Маємо те що, маємо… частина ТРЕТЯ з «Хто ми і куди йдемо?»
Українську економічну модель будуть ще довго вивчати і по різному характеризувати, але про мене вона має дві ярко виражені риси
Якби в Радянському Союзі щороку десятки тисяч гинули від соціальної хворобу туберкульозу, якби в СРСР сотні тисяч підлітків були наркоманами та алкоголіками, якби в тій соцдержаві щорічно населення зменшувалося на сотні тисяч, то увесь демократичний світ встав би на захист знедолених, а ми лише маємо те що маємо.
І ще — за двадцять п\'ять років розбудови нашої держави ми маємо серед європейських країн найменшу тривалість життя пересічних українців і найбільшу кількість мільярдерів.
За моїми оцінками кожен долар українського багатія коштує 10−15 днів НЕдожитих пересічним українцем, бо всі роки політики кричали, що ми маємо політику проїдання (насправді тотального недоїдання левовою частиною населення, і демонстративного прожирання суспільного багатства так званою елітою) — відкрито здирницька.
Націлення на експорт було з однією метою — викачати природні багатства за рахунок штучно замороженими найдешевшими цінами всіх національних ресурсів і продати виключно для особистої наживи, дозволити розгулятися так званим іноземним інвесторам-інвестиціям (серед яких дуже багато мають брудне українське походження), де на долар ввезений, вивозилось те що в них коштувало десятки тих доларів.
Водночас штучно обмежувалося внутрішнє споживання, а відповідно внутрішній розвиток.
Порівняйте скільки європеєць споживає м’яса, риби, скільки він витрачає на культурне дозвілля.
Задайте питання в скільки десятків разів у нас скоротилося виробництво вітчизняних товарів, продуктів, задумайтесь, чому у нас поголів’я корів, свиней стало катастрофічно менше ніж двадцять п\'ять років тому — ми стали всі вегетаріанцями?
ДАЛІ буде.
