Про 9 травня

Мій дідусь — Василь Цебермановський пішов на фронт сімнадцятирічним хлопчиськом у 1941 році. Ніс службу у артилерії, чесно кажучи, не пригадую, в якому саме підрозділі. Отримав на війні контузії і дійшов до Берліну. У побуті спілкувався українською мовою. Відійшов у Інший Світ ще до початку війни з Росією, 20 жовтня 2002 року.

Дідусь Василь ніколи не кричав «Можем павтарить еще раз!». Він разом із побратимами святкував День перемоги ввечері, 8 травня. Того числа, коли акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил набрав беззаперечної чинності. Та чи було це святкування? Дружні посиденьки, небагато міцних напоїв, згадування полеглих товаришів і фронтової минувшини. Ні пафос, ні перетворення від спиртного на поросят, ні інша вульгарщна у цій компанії не віталася. Думаю, рядовому «ватану» з ними було б нецікаво.

Чи сподобалися б дідусеві Василеві сучасні святкування 9 травня? Дуже сумніваюся. Наразі День Перемоги перетворився на релігійне свято рускомирівського совкового світогляду. На чолі пантеону божків — кривавий диктатор Сталін. За архістратига його режиму цілком підійде Жорка Жуков. Цитату сього «героя» про «Расія бальшая — баби єщє наражають» цілком можна використати, як гасло сучасної людожерської путінської політики. Це нічого, що російським матерям відправляють їх синів у цинкових ящиках, а потім -тишком-нишком труни закопують на кладовищах. За то -- Крим наш. А хто ж «месія»? Здогадатися неважко. «Вазрадім вєлікую і нєдєлімую Расіюшку». Ко-ко-ко. Як колись кукарівкав у старих добрих коміксах Рашка Квадратний Ватник.

Найменше пощастило рядовим істинним учасникам тієї війни. Їх портрети нагло використовують дядьки, типу Олександра Вілкула, у народі відомого під прізвиськом Шурік Блакитний Шарік. Його слуги нахабно роздруковують світлини померлих ветеранів і чіпляють їх на палки. Потім сію конструкцію отримують проплачені прихильники «Опоблоку». До людини, яка зображена на портреті їм немає ніякого діла. Головне, отримати своїх гроші і вголос по ностальгувати за «совком».

Чи потрібно було перемагати Гітлера? Так, потрібно. Щоправда, війна Радянського Союзу та нацистської Німеччини нагадувала боротьбу жаби з гадюкою. Ката проти ката. Диктатора проти диктатора. Та Гітлер, даруйте мені на цинічність, чинив свої злочини, принаймні, чесно. У Німеччині існував так званий закон про чистоту арійської раси. Натомість, Сталін користувався методами візантійщини, підміни понять та брехні. Тисячі українців і кримських татар, яких виселили з рідних домівок, не доходили до нового місця дислокації. Знесилені та голодні, вони просто вмирали на довгому, тернистому шляху. Чим це не злочини проти людства і не геноцид?

Чи відмовився б дід Василь від колорадки? Думаю, що так. Вона вже давно перетворилася на символ російської агресії і війни в Україні. 9 травня, у його початковому значенні, більше немає. Тепер воно — парад понтів новітнього рейху і релігійне свято «совку».