Володимир Волков: «Покращити стосунки між Україною та Китаєм можна шляхом народної дипломатії»

— Чому відсутність українського посла в Китаї є проблемою?

— Попередній президент П. Порошенко дуже хотів сподобатися США. Тому він не поїхав не на один з чисельних самітів в Китай. Також Порошенко не підтримав призначення посла. Це значило би, що почався процес співпраці. На жаль, цей процес продовжується до сьогоднішнього дня. Це пряме підтердження, що ми граємо за чужим сценарієм. Наша політична еліта думає, що таким чином може сподобатися американському істеблішменту. Думаю, що це тупік, ми маємо будувати свою політику, тільки тоді нас будуть поважати, а не танцювати під чужу музику. Адже таким чином, комусь на втіху, ми демонструємо, що погано ставимося до країни з 1,5 млрд населенням, з другою, а може і з першою економікою в світі. Крім того, всі азійські країни зараз повністю інтегровані в економічні процеси та співпрацюють з Китаєм, а з цим треба рахуватися. Адже вони наші сусіди з сторони азійських кордонів. Нам треба будувати співпрацю з країнами Азії і в тому числі з Китаєм. Тому ми не зможемо викреслити КНР зі світового поля зору та маємо рахуватися з їх планами та баченням і знаходити своє місце як регіонального лідера в Європі.

— Як це зробити?

— Найкращий механізм, шляхом народної дипломатії. В першу чергу через освіту, культуру, спорт та молодь. Тобто завдяки обміну студентами. Адже це обмін думками, ідеями, ініціативами та дружба на довгі роки. Обмін студентів — це дуже велика сила, світла та правильна платформа. Їм, нашим дітям, далі жити та управляти цим світом. Тому з юнацтва треба починати поважати один одного, щоб не дійти до стану війни.

— Як саме покращить народна дипломатія стосунки між Україною та Китаєм?

— Зараз розганяється компанія про те, що Китай виступає проти України, але це не так. Китай не проти України. КНР в першу чергу поважає свої національні інтереси.

Крім того, з аналізу тих подій, які відбулися на з’їзді Компартії Китаю, з промов та програмних продуктів чітко зрозуміло, що вони росію в упор не бачать, як країну. Адже чітко розраховують на те, що вона рано чи пізно розвалиться. Їх цікавить територія, як ресурсна база. Друге питання — Китай має своє бачення на поновлення великої китайської імперії та своїх кордонів. На наше щастя — Україна не потрапляє в перелік їх бачень. Амбіції КНР закінчуються на кордонах Уралу та Волгограду і так далі. Адже в Китаї споконвічно вважають, що це їх територія, іі вони мають на неї претензії. З цього боку КНР нам більше товарищі, ніж вороги. Проте ми не партнери, бо Китай шукає тих, з ким йому цікаво буде будувати відносини.

Тому вже 30 років ми знаходимося у таких стосунках.

— Чому ми в таких стосунках, і чому за 30 років ми нічого не зробили, щоб їх налагодити?

— Всі ці роки було постійне зазіхання на якісь інші тренди. Враховуючи, що в Україні повністю зовнішнє управління, тобто у нас бардак в економіці, політиці та всіх інших питаннях на користь кого завгодно, тільки не українців. Виключно таким чином, зовнішнім гравцям можна керувати процесом і в економіці, і в політиці та використовувати дешеву робочу силу й тримати Україну за парканом цивілізаційного розвитку. Наприклад, транснаціональним компаніям та зернотрейдерам дуже вигідна ця ситуація. Адже вони з одного боку декларують щільну боротьбу з корупцією, а з іншого їх влаштовує, щоб в Україні знаходився формат бардака та олігархічного впливу. Адже зовнішнє управління має вигоду, щоб такий стан тут знаходився, та наші доморощені хлопці з політичними зв’язками — цим користуючись, набанкували собі статки, щоб далі управлятися процесом.

Китай в переліку першого десятка визнав нашу незалежність. В той же час було підписано договір про співпрацю та дружбу. Але до сьогоднішнього дня ми не будуємо рівноправні стосунки, а граємося, щоб сподобатися нашим заокеанським друзям — США. Ми граємо у чужу гру. Ми не гравці, ми навіть не ставки, а дошка (територія) на яких інші країни проводять свою гру. Треба повертатися до національних інтересів, до самостійної політики. В першу чергу — це піклування про наші національні і геополітичні інтереси. Зокрема, наші території, землю, економіку та людей.

З Китаєм у нас 30 років немає справжніх політичних стосунків, тому що ми не один раз поводили себе не корректно, будь то стосовно зерна — уклав угоду, а потім заявивши, що нас не влаштовують ціни. Чи стосовно «Мотор Січчі», коли взяли у Китаю 4 млрд, але не продали їм акції та не запустили підприємства. Як на мене — ці факти не мають пояснення у цивілізованому світі.
При цьому зараз розганяється модний тренд, що Китай ніби підтримує росію. Насправді, Китай підтримує тільки себе. рф вони бачать лише, як ресурсний додаток для виконання своїх глобальних планів, економічних та політичних амбіцій.

Китай має протистояння з США і це зрозуміло, бо вони ділять світ навпіл, а Україна між цими країнами опинилася, як у прислів’ї — коли пани деруться у холопів чуби тріщать. Думаю що цю ситуацію можна покращити лише шляхом народної дипломатії, коли ми почнемо з культурних, спортивних та освітніх проектів. Коли ми маємо проекти в освіті, культурі, спорті і як перший крок обмін студентів між країнами. Але треба їх поглиблювати та робити кроки назустріч один одному. Тому вже зараз треба йти цим шляхом співпраці та вибудовувати стосунки між країнами. Народи мають один одного пізнати та розібратися. А краще за молодь це ніхто не зможе зробити. Адже багато з китайських студентів у майбутньому можуть стати державними лідерами, топ- чиновниками, які будуть мати справжнє враження про Україну та сформують платформу для нашої дружби. Саме це допоможе нам співпрацювати у різних галузях у майбутньому. Починаючи від економічних та завершуючи військово- технологічними. Тож вже прямо зараз треба починати з освітніх проектів.
Також на цьому тлі Україна ще має позбавитися зовнішнього управління. Воно не потрібно ні українцям, ні лідерами ведучих країн світу. Воно потрібно лише транснаціональним компаніям, які тримають певні країни в такому стані, наприклад, Мексику, Гватемалу чи Гондурас.

— Україна готова зближуватися з Тайванем. Чи не вплине це на конфронтацію відносин з Китаєм?

— Справа в тому, що Тайвань це частина Китаю — в будь- якому випадку там знаходяться китайці. Тобто там 48% парламенту належить комуністичній партії Тайваню, яка не підтримує відсторонення, чи незалежність від Китаю. Тому абсолютно впевнений в тому, що знаючи мудрість китайського керівництва — ніякої війни з Тайванем не буде. В них скоро вибори — в 2025 році, а всі прогнози говорять про те, що комуністична партія набере переважну більшість політичним шляхом. Тобто прийдуть люди, які підтримують політику Китаю і спокійно будуть далі розвивати стосунки. Місцева політична еліта буде підтримувати політику інтеграції та зближення Тайваню і Китаю.

Крім того, США з Китаєм точно не будуть сваритися. Адже представники НАТО чітко кажуть, що у сучасному світі війна не потрібна нікому і треба шукати будь-які варіанти, щоб її уникнути. Тому США не буде воювати з Китаєм за Тайвань.