Справжня творчість — це свобода

Дюймовочка в Парижі? Ну звісно! Де ж іще шукати щастя дівчині, яка вдома почувається не на своєму місці. Саме там, на Монмартрі, який, як кажуть, здійснює мрії дівчат. Чи розбиває? Все залежить від того, хто опиниться поруч із нами, який вибір ми робитимемо і чи готові ризикнути заради того, щоб знайти дійсно своїх людей.

У новій музичній виставі режисера Дмитра Драпіковського «Дюймовочка a’Paris», яка є тридцятою в його творчому доробку, глядач зможе подивитися на знайому історію по-новому, насолодитися вишуканою атмосферою Монмартру, прекрасною музикою та легким флером творчої атмосфери Франції. Окреме задоволення гості театру зможуть отримати від неймовірно стильних ляльок, масок, костюмів і декорацій, розроблених художником-постановником Миколою Даньком.

— Було бажання зробити якусь класичну казку, але розповісти її не нетрадиційним, цікавим способом, — розповідає режисер-постановник Дмитро Драпіковський. — Я поїхав до головного художника нашого театру Миколи Данька і ми вирішили, що казка «Дюймовочка» буде як привід до нової постановки. Вигадали провінціалку, яка приїздить до Парижа, аби прославитися. Жаба у нас займається «жовтою» пресою, Кріт — це продюсер, який використовує молоді таланти і підписує з ними контракти, за якими важко працювати, а жуки — це представники грального бізнесу. Дійсно, якщо людина приїздить у велике місто, то вона може потрапити в халепу. Вистава цікава тим, що маленький глядач побачить у ній одну історію, а дорослий — іншу. Микола Данько вже встиг зробити якісь замальовки, а самої п’єси ще не було.

Почав шукати людину, яка могла б її написати. Згадав, що акторка нашого театру Катерина Устинова писала навіть кіносценарії. Розповів її про свій задум і ми разом написали п’єсу. Звичайно, за школою режисури така послідовність неправильна (усміхається).

Нам здалося, що буде цікаво, щоб Дюймовочка опинилася в Парижі у 30-ті роки минулого століття. Там був розквіт мистецтва, на Монмартрі можна було побачити художників, співаків, акторів. Захотілося ввести нашу героїню в богемну тусовку.

Почали працювати над цим задумом у червні минулого року. Паралельно йшла робота над виставою «Чарівник країни Оз», прем’єра якої відбулася у вересні. Багато часу проводили з директором нашого театру Ігорем Гулим, спілкувалися про нові постановки.

Репетиційний процес відбувався непросто. Зізнаюся, набагато складніше, ніж я очікував. Активна робота припала на лютий. У цей час було багато обстрілів і з двох з половиною місяців репетицій один просто випав. До того ж відчувалася психологічна втома від війни. Проте, ми впоралися з цим завданням.

Після прем’єри я спілкувався з театральними критиками, друзями, знаними в Україні людьми. В усіх були якісь питання, виникала полеміка з приводу цієї вистави. Такого ще не було.

Вистава людям сподобалася. Говорив і з глядачами, чув багато схвальних відгуків. Дуже задоволений, що діти, яким по п’ять років висиділи виставу годину і 15 хвилин. Хоча це вистава для дорослішого глядача.

Отож трішки про сюжет. Вулиця Монмартр у Парижі, де тусується богема. З’являється молода дівчина Пусет (Дюймовочка), яка приїхала з провінції до великого міста, аби стати співачкою. Спочатку богема її не сприймає, але дає дівчині шанс показати себе, на що вона здатна. Спершу її намагаються затягнути у гральний бізнес, але вона відмовляється. У «жовтій» пресі за допомогою дівчини хочутьт створити цілу скандальну історію. Це їй теж не підходить. Не влаштовує її й пропозиція стати офіціанткою і забути про сцену. Наступним випробуванням стала пропозиція підписати контракт, який багато що забороняє, навіть бачити сонце.

Також на сцені художник, який все це малює. А ця історія начебто відбувається в його уяві. Він закликає дівчину не підписувати контракт, який ламає митцям крила. Справжня творчість — це свобода. Я ставлю цю виставу про свободу творчої людини і Дюймовочка обирає свободу. Отож богема побачила, що ця дівчина справжня особистість, а тільки справжня особистість може бути митцем.

По суті фінал відкритий. Так, богема приймає дівчину і дає їй шанс. Але вона ще не стала відомою співачкою. І чи стане залежить насамперед від неї самої.

У виставі два склади виконавців. Задіяли нашу молодь. Дуже цікавий образ створила Анжеліка Драпіковська, яка грає провінціалку Пусет (Дюймовочку). Вона робить її трішки дивакуватою. Всі звикли, що це маленька дівчина, дуже лірична. Анжеліка пішла іншим шляхом. Нам її підхід сподобався. У другому складі цю роль виконує Катерина Шевчук.

Катерина Устинова, яка є співавторкою п’єси, зіграла роль Мішель — Миші, яка прибирає в кафе. В другому складі цю роль чудово грає Лідія Шевченко.

Кріт і Продюсер у нас Олександр Ворона, який запам’ятався глядачам яскравими ролями у виставах «Чарівник країни Оз», «Енеїда» та «Труфальдіно». Молодого художника зіграв Артем Балкін, у другому складі Даниїл Лиманюк.

Цікава робота вийшла в Анастасії Вороної (Коко де Шанель). Майстер сцени Вікторія Огородня давно мріяла зіграти Едіт Піаф, ми їй допомогли трішечки доторкнутися до цієї мрії, також вона грає Жучиху. У Вікторії Топчій та Вікторії Тебенєвої добре вийшов образ магнатки «жовтої» преси Жаби. Ластівку і Жучиху прекрасно зіграла Юлія Ступка, на дублі в неї Яна Бузовська, молода актриса, яку вважаю досить перспективною.

На ролі Міма та Жука у нас Вадим Доценко та Денис Варяниця. Брекекєкса грає Роман Горбач, який нещодавно прийшов до театру, а в другому складі — Юрій Хетчіков.

Всі актори дуже старалися, вболівали за виставу. Задавали багато питань собі і мені, адже не просто було розібратися з цією історією.

Не можу знову не згадати про Миколу Данька. Це художник театру ляльок номер один в Україні. І цього разу він придумав дуже цікаву сценографію. Саме завдяки світлу вона набуває різних барв. Саме у простоті декорації її шарм. Столики у нас трикутні, завдяки цьому з них можна робити різноманітні комбінації. Цікаві і стільці. Десь далеко за вікном крутиться млин — Мулен Руж. Біля цього млина в уяві Дюймовочки співає Едіт Піаф.

Костюми, як на мене вийшли досить влучні. Зокрема, всім дуже сподобався костюм миші і продюсера месьє Кроте. Дюймовочка (Пусет) лаконічна. Протягом всієї вистави ходить зі своєю валізою, а коли їй стає страшно, то ховається в неї лялькою. На ній провінційне пальто, простенька сукня, окуляри. Глядачі після вистави говорили, що вона вийшла досить стильною.

До цього робили вже згаданий мюзикл «Чарівник з країни Оз» на півтори години. Там багато музичних номерів. Цього разу також працювали з композитором Тимуром Полянським. Це справжній майстер своєї справи. Разом дійшли до висновку, що це буде французька музика. Спершу думав, що буде лише дві пісні. В процесі роботи над виставою до мене підійшов Вадим Доценко і сказав, що хоче аби в його персонажа (Міма) теж була пісня. А в кінці вистави у нас теж вийшла музична феєрія. Всі пісні Тимура Полянського відразу запам’ятовуються. Запам’ятала ці пісні і моя восьмирічна донька, хоча чула їх лише один раз.

Будемо продовжувати працювати над виставою. Зокрема це стосується музики та світла. А ще допрацьовуватимемо деякі сцени.

Також будемо намагатися й далі розвивати ексклюзивний авторський репертуар Київського академічного театру ляльок. Зараз працюємо над «Лісовою піснею» Лесі Українки. Це буде нетрадиційний погляд на її драматургію. Казки переказують дітям вдома батьки, а я не хочу займатися ілюстрацією. Завжди прагну, аби була змістовна концепція. Микола Данько теж цікаво підійшов до цього твору. Зовсім по іншому дивимося на образ самої Мавки. Всі звикли на неї дивитися як на молоденьку дівчинку. Насправді це жінка з досвідом. Вже багато років поспіль вона народжується весною. Можливо змінимо назву, аби заінтригувати глядача. Якщо все складеться добре, та прем’єра відбудеться восени.

Серед задумок також «Козак Мамай», «Снігова Королева», «Золота антилопа», а ще хочемо поставити японську казку. Дай Боже, щоб Україна перемогла і ми могли вільно займатися творчістю, вирощувати паростки добра у підсвідомості людей.

— У моєї героїні нестандартне вирішення образу, — продовжує розмову виконавиця ролі Дюймовочки Анжеліка Драпіковська. — Вона не звичайна лірична героїня, до якої всі звикли після прочитання казки Андерсена. До багатьох подій підходить з гумором, зі своєю філософією. Це непересічна особистість, яка змогла подолати багато перешкод і при цьому не втратила своєї самобутності. Якщо у класичній казці розставатися з тими, хто зустрічався на життєвому шляху змушували обставини, то тут вона сама приймає рішення. Сама вирішує, що буде в неї в житті, на що погоджуватися, а на що ні. Дюймовочка — сильна особистість, яка має власну точку зору, своє бачення ситуації. А в деяких ситуаціях навіть стає лідеркою.

Вже не вперше граю у виставах Дмитра Драпіковського. Як в дитячих, так і дорослих. Зокрема, в «Енеїді». У своїх постановках він любить шукати якийсь інший ракурс, якусь родзинку, щось нестандартне.