Ліс наречених

Паралельний світ таки існує. А межа між ним і реальністю зветься таємниця.

Маргарита розглядала мереживо своєї сукні. Завтра все зміниться. Рівно опівдні, під звуки відомого маршу, для неї розпочнеться нове життя. Оповите її рожевими мріями і розповідями мами. Здається, її від нього віддаляв туман невагомої шалі. Настільки легкої та прозорої, як спідниці її сукні. До речі, скільки їх? Одна, друга, третя. Маргарита нарахувала цілих сім. Вона обирала сукню з прискіпливістю перфекціоністки. Усе має бути бездоганно. Акурат як в казках і її дитячих снах. Зрештою, вони з мамою та подругою зійшлися на сукні кольору айворі А-силуету, з довгим шлейфом та розкішним мереживом, вишитим бісером і намистинками. Завтра Маргарита перетне межу від дівоцтва до жіноцтва. Стане дружиною свого Павла.

Ось тільки, де закінчується та містична межа? Під час виведення автографу у рацсівських документ? Коли реєстраторка скаже сакральне: «Оголошую вас чоловіком і дружиною»? Чи можливо, після першої шлюбної ночі? Цього Маргарита не знала. Тільки відчувала, що стоїть на межі містичного переходу. Він її вабив загадковою таємничістю більш-менш спланованого буття. На другий день після весілля вони з коханим поїдуть у Афіни. Повернувшись із подорожі, вона як належить законній дружині, переїде до Павла. Він ходитиме на роботу, а вона писатиме диплом і закінчуватиме свій п’ятий курс. Після пар, гулятиме з подругами, а повернувшись додому, робитиме домашні завдання та готуватиме йому їсти. Ввечері, вони ходитимуть по місту, а інколи навідуватимуться до театру.

Це усе зрозуміло. Ось тільки Маргарити П. більше не буде. Замість неї народиться Маргарита Д. Якою вона стане в новій іпостасі? Чи буде нова Маргарита-дружина такою ж веселою як і її тезка-дівчина? Чи, можливо, вона перетвориться на сувору хранительку домашнього вогнища? Дівчина не знала. А поки остаточно не відмерло старе, і не народилося нове, вона думала про ту загадкову межу від нареченої до дружини. Так, у роздумах вона відчула свою руку у долоні невідомої пані. Одягнутої у довгу білу сорочку з обличчям, прикритим щільною вуаллю. Пані мовчала.

Коли Маргарита, нарешті допетрила, що в її квартирі знаходиться дивна гостя, було вже запізно. Пані забрала дівчину у темне некомфортне місце. Маргарита примружила очі, і побачила контури дерев. «Ліс», — подумала дівчина. «Де я?» — запитала вона у білої пані. Та їй ніхто не відповів. Загадкова жінка, зникла так само непомітно, як і з’явилася. Навкруги — химерні велетенські дерева, пісня пугача та прозорі постаті. Вони рухалися дуже швидко, жили своїм життям і, не звертали на перелякану дівчину ніякої уваги.

Маргариту оповив страх незнання. Ще, буквально п’ять хвилин тому вона сиділа в своїй кімнаті і розглядала весільну сукню, а тепер вона у невідомому місці. «Мабуть, я заснула. Треба негайно прокинутися», — вона вдарила себе по щоках, але все залишилося по-старому: темрява, десятиметрові дерева та прозорі постаті. Щоправда, тепер до пугача приєднався його товариш і вони разом затягнули моторошний дует. «Чи прийде Павло до цього місця, щоб врятувати її і зробити своєю дружиною? І, найголовніше, як він його знайде?» — думалося дівчині.

І тут у її думках постав образ бабусі. У дитинстві бабця Ганна її пестила, клала під подушку цукерки, називала Маленьким Сонечком і розповідала казки про дивосвіт. Вона б завтра гуляла на її весілля, якби її не скосив несподіваний інфаркт. Дівчина ніжно зберігала про неї пам’ять і завжди згадувала з теплою любов’ю. Бабусі Ганні до свята Маргарити не вистачило майже п’ять років життя.

— Бабусю Ганнусю, забери мене звідси. Не знаю, як, але допоможи вийти з цього страшного лісу. Тобі видніше, бо ти дивишся на мене з небес — дівчина гуляла у темряві ще хвилин п’ять — і тут перед її очима між деревами-велетами розкинулась рівнесенька стежка. Маргариту на неї стала і пішла. З кожним її кроком спадала темрява, а дерева з покручених химер, набирали все приємніший для ока вид. Так дівчина опинилася на зеленій галявині, залитій промінням сонця.

— Вітаю тебе, Маргарито, ось ти майже і дійшла, — сказав невеличкий і гладкий ведмідь. Він ніби зійшов з бабусиних казок про дивосвіт. — Тобі он до того великого дубу.

— Рада тебе бачити, Михайле Івановичу. — Маргарита обійняла ведмедя.

— А я який радий нашій зустрічі! Тільки поквапся, бо можеш запізнитися!

Біля великого зеленого дубу сиділа жінка в українському національному одязі. Її сорочку прикрашала червоно-чорна вишивка, шию — великі коралі з монетами, а голову — білий очіпок.

— Бабусю Ганнусю! — щосили закричала Маргарита і впала їй у обійми.

— Ось ми і зустрілися, моє дороге Сонечко, — пригорнула бабуся онучку. — Якою ж ти стала вродливицею! Ти постійно думала про перехід від дівчини до жінки і потрапила в містичне місце. Воно називається ліс наречених. Там живуть душі дівчат, які цей перехід не пройшли. Усі вони не дожили до власних весіль. Більшість із них — уродженки старовини. Хтось із них покінчив з собою, бо не подобався наречений, а хтось бо майбутній молодий засмутив їх серця холодною байдужістю. Нареченні - це ті швидкі і прозорі постаті. Поки вони тебе не бачать, вони абсолютно для тебе безпечні. Проте, так тривати може не більше години. Коли ти станеш для них видимою, вони спробують витіснити твою душу, щоб заволодіти тілом. Понад усе вони хочуть вирватися з цього проклятого місця у реальний світ. Ти ж маєш ризик залишитися там.

— А хто та пані, яка мене викрала з дому?

— Хранителька лісу наречених. Вона тільки тоді віднайде спокій, коли душі самогубиць повернуться у реальний світ. Як би ти знала Сонечко, скільки жіноцтву з нашого роду витратило зусиль, аби витягнути тебе на світло. До речі, благословляю тебе від імені всього нашого роду. А тепер прийми від нас обереги-дари. Ця фата захистить тебе від злого ока покійниць, а ось цей букет із гілля дерева нашого роду — від їхніх спроб до тебе наблизитися. Тепер ти ніби лицар у латах. А тепер — йди. Залишилося мало часу.

Не встигла Маргарита сказати «дякую» і цьомкнути бабусю, як вона зникла геть. Дівчина знову опиналася в темряві. Але тепер їй було не страшно. З нею — весь її Рід.

— Прокидайся Сонечко, ти так довго спала! — будить Маргариту її мама. — Одягайся і пий каву, а то запізнишся у салон. — Наречена підвелася і помітила двину зміну. Замість фати з весільного магазину висів подарунок від бабусі.

— Мабуть мені це все не наснилося, — тихо промовила Маргарита, посміхнулася ранковому сонечку і потім додала: «Дякую бабусю Ганнусю, що ти в мене є!»