ІНВЕСТИЦІЇ, ПРАВО НА ВЛАСНІСТЬ І СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

Саме тому такі країни, як США, Великобританія, держави ЄС мають можливості для заможного життя, вони залучають найбільші в світі потоки капіталу та інвестицій, можуть дозволити собі найкращу робочу силу, технології і ноу-хау. Країни східноєвропейського регіону (крім Молдови, Білорусії й України) ще 20 років назад впровадили справедливу і ефективно діючу судово-правоохоронну систему, чим суттєво покращили свій соціально-економічний стан й інвестиційну привабливість. Деякі країни Карибського регіону й Африки, Казахстан — впровадили в національне законодавство англосаксонське право, чим також суттєво поліпшили свій соціально-економічний стан, туристичну привабливість та інвестиційний потенціал.

В Україні на відміну від цивілізованих країн світу декларується шлях до євроатлантичних стандартів, законів і підходів, але на практиці вже понад 30 років всі українці розуміють, що це фасад, це тільки декларації і профанації від політичних пройдисвітів, олігархічних кланів та корумпованого чиновництва, які успішно монополізували судово-правоохоронну систему України в своїх корисливих цілях. Судові процеси в комерційно-господарській сфері у більшості своїй однозначні — це порушення конституційних прав інвесторів, коли у протилежної в основному кримінально-олігархічної сторони щодо позову навіть не має аргументів, але є значні грошові ресурси, влада, зв’язки. Тому суди, прокуратура, чиновники НКЦПФР налаштовані активно і придумують всілякі проблеми, щоб не виконати законне і логічне рішення. В цьому контексті можна пригадати значну кількість позовів щодо: неправової додаткової емісії акцій (ПАТ «Запоріжсталь»), не виплати належних дивідендів міноритарним акціонерам (ПАТ «Укрнафта»), олігархічної мізерної оцінки при «Сквіз-ауті» (ПАТ «Азовсталь», ПАТ «ММКІ», ПАТ «Дніпроенерго» та ін.), арешту акцій міноритарних акціонерів, які не приймали участь в маніпуляціях і шахрайських діях (ПАТ «ДМЗ» та ін.) тощо.

Крім цього, останнім часом до обслуговування судово-правоохоронною системою України кримінально-олігархічного капіталу додались завдання від політично-чиновницьких недолугих рішень. В даному випадку йдеться про арешт і вилучення акцій ПАТ «Моторсіч», ПАТ «Укрнафта», ПрАТ «АвтоКрАЗ» та інших значимих для економіки України підприємств на користь держави, що зроблено, на погляд автора, в найкращих більшовістьских традиціях, коли постраждали не так кримінальні ділки (Коломойський В., Живаго К.) й шпигуни-колаборанти (Богуслаєв В.), як всі сотні тисяч акціонерів-робітників цих підприємств, акціонерів-інвесторів фізичних осіб, сотні фінансово-інвестиційних компаній і фондів. Про вплив на інвестиційний клімат України таких рішень можна навіть не згадувати. Чиновникам, що прийняли таке недолуге рішення хотілось би лише нагадати, що коли терориста, бандита чи злодія потрібно привести до відповідальності за скоєні злочини, забрати в нього активи — не обов’язково на місце де він знаходиться скидати ядерну бомбу і знищувати його та пів міста разом з громадянами. Існують же очевидні, більш виважені підходи й засоби!

Чому ж на рівні законодавчої ініціативи, судової і прокурорської гілки влади повний провал, або неспроможність? Так, Верховна Рада України вже 4-й рік працює і мала б більш професійно підходити до законодавчого забезпечення щодо захищеності прав власності, спеціального вилучення активів, реформи судової і правоохоронної системи для простих громадян, малого і середнього бізнесу. При цьому весь цей час є унікальна в українських умовах можливість — у Президента є ним же сформований Уряд і більшість в парламенті, але очевидних результатів і успіхів на зазначених автором напрямках не має! В підтвердження цих слів, можна навести відповідь станом на літо 2023 р. від Вищої ради правосуддя (ВРП), яка при розгляді дисциплінарних скарг щодо суддів пише, що службу дисциплінарних інспекторів ВРП не сформовано, що вони чекають від Комітету Верховної Ради України з питань правової політики вирішення цього питання. Станом на 11.2023 р., не дочекавшись рішення комітету, ВРП вирішила самостійно поступово розглядати ці справи, але їх вже накопичилось понад 11000. Такий розгляд триватиме роками, абсолютній більшості громадян України прийдеться дуже довго чекати на справедливість!

Крім того, в Україні розповсюджена практика, коли розгляд справи в судах відкладають на іншу дату, в порядку від більш до менш значущої:

• неявка свідків;
• зайнятість суду;
• неявка прокурорів;
• неявка адвокатів;
• неявка експертів чи потерпілих;
• тривалість експертиз;
• тривалі проміжки між засіданнями.

Відзначимо, що така ситуація посилює правовий нігілізм, безвідповідальність, халатність і корупційність суддів, прокурорів і правоохоронців в Україні. Так, якщо написати жалобу на прокуратуру за свавільний арешт всіх акцій емітента крупного металургійного заводу України (ПАТ «ДМЗ»), які роками лежали на депозитарному рахунку і не приймали участь в схемних оборудках (ще один приклад «скиду ядерної бомби», коли треба було лише арештувати акції з якими маніпулював злодій) — прокурор зустрінеться, розкаже, що він на стороні добра, пообіцяє, що так як ці акції не задіяні і непричетні до схемних операцій, то будуть зняті з арешту, але на судове засідання прийде інший прокурор і попросить продовжити арешт. Якось дивно, чи не так?!

Чиновники НКЦПФР, які мали б розвивати фондовий ринок України та покращувати інвестиційний клімат, навпаки сприяють таким прокурорам, слідчим і такому формуванню рішень по загальним арештам. Здорового глузду тут не має, на жаль, розглядається лише можливий корупційний інтерес чи інтерес формування нових олігархічних кланів за рахунок судово-правоохоронної системи. З слідчими районними суддями в Україні взагалі повний жах — вони не відчувають будь-якої відповідальності за свої дії і наслідки, вони можуть арешти і слідчі дії вести безкінечно, якщо комусь ця ситуація вигідна (олігархам, державним чиновникам, певним зацікавленим особам); можуть призначити засідання на один день, а провести в інший, повідомлений буде прокурор, але не Ви і Ваш адвокат, повідомлень офіційних Ви не отримаєте, рішення теж потрібно чекати невизначений термін (приклад з судових позовів по «Сквіз-аутам», по арешту акцій ПАТ «ДМЗ» та багатьох ін.). Скарг до ВРП, як всі вже розуміють, ніхто з слідчих суддів особливо не боїться… А загруженість судів така, що по місту Києву потрібно місяця 2−3 чекати на рішення, а воно часто не є кінцевим, а проміжним, тому люди роками шукають правди в українських судах.

Багато хто не витримує цього пекельного свавілля, що триває роками навіть по очевидним справам, тут неможливо добитися правових рішень, а тому вони подають скарги на державу Україну в Європейський суд по правам людини (з 47 країн /830 млн. осіб/ біля 20% всіх справ в цьому суді розглядається по Україні). Вони в основному стосуються порушень Україною прав людини, її основоположних свобод і прав власності. До речі в Європі, на Варшавській фондовій біржі український бізнесмен (Веревський А., власник «Кернел») намагається знищити цивілізовані форми розміщення акцій і їх торгівлю, використовуючи різні механізми маніпуляцій з допемісією і не допуском міноритарних акціонерів до нього (01.09.2023 р. 75% акцій викуплено за ціну в 104 рази дешевше балансової вартості). Такі «євроінтеграційні заходи» від Веревського А. вплинули не тільки на польських та українських інвесторів-міноритаріїв, а й взагалі на імідж України та її бізнес-структур в ЄС.

Неповага до законних прав громадян в Україні обумовлює запропонувати низку радикальних реформ, що наблизили б нас до європейських стандартів права, покращили б захист прав власності та пришвидшили процес справедливого судочинства. Перша причина всіх цих перерахованих проблем в судово-правоохоронній сфері пов’язана з неякісним, неспроможним до захисту громадян і організацій, а також дискретним законодавством (оцінка викупу акцій у міноритарних акціонерів; можливість виплати дивідендів акціонерних товариств згідно ст. 27 і ст. 34 ЗУ «Про акціонерні товариства» і паралельно згідно із ст. 11 ЗУ «Про управління об’єктами державної власності» та ін.). Чим чіткіше й визначеніше написаний Закон, тим менше є можливостей для маніпуляцій і неправових вироків, тому Верховна Рада Україна має приймати закони для людей, а не закони «скиду ядерної бомби» коли хочеться покарати одного злочинця, а страждають — сотні тисяч невинних.

Другою важливою причиною, що впливає на якість і роботу судово-правоохоронної системи України є корупційний і політично-державний тиск на суддю, його потрібно прибрати (наприклад, виплати дивідендів лише державі, чи державі і наближеному олігарху /ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Центренерго"/). На наш погляд, це можливо, якщо в Україні ввести закриті автоматизовано-розподільчі анонімні списки трьох слідчих районних суддів, які також не знають нічого про те, хто разом з ними виносить рішення по справі для сторін в момент ведення процесу. Якщо хтось з приводу розглядаємої справи від обвинувачивальної чи постраждалої сторони комунікує не через систему анонімного доступу всіх трьох суддів до справи, то суддя не має право далі продовжувати цю справу, а ініціатора комунікації має очікувати кримінальна відповідальність. Після оголошення вироку, всі три судді, їх П.І.Б. та їх рішення стають доступними для суспільства. Рішення приймаються технічно на основі більшості. Якщо три абсолютно різних рішення, справа автоматично направляється у Вищу інстанцію (де працює по справі більш кваліфіковані також анонімно п’ять суддів; далі так само Верховний суд), але якщо дискреція в Законах України знизиться, то цей відсоток буде мізерно малий. Компетенція, професіоналізм й відповідальність суддів при такому підході суттєво зросте. Неадекватний, або непрофесійно визначений вирок на фоні інших суддів буде відзначений в електронній системі, що в подальшому буде вироком і перешкодою для роботи й проходження суддівської професійно-кваліфікаційної комісії. Як показує успішний досвід впровадження цифрової програми «Дія», такі автоматизовано-розподільчі анонімні системи розгляду справ можна дуже швидко і якісно зробити, в Україні є відповідні фахівці. Потрібним є і Закон щодо покращення антикорупційної боротьби: презумпція винуватості для суддів і державних службовців за невідповідний стиль життя отриманим законним способом доходам; швидке обов’язкове повідомлення антикорупційних служб за пропозицію хабаря (при його відсутності має наставати кримінальна відповідальність); посилення спроможностей НАБУ, САП і викривачів корупції.

Третьою причиною неефективності є суттєва загруженість деяких районних судів, особливо в крупних містах України, в той же час в багатьох інших регіонах не має такої інтенсивності, тому при впровадженні автоматизовано-розподільчої системи потрібно це врахувати і для мінімізації корупції та більш швидкого судочинства, справу на розгляд надавати суддям з різних регіонів.

Також ефективним було б впровадження для суддів чіткого механізму регулярних засідань (наприклад, 1 раз в тиждень проводити засідання в постійну, конкретну дату по відповідній справі; тобто запровадити в усіх справах підхід щодо погодження декількох дат засідань наперед) з відповідними діючими інструментами швидкого виклику на засідання суду (штрафи за неявку, адміністративно-дисциплінарна відповідальність до посадових осіб і адвокатів).

Альтернативою авторським пропозиціям, може бути ще суд анонімних присяжних, але тоді потрібно, щоб їх інтелектуально-моральні якості були на найвищому рівні, а неупередженість забезпечувалась відповідною, продуманою системою захисту присяжних.

Канд. екон. наук, доцент, старший науковий співробітник сектору міжнародних фінансових досліджень ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», м. Київ. Є.В. РЕДЗЮК.