Звірячий вишкір цинічного виродка

Олесь Вахній

Змаг за постання реально (а не бутафорно, як нині) незалежної України не повинен обмежуватись декларуванням гасел та намірів. Ухвалені виборним законодавчим органом (себто Верховною Радою) закони та окремі (справді таки вкрай необхідні) постанови Президента й Кабінету Міністрів) у переважній більшості випадків наражаються на небажання їх втілювати в життя виконавчими структурами. Цей ненормальний стан речей є чи не найбільшою перешкодою для України й українців в справі поступу.

Поранений (а з цієї причини й озлоблений) звір є набагато небезпечнішим, аніж здоровий. Непокараний злочинець благородство переможця потрактує слабкістю й обов’язково зажене ножа в спину.

Ухвалений Верховною Радою України в 9 квітня 2015 року «Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (№ 317-VIII) для всього свідомого українства був доказом існування справедливості в цьому поки що недосконалому світі. Інтернаціонально-сатанинське сталінсько-троцькістське вчення впродовж семидесяти років позбавляло українців права бути господарем на власній землі. Пам’ять за мільйонами вбитих в «ім'я великої ідеї комунізму» вимагає від кожного небайдужого до долі України принциповості. Примирення з несправедливістю загрожує новітніми хвилями терору.

07.05.2019, близько 17.00, мною, Вахнієм Олександром Віталійовичем, у вагоні київського метрополітену був виявлений факт цинічної і зухвалої зневаги до українського народу. Огидний, майже двометрового зросту етнічний москвин, Дьомін Олександр Володимирович, котрий мешкає за адресою: м. Київ, проспект Лобановського 117, пом.32, розвалившись на сидінні, зухвало поглядав на присутніх у вагоні пасажирів. На його позбавленій інтелекту голові красувалась червоного кольору бейсболка (винайдений так ненависними москвинам американцями головний убір), на якій великими літерами білого кольору маячив напис «СССР» та перехрещені серп з молотом. Виродок знав, що власними діями він завдає біль мільйонам. Але його садистська натура прагнула непритаманного цивілізованій людині задоволення.

Мою вимогу пройти до відділку метрополітенівської поліції кацап Дьомін потрактував нечуваним нахабством. Ще б пак: «Хахливаапщеабарзєлі!».

Процес доправлення Дьоміна до відділку поліції був бурхливим. Прагнучи ухилитись від відповідальності, він завдав мені стусана кулаком в обличчя. Але до поліційної кімнати таки втрапив.

Доказів вчиненого москвином Дьоміним злочину задля арешту більше ніж досить. Привселюдне використання забороненої символіки, напад на громадянина, який зробив йому зауваження. В часі надання показів працівникам органів МВС його пиха зникла, й попри свій немалий зріст, він гугнявив малорозбірливі фрази про хвору дружину, незнання законів, та бажання «уважать вєтєрановотєчественайвайни» котрих «властьлішілавсєго». Довідавшись про місце праці, (ТОВ «Євролаб», менеджер з безпеки) я не здивувався причині його зухвалості. Власник клініки «Євролаб» Андрій Пальчевський давно відомий тим, що гуртує довкола себе бойовиків-україноненависників.

З сумом і болем мушу констатувати, що ані носіння Дьоміним бейсболки з надписом «СССР», ані його напад на мене донині не стали причиною передання матеріалів до суду. Я не мовчатиму на злочинну поведінку слідчих й вірю, що вони також дадуть звіт за своє україноненависництво. Але нині я кличу кожного свідомого українця не лишитись осторонь від справи покарання нащадка канібалів-адрофагів Дьоміна. Нехай українська земля запалає під ногами виродка.

P. S. До вже вказаної адреси додаю і його мобільний телефон: (095) 110−20−74. Кличу кожного свідомого українця повідомити виродкові про незаперечність того факту що від шибениці йому не сховатись. Це саме реально й написати йому безкоштовним повідомленням

https://business.vodafone.ua/ru/api/sms/form

Хатній телефон: 265−43−87. Просіть доньку Дарію та дружину Наталю Миколаївну аби вимагали від нього звільнити житлову площу. Погань не повинна заважати.

Буду вдячним кожному, хто повідомить цьому виродку про невідворотність кари. Нехай милить мотузку.

Олесь Вахній