НАС МАЄ БУТИ 52+ мільйони

Страшний геноцид, що влаштували в нашій країні рашистські окупанти, робить демографічну ситуацію в нашій країні вкрай складною.

Чи можливо буде після Перемоги над ворогом повернути вимушених переселенців і добровільних трудових мігрантів на Батьківщину?

Чи можливо буде відновити чисельність населення до передвоєнного стану?

Чи є шанс зробити Україну такою, щоб кількість громадян України досягла рівня початку дев'яностих минулого століття — понад 52 мільйони???

Чи доречно ці питання ставити саме зараз, коли палає страшна війна???

Доречно і необхідно, бо Україна воює не тільки проти ворога, а бореться за достойне майбутнє для дітей і онуків. І як би не було складно, вже зараз слід проектувати таку Україну, куди захочуть повернутися українці з усього світу.

Вірогідно, що якась частина наших співвітчизників в період вимушеного переселення за кордон «пустить там коріння», і якась частина демобілізованих наших воїнів переїдуть до цих своїх родин. Цьому може бути багато причин, але серед них не має бути «бажання пошуку пристойного заробітку», а тим більше пошуку гідного відношення до своєї праці.

Наразі питання безпеки трудових відносин в нашій країні набуває гострого і принципового характеру.

Економічно і соціально провальна політика «дешевої робочої сили» за ці роки виснажила нашу країну.

Штучно в рази занижена оплата праці призвела до вкрай низького платоспроможного попиту, а відтак до згортання виробництва товарів і послуг, скорочення робочих місць,

Замість марно очікуваних іноземних інвестицій ми отримали тінізацію й криміналізацію економіки.

Замість експорту сучасної продукції ми «експортували» мільйони заробітчан і й задешево вивозили з країни сировину.

Війна вирішила питання об'єднання країни для оборони від ворога і ставить руба питання як згуртувати країну для відновлення та розбудови після Перемоги.

Наразі маємо фантастичну синергію армії, суспільства та влади, що дає колосальний результат у боротьбі з окупантами.

А чи потрібна нам така синергія на трудовому фронті? Це безумовно риторичне питання, але все ж на нього необхідна правильна відповідь.

І це відповідь щодо безпеки ефективних трудових відносин під час воєнного стану, а також безпеки привабливих конкурентних трудових відносин у час соціально-економічного ренесансу України.

І тому ми стоїмо перед цивілізаційним вибором — продовжувати політику найбіднішої країни Європи й найбагатших олігархів чи формуємо принципово нову філософію синергії високорентабельних праці та бізнесу.

Маємо констатувати, що при активній роботі влади і бізнесу над проектами майбутнього будівництва нової інфраструктури, новітньої промисловості, сучасного житла не чутно навіть розмов про тих, хто це буде робити своїми руками та мізками. Не чутно, на яких умовах бізнес і влада планують будувати трудові відносини.

Відсутність системності та прогресивності в політиці трудових відносин було головною вадою «попєрєдніків» і поки залишається «ахілесовою п'ятою» теперішніх «відповідальних» за «трудові ресурси».

Більш того, з боку профільного Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів поновилися спроби провести «обрізання трудових прав», що провокуватиме зростання індивідуальних і колективних трудових конфліктів. І це робиться не як тимчасовий захід на період воєнного стану, а на постійній основі.

Яскравим прикладом такої провокативної та з ознаками диверсійності є спроба Комітету соцполітики «під шумок» проштовхнути законопроект № 5388 «Про дерегуляцію трудових відносин». Автори і прибічники цього проекту прагнули вже тривалий час «лібералізувати трудові відносини» — тобто максимально звільнити бізнес від необхідності дотримуватися навіть фундаментальних трудових стандартів, а працівника нарешті перетворити у безправний «ресурс». При цьому цим Комітетом блокувались будь які спроби витягнути зарплату наших працівників із найнижчої в Європі, або хоча б зупинити ганебну практику масових затримок виплати заробітної плати.

Слід віддати належне народним депутатам (вони розгледіли небезпеку і не допустили «будьонівського» наскоку на трудові права українців) — 21 квітня ВРУ провалила голосування у другому читанні законопроєкту № 5388 про дерегуляцію трудових відносин: документ підтримали лишень 187 народних депутатів за необхідних 226 голосів

Наразі є всі підстави очікувати системної роботи над новим Трудовим кодексом. Принаймні, законом «Про дерадянізацію законодавства України», що прийнятий 21 квітня ВРУ нещодавно підписаного Президентом, поставлено Кабінету міністрів чітке завдання — протягом року подати Парламенту проект нового Трудового кодексу"

Тепер слово за патріотичною наукою, патріотичним бізнесом, патріотичними профспілками і всім українським суспільством — створимо Українську Трудову Біблію, створимо умови щоб Україна стала не тільки географічним центром Європи, а центром синергії соціально-трудових звершень.

Зрозуміло, що для того, щоб нас було 52+ мільйони ще чимало треба…

Зокрема.

Треба виконати нашу Конституцію, де зазначено — кожен має право на достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї, що включає харчування, одяг житло. А це принаймні значить, що заробітна плата українця має забезпечувати такий рівень життя. А це в свою чергу вже вимагає принципової зміни політики оплати праці, чесного розрахунку мінімальної зарплати й кардинально іншого підходу до оподаткування трудового прибутку замість теперішнього оподаткування всієї зарплати .

А ще це значить — іпотека для українців має бути під мінімальний процент і «списуватись» на чверть за кожну дитину.

А ще в нас має бути справжня європейська медицина із забезпеченням українських громадян належною медичною страховкою.

А ще ми маємо кардинально зменшити виробничий і побутовий травматизм і смертність.

А ще…

І це не фантастика, і це доречно планувати саме зараз.

Нагадаю — програма побудови «держави загального добробуту» в Англії була продекларована у листопаді 1942 року, коли гітлерівці стояли під Сталінградом та в 30 кілометрах від Суецького каналу.