ВКРАДЕНА ЗАРПЛАТА

Триває багаторічний бойкот бізнес-елітами та політичним керівництвом країни конституційних вимог (стаття 43 та 48) щодо забезпечення належної та вчасної оплати праці для найманих працівників. Це разом з дискримінаційною податковою та ціновою політикою, викривленою пенсійною системою тощо призвело до трильйонних втрат доходів українських сімей і сотень мільярдів ненадходжень до державного і місцевих бюджетів.

головні «чорні ями», де пропали народні трильйони
головні «чорні ями», де пропали народні трильйони

Жодна політична партія, жодна владна інституція, жодна бізнес-асоціація і навіть жодна профспілка не обтяжили себе розрахунком втрат, що через прямі порушення Конституції понесли працівники і держава. Ось головні «чорні ями», де пропали народні трильйони

ЗЛИДЕННІСТЬ ЗАРПЛАТ

  • Штучно і протиправно занижена в три-п'ять разів оплата праці, як у приватному (легальному і тіньовому) так і державному секторах економіки. Толерувала цьому і попередня і ця влада, яка через парламент «формалізувала» протизаконно багатократно занижений розмір мінімальної зарплати. Кричущим був приклад паплюження Конституції з боку всіх урядів, які визначали розмір базового (першого) розряду Єдиної Тарифної Сітки для працівників бюджетної сфери — не було жодного року, коли базовий тариф був би хоча б не менше і так заниженої мінімальної зарплати.

НАДМІРНІ ПОДАТКИ

  • Протиправно завищене оподаткування заробітної плати (ПДФО-податок з доходів фізосіб) у розмірі, що вище оподаткування пасивних (не трудових) доходів. Головне — антиконституційне і дискримінаційне утримання податку із всієї суми трудових доходів, а не лише з трудового прибутку, як це робиться при оподаткуванні бізнесу. Влада вже багато років цинічно не підвищує розмір державної соціальної гарантії — неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (з кучмівських часів залишається 17 грн). Таким чином держава бере податок з доходів працівників, які мали піти на елементарне відтворення трудового потенціалу, а за Конституцією і на розширене відтворення, тобто на утримання неповнолітніх членів сім’ї.

СПЕКУЛЯТИВНІ ЦІНИ та ІНФЛЯЦІЯ

  • Інфляція, яка здебільшого викликана спекулятивним бізнесом та потуранням держави монополістам, щорічно на 10−50 відсотків знецінює більшість зарплат і пенсій. Навіть до війни українець міг на свою зарплату купити значно менше, подекуди в рази менше, ніж його колега в ближньому, а тим паче далекому зарубіжжі. Додайте до цього, що ціни вітчизняних виробників можуть бути в Україні значно вищими, ніж цей товар коштує скажімо в польському супермаркеті. Здебільшого накручують ціни не виробники, а численні посередники та торгівельні мережі. В країні просто відсутня політика ціноутворення, а тим паче політика гармонізації доходів та цін.

ЗАРПЛАТНІ БОРГИ

  • Несвоєчасна оплата праці не тільки в приватному секторі, а й на державних підприємствах і бюджетних установах та організаціях. Мільйони українських працівників місяцями не отримували зароблене, їх фактично вкрадена зарплата знецінювалася і вони вимушені були самі ставати боржниками або відмовлятися від платного навчання, лікування, іпотеки тощо. В цей же час бізнес користувався заборгованою зарплатою найманих працівників як безкоштовним кредитом. Мільярди гривень зарплатної заборгованості щороку просто зникали через банкрутства, ліквідації підприємств. За всі роки жоден бізнесмен не сів в тюрму за невчасну оплату праці, жоден директор і бухгалтер не втратив своє майно для відшкодування заборгованої зарплати.

ПЕНСІЇ

  • Багатократно занижена пенсія ветеранів, що вийшли на пенсію до 2000-го року. Теперішні розрахунки пенсій здійснюються з штучно занижених зарплат, а відтак є врази меншими ніж мали б бути за Конституцією. Значно погіршує життя теперішніх ветеранів підвищення пенсійного віку та збільшення страхового стажу, що суттєво скорочує пенсійні виплати.

БРЕХЛИВА ПРИВАТИЗАЦІЯ

  • Значна частина державного майна була «розпайована» шляхом видачі робітникам і всім громадянам так званих майнових приватизаційних сертифікатів та дозволу-примусу купляти різноманітні акції підприємств, що роздержавлювалися. Це афера століття вартувала сотні мільярдів доларів і кінцевий виграш дістався дуже вузькому колу. Розслідування цього злочину ще попереду.

ПЕРШОПРИЧИНА — це формалізована владою на державному рівні політика дешевої робочої сили для заманювання інвесторів та розвитку вітчизняного бізнесу. Натомість — мали наплив лишень спекулятивного капіталу та паразитування місцевих бізнесменів на національних ресурсах.

Окрім того, всі попередні роки і досі узаконена брехня щодо фактичного розміру державного стандарту прожиткового мінімуму (ПМ). Розмір ПМ кожного року встановлюється в законі про державний бюджет і є в 4−7 разів меншим ніж вимагає Конституція. Це дозволяє бізнесу цинічно економити на зарплаті найманих працівників і тримати частку видатків на оплату праці в собівартості продукції в 3−5 разів меншу ніж в аналогічних галузях країн Євросоюзу. Ще більш цинічним є антиконституційна економія на зарплатах працівників бюджетної сфери (розрахунок зарплат бюджетників базується на розмірі прожиткового мінімуму)

РЕЗУЛЬТАТ

  • всі роки до війни ми були найбіднішою країною Європи і в той же час з найбагатшими олігархами, бізнесменами, депутатами, прокурорами і суддями (особливо якщо перерахувати їх статки у порівнянні з ВВП на душу населення чи середньою зарплатою в країні)
  • з 52 мільйонів населення України скородилося ще до початку війни до 35 мільйонів (оптимістичні оцінки)
  • рівень корупції та кримінальної злочинності один з найвищих в Європі
  • системні довгострокові інвестиції так і не прийшли в Україну, а розрив в якості вітчизняних робочих місць і країн ЄС теж не вселяє оптимізму

ПЕРСПЕКТИВА

Системна соціально-економічна криза набувала вже прямої загрози національній безпеці. Війна жорстко вплинула на суспільні та економічні процеси і традиційні рецепти вже стали категорично неприйнятні.

Ймовірно з сукупності причин Президент України Володимир Зеленський не просто визнав хибною (антиконституційною) політику дешевої робочої сили, а визначив принципово нову планку оплати праці в Україні — зарплата українців має не просто догнати зарплати європейців, а стати вище їх на 30 відсотків.

Чи підтримають наміри Президента наші бізнес- і політ-еліти?

Наразі вони перебувають або в ступорі, або в глухій обороні «старої антитрудової лижні».

Ближчими тижнями стане відомо, які соціальні та економічні параметри Уряд закладає в проект Державного бюджету на 2024 та наступні два роки… А ще стане відомо, які пропозиції до проекту Держбюджету внесуть провладні і опозиційні депутати і що в кінцевому рахунку парламент прийме як Закон.