Щодо діяльності «Моссаду» (продовження)

Створення агентурниц ланцюгів щодо протидії озброєння Египту, основного ворога на той час

Декілька слів, щодо історії.

Почнемо з того, що, як свідчать архіви, у 1940 — вих роках таємна воєнізована організація молодих ізраїльтян, об’єднувала декілька сотен правих екстремістів. Бойовики були розбиті на ланцюжки, якими керував центральний комітет, до якого входили три керівника. Що до їх прізвищ, то вони стали відомі лише у 1968 році, але у своєму осередку Фрідман Єлін, Еліазер Нескі та доктор Шауб, були достатньо поважні особи. Єлін був дипломатом і займався налагодженням зв’язків з представниками єврейських общин у різних країнах, відповідав за вербовку майбутніх переселенців із країн Середньої Азії, Польщі, Угорщини, Румунії та СРСР. Нескі вирішував організаційні питання та приймав участь у розробці і конкретній реалізації операцій. (Цікаво, що безпощадний та безкомпромісний голова контррозвідки Барух Надель, був безпосередньо його підлеглим). Що стосується доктора Шауба, який змінив прізвище на Хальдад, він був головним ідеологом організації.

А тепер по суті.

Усі вони уважно стежили за дебатами у ООН та аналізували пропозиції графа Бернадотта, що представляв конструктивну опозицію у Європі. У першу чергу, граф виступав за обмеження територіальних претензій Ізраїлю, що значило, повернення арабам пустині Негев. У плани цього дипломата входило демілітаризація порту Хайфа — важливого морського центру, з тим, щоб його могли використовувати і араби. Особливу увагу «опозиціонери» приділяли нафтоочисним підприємствам — місцям вкладення капіталів нафтових компаній Рокфеллерів, які опасалися, що з утворенням країни євреїв цьому напрямку комерції буде нанесено суттєвий збиток. Бернадотт наполягав на тому, щоб залишити підприємства за арабськими компаніями, які традиційно співпрацювали з американським кланом.

Разом з тим, велике невдоволення викликало жорсткі вимоги цього дипломату повернути арабам захоплені ізраїльтянами у ході війни території, що складало біля 80 000 квадратних км, залишив Ізраїль у межах на четверть менше територій. Також викликало велике невдоволення вимоги прийняти 350 000 арабських біженців, що були вигнані зі своїх земель. А це у свою чергу не давало можливість прийняти до себе на проживання вихідців з інших країн — етнічних євреїв, які б допомагали укріпленню держави.

Враховуючи це, у серпні 1948 року тріумвірат доручив начальнику розвідки підготувати план замаху на графа, який приїздив до Ієрусалиму у складі робочої групи ООН.

Наближався термін засідання ООН, на якому планувалося вирішити питання щодо захоплених Ізраїлем земель і бойовики отримали вказівку діяти. Таємні агенти встановили, що один з французьких представників при ООН — полковник Серсо — одночасно «працює» і на англійську таємну службу MI6, що надало їм можливість перевербувати його. Серсо надав інформацію щодо пересування Бернадотта і терміни його перебування у Ізраїлі.

План замаху був розроблений Барухом Наделем, за яким передбачалося здійснити ліквідацію графа групою з чотирьох чоловік, які будуть одягнені у форму регулярної ізраїльської армії і їздити під видом патруля. Так воно і вийшло. Бернадотт був вбитий. Організатор операції знаходився у цей день у Тель — Авіві, де й прийняв та сховав бойовиків, що виконали завдання. Треба сказати, що і пізніше, таємні спеціальні служби Ізраїлю також безжалісно розправлялися з тими, хто здійснював гоніння на євреїв.

Треба сказати, що таємні ланцюжки агентури у Ізраїлі формувались достатньо складно і не кожного разу вдало. З однієї сторони, вони повинні були забезпечувати керівництво держави інформацією щодо ситуації у арабських країнах, а з іншого — допомагати спеціальним службам дружніх країн (в основному США), що далеко не завжди співпадало з особистими інтересами Ізраїлю.

Так, військова розвідка Ізраїлю — Агаф моддін — та її керівник полковник Беньямін Гівлі, у 1954 році отримав завдання, утворити агентурний ланцюг вдовж річки Ніл у Єгипті та провести серію терористичних актів, щоб спровокувати напруженість між єгипетськими та американськими і англійськими дипломатами. Як з’ясувалося, це було дуже вигідно Ізраїлю, бо перемовини англійців і американців з єгиптянами відносно оснастки єгипетської армії новими американськими літаками і танками, могли принести Ізраїлю великі неприємності.

Відповідальним за цю операцію був призначений підполковник Мордехай бен Цур, що займався підривною роботою на території Палестини. Далі, у Лондон за англійськими документами, був відправлений капітан Дар, який відразу став Джоном Дарлінгом і який потім з групою англійських туристів прибув до Каїру. Там, зупинившись у комфортабельному готелі, він познайомився з єгипетською «спортсменкою», яка, за даними оперативних джерел, за гроші та і по ідейним міркуванням, змогла підключити до анти єгипетської діяльності деяких своїх друзів, серед яких були і військові. Із бажаючих сформували дві групи: у Каїрі і в Александрії. Першою керував лікар з Тунісу, що працював в одній з каїрських лікарень, другий був сином раввіна з Александрії. Спортсменка слугувала в’язальцем цих груп.

Трішки пізніше до Єгипту був направлений фаховий керівник ланцюга — підполковник Ель Ад, що займався підривною діяльністю у сіоністській організації «Хаган». Саме він повинен був утворити за допомогою єгипетських агентів становище напруженості у відношеннях країн, що покупали та продавали зброю. Сам Ад у контакт з виконавцями не входив, а керував через посередників. Але, згідно вимог конспірації, перед самим від’їздом, він зробив для себе документи майора німецької розвідки Пауля Франке, який дійсно загинув у 1942 році у Палестині. Оскільки Ель був вихідцем з угорської єврейської родини, знання німецької мови допомогло йому завести знайомство з боннським послом у Єгипті Гюнтером Повелке, а через нього — з діловими колами Олександрії.

Надійшов наказ здійснити серію пожарів, які повинні були звернути увагу громадськості. Гівлі вимагав використовувати для підпалу англійських та американських підприємств, фосфор з різними горючими сумішами. Таємна служба наказала першим підпалити глав поштамт Олександрії і троє агентів кинули по бомбі у віконця прийому та видачі поштових відправлень. Так почалась операція з назвою «Англійські пиріжки». Також були підпалені бібліотека інформаційного центру США у Каїрі та Олександрії, вокзали, кінотеатри у цих містах, Радіо — і — Ріволі театр. В ході здійснення цих акцій, єгипетською поліцією, був захоплений один з нападників, який на допиті розповів про належність до таємної терористичної організації. В той же день були затримані ще 11 осіб. Але Авріль Ель Ад продовжив цю місію, він підірвав нафтопровід у Мікс — Бец біля Каїру та кинув гранату в англійський військовий табір що в Ісламії. Отримавши наказ вивезти агентів, що залишилися, він виїхав до Олександрії. По дорозі, з газет, він узнав, що ізраїльські терористи були виявлені, а також стало відомо про Пауля Франке, який керував таємним ланцюгом.

Це спасло підполковника від розкриття, але у самому Ізраїлі його відстрашили від усіх агентурних операцій. Державна комісія відправила у відставку військового міністра, а у розвідці, на зміну Гівлі прийшли інші люди, про яких ми напишемо далі.

От вам і англійські архіви!

Анонс:

У наступній публікації ми продовжимо тему щодо «Моссаду» та її історії становлення…