Творчі пошуки Юрія Нагулка

У Музей української діаспори (м. Київ) працює виставка Юрія Нагулка «Українська весна». Тут представлені живописні роботи художника, які відображають його творчі й духовні пошуки останніх років та об’єднані ідеєю і настроєм особливого духовного піднесення та оновлення — водночас природно-фізичного та метафорично-позачасового.

Творчі пошуки Юрія Нагулка

У Музей української діаспори (м. Київ) працює виставка Юрія Нагулка «Українська весна». Тут представлені живописні роботи художника, які відображають його творчі й духовні пошуки останніх років та об’єднані ідеєю і настроєм особливого духовного піднесення та оновлення — водночас природно-фізичного та метафорично-позачасового.

Творчість Юрія Нагулка добре відома пооціновувачам сучасного українського образотворчого мистецтва. Його мистецтво викликає постійний інтерес та має велику кількість шанувальників, адже художник звертається до образів та сюжетів, які близькі сучасникам. Густо заселений персонажами, насичений подіями (як історичними, так і метафорично-позачасовими), художній світ Юрія Нагулка є результатом невпинного творення-медитації.

Роботи митця — це захоплююча подорож-розповідь про буремне минуле і драматичне сьогодення нашої прадавньої української землі, в особливому часопосторі якої живуть і взаємодіють історичні постаті, вигадані істоти та реальні люди, впізнавані та незнайомі.

Твори Юрія Нагулка належать до яскравих зразків сучасного українського національного мистецтва, в його картинах відчувається вплив і традиційної української ікони, і народної картини, а особливо мистецтва українського бароко з його декоративністю та духовним змістом.

Персональні виставки митця відбувалися у США та Франції, Національному музеї ім. А. Шептицького (м. Львів), Миколаївському художньому музеї ім. В. Верещагіна, Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавні»; у столиці — в Національній опері України ім. Тараса Шевченка, Національному заповіднику «Софія Київська», Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Музеї історії міста Києва.

Під час роботи виставки «Українська весна» пан Юрій зустрівся з шанувальниками свого таланту і поділився деякими таємницями творчості.

«Україну я почав писати у 2014 році. До цього були Афон, печерські старці, безліч інших тем, але української тематики не було взагалі. Українська тема з’явилася в мене по-справжньому в Парижі у січні 2014-го. Я навіть пам’ятаю те місце, де стояв, коли зрозумів, хто я є і що я повинен робити.

Є люди віруючи і не віруючи. Але настає момент, коли ти раптом розумієш, що повинен робити. І щоб не стояло на твоїй дорозі, ти маєш пройти цей шлях. У художників це проявляється по своєму. Однак, якщо ти не почуєш цього голосу і підеш на заробітчанство, то це вже все. Приміром, один мій знайомий художник продав дуже дорого одному англійцю свій пейзаж, який до цього вважав невдалою роботою і ось вже 15 років після цього займається лише заробітчанством.

У мене є відчуття, що попри всі негаразди Україна врешті почала вставати з колін. Одна англійська знайома сказала, що ми не розуміємо, які в нас великі можливості. Тільки треба не лінитися. А проблеми є в усіх.

Мені подобається Пікассо, бо він був самим собою. У цьому його сила. Хоча інколи брав різко вправо чи вліво. Натомість є художники, які пишуть ідеально красиво, фотографічно точно. Але їхні роботи цікавим лише тим хто починає вчитися на художника, а тим хто навчився — вже ні.

Візьмемо книжку Льва Толстого «Війна і мир», наче написано просто, але це вже зовсім інший світ. Так само і в художників. Все просте насправді фантастично складне. В людини запитують чи подобається їй картина. Вона відповідає, що не спеціаліст. Пробачте, я в борщах теж не спеціаліст, але коли сідаю їсти, то знаю, що цей борщ класний, а цей ні. Так само і з картинами. І якщо тобі не подобається, то це ще не означає, що погано. Є дуже багато нюансів, і кожен з нас повинен довіряти своєму серцю, своєму відчуттю.

Національність українець для мене визначається не тим, який в людини колір очей чи волосся, а як вона мислить. Якщо ти мислиш, що це моя земля і я її нікому не віддам, бо вона належить моїм дітям і онукам, значить ти справжній українець.

Для мене образом тисячоліття є Оранта. Скільки було воєн, катаклізмів, а вона стоїть. Придивіться, Оранту не треба реставрувати. А впевнений, поки вона стоятиме, в нас все буде добре.

Тепер щодо виставки. Одна з представлених робіт має назву «Українська Мадонна» і входить до циклу жіночих образів з різних регіонів України. На виставці представлені кілька робіт з цього циклу і я продовжую далі над ними працювати. Є риси, які характеризують людей, які живуть на певній території.

Приміром ті, що живуть на Сіверщині (північ Сумської області), дуже відрізняють від тих, хто мешкає в західному регіоні — Берестейщина чи Волинь.

Інша серія — «Український світ». Тут є ніч, день, вечір, ранок; представлені зима, весна, літо та осінь. І все це може бути в одній картині.

Останні два свої портрети створив наприкінці минулого року. Починаю дивитися на людину, мені цікаво, тоді може виникнути бажання написати її портрет. Мені цікаво писати і справа не лише в схожості. А є художники пишуть так, щоб портрети були саме схожі. Писати схоже не складно. Свого часу люди вигадали багато таких механізмів, які допомагають художникам точно передати риси.

Коли дивляться на мою картину «Золота нитка долі», то часто запитують, чи я не фаталіст. Ні. Я думаю, що в людини завжди є три шляхи. З самого ранку ми постійно, щосекунди приймаємо рішення. Ми так до цього звикли, що вже не помічаємо цього процесу. Можемо повернутися ввечері додому втомленими, але бути щасливими. А інколи буває навпаки.

Постійно вибираємо, що ми хочемо. Треба намагатися всі наші справи, наші вчинки спрямовувати на те, щоб допомогти людині. Коли ти постійно допомагаєш людям, коли працюєш не для себе, а для когось, то рано чи пізно хтось буде так само працювати для тебе. Я це відчув на своєму житті.

Зелені полоси в моїх роботах асоціюються з життям. Жовтий колір — колір радості. Чорний колір — колір не смерті, а невідомості. Насправді це не смерть, а ми переступаємо поріг і вступаємо в нове життя.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото автора

Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка
Творчі пошуки Юрія Нагулка