Невидима гвардія

Слава живим та загиблим захисникам України!

Михайло стояв одягнений у мазепинку та звичайний піксель. Він спіймав себе на думці, що до такого, нетипового для себе видку уже добряче звик. Війна, бойові діє і все таке. Перед ним було може з сотню, а може із півтори хлопців. Їх службова зміна припадала саме на цей день.

— Таакс, ну, і хто піде на завдання? Є бажаючі?

— Давайте я, пане командире, — зробив крок уперед молодий бородань, на вигляд 24-років.

— Е ні, Володимире. Ти ж іще — майже новобранець. Тобі тільки вчитися і вчитися.

— А чому ніхто у мене не розпитує про подробиці завдання?

— Вище керівництво казало, що завдання усі важливі. Незалежно від подробиць — відповів русявий хлопець, у синьо-білій смугастій майці та блакитному беретові.

— Правильно, Олексію. Саме тому я обираю тебе. До того ж, ти маєш досвід ще і з 2014 року і гідно відзначився під Шахтарськом. Тільки у мене є одне прохання. Заміни, пліз, свій десантний прикид на звичайний однострій типу мого. Бо буде паливно. Ти ж розумієш…

— Слухаюся, пане командире.

— Не встиг Михайло закінчити розмову із Олексієм, як до нього підійшов вартовий.

— Пане командире, у нас знову новобранець…

***

Ранок на ВОПі виявився метушливим. Усі бійці, крім хлопців, що розійшлися по постам, шукали кулон.

— І ото ж треба так через якусь цяцьку переживати. Ну подумаєш сердечко, ну подумаєш срібне. Здоровий мужик, а ще не награвся, — буркотів сорокарічний командир взводно-опорного пункту.

— Та то йому дружина подарувала. Він його називає своїм оберегом. Тільки Ігорю, тихіше. А то він почує, — попросив командира піхотинець Артем.

— Та фіг з тим кулончиком, головне, щоб Орест не нервував. У нього ж зовсім скоро вихід на «мінуси».

—  А в лежаку Бегемота ніхто не дивився? — запитав Артем.

— Так він же ж киця, а не сорока-білобока, — відказав командир. Кіт Бегеомот виявився легким на згадці. Чорний та великий. Ніби змальований з персонажа Булгакова. Бегемот підбіг до Артема і почав ластитися. Піхотинець виявився падким на кошачі ніжності і нагородив «наглу морду» (так бійці величали тваринку за попрошайництво) банкою з «червоною рибою». Срібне сердечко так і не знайшли.

***

Орест нервував. Він відчував за підвіскою від коханої Соломії надзвичайну силу. Таку, ніби його зарядили на перемогу та добро із десяток чаклунів. Але він має впоратися. Уже не раз ходив тією стежкою. Все знайоме, ледь не до останнього кущику. Але йому все одно було неспокійно. Переживав так, ніби загубив перед виходом не срібне сердечко, а автомат та бронік.

***

— Ти приніс, що я казав?

— Так, пане командире. Він впав на лежанку котяри. Здається, його звати Бегемотом. Я обміняв цяцьку на банку «червоної риби» — посміхнувся Олексій.

— Молоток! А тепер, слухай! Твоє завдання ускладнилося. Сєпари не тільки поставили розтяжки на стежці, але й неподалік посадили снайпера. Тільки стрілок з їхнього іншого угрупування. НА шляху зустрінете спочатку снайпера, а потім розтяжки. Ти маєш поспішати. У тебе не так багато часу залишилося, — наголосив Михайло.

— Слухаюся.

***

Сепари не тільки понаставляли розтяжок, але і як подобає нормальним «ватанам», вирішили накатити за «Сталіна та дідів». Троє з них, від двох літрушок водяри стали зовсім хоробрими і захотіли погратися в ДРГ. Шатаючись, трійка рушила на «укропську» територію штурмувати ВОП, де жив великий котяра Бегемот.

***

Тим часом, Орест повз по відомій стезі «сірої зони». Розвідник несподівано, відчував на своєму плечі чиюсь легку, немов хмара, руку. Біля нього рухався хлопець у одязі десантника.

— Послухай брате, тут зараз небезпечно. Он там — працює снайпер. Він уже підстрелив хлопця з ВОПу неподалік. На щастя, обійшлося без смерті. Пішли краще ось так.

У міру брутальний і дуже раціональний Орест вирішив дослухатися до поради незнайомця. Він навіть не звернув увагу на дві невеличкі деталі. Його берет та одяг. Десантура вже з рік, як відмовилася від беретів блакитного кольору, замінивши їх на марунові. А в майці та легкому кітелі особливо не погуляєш, якщо за твоїм бліндажем стоїть грудень.

Хлопці вийшли на іншу, безпечну від снайпера стежку, і тут Олексій попросив Ореста зачекати. За пару хвилин, почулися п’яні виклики: «Слава Наваросіі! Бойся, укроп! Ми ідєм!». Далі — непомічені розтяжки, вибух — і душі сепарів відлетіли до Бога на суд.

— А тепер вже сам, друже, — сказав Олексій. — Мушу повертатися за своїх.

— Скажи своє ім’я і бригаду, братику. — Хочу знати, кому потрібно дякувати за порятунок і попередження.

— Олексій С. 25-та окрема повітрянодесантна бригада.

І… Олексій зник. Ніби його не було зовсім.

***

— Розумієш, хлопче, ми воюємо за свою землю, культуру і свій народ. А вони прийшли, щоб усе це знищити і зробити наші душі маленькими та ницими, — втішав Михайло новобранця.

— Пане командире, я завдання виконав! Орест — живий! — буквально забіг Олексій до кабінету Михайла. — Але трохи схибив. У хвилюванні забув поміняти свій десантурський прикид на щось більш сучасне. Та ще й назвав своє ім’я та бригаду. Я себе викрив!

— Я знаю. Не переймайся. Ти все зробив правильно. Лише нагадав їм зайвий раз, що Бог, Вищі сили і правда за ними. А тепер відпочивай. Завтра підеш на прийом до Всевишнього і отримаєш свою нагороду, — сказав командир, прийнявши більш звичний для себе вигляд Архістратига Михаїла.

— А срібне сердечко йому повертати?

— Не треба. Ти через кулончик підключився до енергії Ореста і весь цей час бачив, що він робить. Можливо, йому твоя допомога знадобиться ще раз. Він у нас — справжній бойовик, до того ж Бог йому відписав ще багато років життя, — відповів Архістратиг Михаїл.

— Радий служити в Небесній Гвардії, — сказав Олексій і залишив покої архангела.

***

Орест виконав поставлене завдання на 5+. Зрозумів незвичність своїх пригод, тільки коли повернувся на ВОП. Потискав Бегемота і подумав про незвичний одяг свого попутника. Та й де тут взятися 25-й бригаді, якщо вона вийшла з сектору ще у минулу ротацію? Чоловік дістав мобілку і загуглив «Олексій С.». Пошук видав посилання на сторінку у Memorybook. Олексій загинув під Шахтарськом у липні, пекельного 2014 року. Фотографія у «Книзі пам’яті» була схожа як дві каплі води на його рятівника.

***

За тиждень ротація Ореста добігла кінця, і на розвідника очікувала омріяна відпустка.

— Я тобі подарую новий кулон. Головне, що ти — живий. Хай Господь береже у царствії своєму таких як Олексій. Він та його братія держать над нами небо. Давай підемо в неділю до церкви і поставимо за його душу свічку? — запропонувала Соломія.

— Усе, що завгодно, кохана, — відповів з ніжністю він.