав Боярський, за два роки самостійно вивчив цілий комплекс прикладних наук, пов’язаних з виробництвом грошей. Аналітичний склад мислення, упорність і обдарованість цієї людини привели до успіху — створений ним типографічний комплекс дозволяв робити підроблені купюри дуже великої якості. Після того, як гроші були надруковані, він підвергав їх штучному старінню. Для цього він стирав їх у сепараторі, жарив у спеціальній пічці, м‘яв у мішковині зі звичайною пилю. Після неодноразових процедур, фарба на купюрах трішки вицвітала, на місцях заломів з’являлися потертості, по краям — надриви. Самі банкноти отримували вигляд ненових купюр.

Першу банкноту Боярський виготовив у 1950 році і до 1954 року він зміг виготовити тільки 1000 штук франків номіналом по 1000. Ці фальшиві гроші він збував сам невеликими порціями. Досягнув матеріальної незалежності, Чеслав залишив цей бізнес і продовжив займатися (з 1954 по 1957 рік) тільки винахідництвом, отримуючи патенти і здійснюючи спробу вийти на ринок зі своїми виноходами. Але успіх не приходив і він знову вирішив повернутись до виготовлення фальшивих грошей. Тепер він працював над виготовленням купюри у 5000 франків.

Грошова реформа позбавила нулі з французьких банкнот, але Чеслав не став від цього бідніше. Він налагодив випуск підроблених купюр номіналом 100 франків і залучив до співучасті Антуана Довгьє, а той Олексіса Шувалова.

У квітні 1964 року при проведені слідчого експерименту, Боярський продемонстрував усі етапи виготовлення фальшивих грошей і тільки після цього МВС надало дозвіл ознайомити ЗМІ з матеріалами розслідування.

Чеслав і його діяльність надовго приковувала до себе увагу журналістів. Безумовно невідповідальність обдарованість цього чоловіка тієї мети, на яку він направив свої зусилля, надавали його образу трагізм. Значна частина французьких журналістів вбачала у «справі Боярського» недосконалість громадянських відносин, які не дозволили одареній людині зайняти достойне місце у французькому суспільстві. Тому, багато журналістів мали явно співчуваюче відношення до обвинуваченого.

Інша частина журналістів зображувала Боярського людиною хитрою, виверткою, яка відплатила країні за те, що вона надала йому притулок і громадянство. Фальшивомонетника охрестили його «негідником у чудовому ступеню», і це прізвисько навіть закріпилося за Боярським у прокуратурі, коли прокурор неодноразово його так називав.

У 1965 році Боярський потрапив у тюремну лікарню, де йому діагностували туберкульоз та рак кісткового мозку, але він відмовлявся від операції, не бажаючи залишатись у тюрмі інвалідом.

Владою були прийняті усі можливі дії, щоб передати Чеслава у руки правосуддя, поки це ще було можливо за станом здоров’я.

(далі буде)

Ч.5

Судовий процес почався 12 травня 1966 року. Звинувачення представляв прокурор Шарасс, його підтримував президент адвокатської палати Парижу Шресте, який був позивачем від Банку Франції. Захищали Боярського адвокати Тіссадр і Дебре. Вів процес суддя Перес, вердикт щодо винуватості чи невинуватості повинні були винести 10 присяжних засідателів.

Перед судовим процесом Боярський офіційно повідомив у Банк Франції, що має винаходом особливого грошового паперу, який неможливо підробити.

Можливо, він розраховував отримати від влади пропозицію щодо співробітництва і піти на позасудовий договір. Але, ця спроба успіху не мала — Банк Франції повідомив, що не зацікавлений у винаходах Боярського, а адвокати обвинуваченого були вимушені під загрозою зняття з процесу, дати підписку щодо нерозголошення цього епізоду у суді.

Боярський визнав себе винуватим частково. Довгьє повністю визнав свою вину, а Шувалов своєї вини не визнав. Банк Франції оцінив прямий збиток від діяльності кримінального угруповання Боярського в розмірі 1,1 млн. нових франків, а увесь збиток у 3,6 млн. франків. Дійсний еквівалент виготовлених фальшивих купюр так і не був встановлений. Можна припустити, що реальна сума вироблених і пущених в оборот фальшивих грошей суттєво перевищувала суму, що виявили експерти Банку.

Суддя Перес у ході процесу неодноразово допускав образливі сентенції на адресу Боярського. Зауваження судді носили відверто іронічний характер, на що звернули увагу присутні журналісти. Він навіть назвав його «дилетантом». Назвати людину дилетантом, чиї винаходи на протязі 12 років залишили спокою Банк Франції і МВС, зміг тільки вельми недалекий чоловік. Він також допускав вельми цікаві оговори, які послужили «їжею» для послідуючих коментарів у пресі. Так, він задав Боярському наступне питання: «Буває, що людина здійснює крадіжку, навіть може здійснити вбивство, але чому ви віддали перевагу підробленню грошей ?» Згідно логіці судді, злочини проти особистості, навіть вбивство, були меншим злом, ніж злочин проти Банку.

Суддя Перес за це поплатився прямо на цьому процесі. Після допиту експерта Банку Франції, який прочитав присутнім лекцію щодо технології визнання підроблених грошей Боярського, суддя вирішив показати усім присутнім, наскільки елементарно визнати підроблені гроші. Перес запросив експерта надати йому пару купюр, що приніс експерт. Йому надали дві купюри номіналом 1000 франків старого зразка. Суддя декілька хвилин у повній тиші м’яв і розправляв гроші, потів почав їх терти і нарешті заявив: «Можливо вони дійсно справжні». Купюри передали Боярському, який не беручі їх у руки, зразу впізнав свій шедевр, заявив: «Як дилетант поздоровляю Вас, пане суддя, гроші дійсно справжні!». Ці слова Боярського викликали шумний сміх і галас у залі суду. Іншого разу зал оголошувався хихотінням, коли прокурор Шарасс в полемічному запалі вигукнув: «Самою низькою крапкою обвинуваченого було те, що він ні разу не заплатив податок!». Патетика прокурора була явно недоречною — вимагати від фальшивомонетника заплатити прибутковий податок, значило виходити за рамки усякого здорового глузду.

Цікава реакція присутніх у залі суду була на заяву О. Шувалова, який заявив, що навіть, і не підозрював, що гроші фальшиві. Коли здивований суддя попрохав його пояснити, яким може бути походження банкнот, за які пропонують 0,75, Шувалов заявив: «Я думав, що вони крадені».

Антуан Довгьє поливав брудом своїх співучасників. Це він робив за домовленістю з прокуратурою і демонстрував повне своє розкаяння. Він оказався першим фальшивомонетником у новітній історії Франції, до якого у повній мірі була застосована стаття 138 К К Франції, яка гарантувала некараність злочинця, який пішов на співробітництво зі слідством. Оскільки Довгьє пішов на співробітництво з правоохоронними органами на начальній стадії і значно допоміг у розкритті Чеслава Боярського, державний обвинувач не став вимагати винесення йому обвинувального вироку.

Вирок був проголошений 14 травня 1966 року. Чеслав отримав 20 років тюремного покарання, О. Шувалов — 5 років. Довгьє був звільнений у залі суду.

Заключне слово.

Можливо без перебільшення стверджувати, що Боярський стоїть у ряду найвидатніших фальшивомонетників — одинаків усіх часів і народів. Він самостійно провів колосальну роботу щодо розкриття технологічних секретів виробництва паперових грошей і навіть, не маючи з початку ніякої спеціальної інформації, а також освіти, зумів досягти значних успіхів. Він узагальнив значний обсяг інформації у галузі поліграфії, механіки, хімії і увійшов до історії криміналістики, як яскравий образ талановитого винахідника — самородка, який був змушений направити свій неабиякий талант проти суспільства, у якому жив.

Олександр Ващенко