Наукова установа чи аматорський гурток?

В Українському кризовому медіа-центрі відбулася прес-конференція на тему: «Мінкульт намагається ліквідувати Центр Курбаса», в якій узяли участь представники Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Пропонуємо увазі читачів уривки з їхніх виступів.

Олександр Герасимов, юрист Центру Курбаса:

— Міністерство культури України видало наказ, згідно з яким змінюється статус нашого центру, а наукова діяльність ліквідовується як основна. Мінкульт хоче, щоб наша установа стала культурно-просвітницькою.

Однак Міністерство перевищило свої повноваження, остільки ліквідувати установу не можна без згоди засновника. У даному разі це Кабінет Міністрів України, який такої згоди не давав. Міністерство пропонує нам самим змінити свій статус, і по суті шантажує колектив.

Якщо наша установа керуватиметься Законом про культуру, то нам призначатимуть керівника. А нині його обирає колектив. Такі зміни дозволять Міністерству мати контроль над Центром, а потім його ліквідувати. По суті, це рейдерська атака, щоб захопити контроль над Центром і приміщення.

Олександра Чайка, заступник директора Центру:

— Наприкінці 80-х—на початку 90-х років минулого століття відомі театральні діячі Лесь Танюк і Неллі Корнієнко, повертаючи в українську історію імена видатних діячів національної культури, створили міжнародний віртуальний центр Леся Курбаса. Потім за підтримки політичних діячів і, зокрема, В’ячеслава Чорновола, заснували Державний центр Курбаса. Концепція Центру базувалась на курбасовому баченні актора, як Розумного Арлекіна, отже, Центр мав займатися наукою. Ми ретельно вивчили досвід країн Західної Європи і сформували інноваційну дослідницьку структуру, яка передбачає взаємодію теорії зі сценічним експериментом, драматургією, суміжними мистецтвами в широкому гуманітарному контексті.

Свого часу дії міністра культури від Партії регіонів Михайла Кулиняка викликали жорстку критику в медіа з боку Центру, після цього фінансування Центру почали урізати, планували передати приміщення в іншу форму власності. Але після зміни влади ця тенденція не змінилась і сьогодні маємо кульмінаційний період — нам наказують добровільно перейти в інший статус. Ми добре розуміємо, що таке культурно-просвітницький центр, це забезпечення аматорської творчості й дозвілля.

Неда Неждана, куратор драматургічних проектів Центру:

— Центр Курбаса — єдина така установа в Україні. Парадоксально, що її намагаються знищити саме в рік ювілею Леся Курбаса. В нашій країні існують тисячі аматорських клубів. Навіщо ліквідовувати єдиний науковий центр, аби створити ще одну аматорську установу? І це проблема не лише нашого Центру, відбувається процес деінтелектуалізації країни.

Знищена програму підтримки сучасної української драми та перекладів іноземної, натомість ніякої аналогічної програми не створили.

У Європі велику увагу в театральній галузі приділяють питанням збереження національної спадщини, розвитку та інноваціям. А в Україні підтримують державний театр, який по суті є комерційним. (Такого немає ніде в Європі). Наш Центр підготував до друку «Антологію дитячої п’єси». І держава не лише не підтримала її видання, але навіть знайдені грантові кошти на це більше року заблоковані державою на нашому рахунку. А у виставах для дітей пропагується «рускій мір» — у Києві так само, як в окупованому Донецьку.

Якщо у сфері кіно маємо певні позитивні зрушення, то та реформа, яка відбувається у галузі театру, антиєвропейська. У Міністерстві культури прагнуть не співпрацювати з тисячами вільних митців, а керувати сотнею директорів театрів із комерційними цілями. Схожі процеси вже відбулися в путінській Росії. Це проблема на лише Центру Курбаса, а всієї України.

Лариса Венедиктова, науковий співробітник Центру:

— Сьогодні Центр Леся Курбаса перебуває в авангарді сучасного світового мистецтва. А сучасне мистецтво дуже близьке до науки. Нашу науково-експериментальну діяльність Міністерство культури хоче замінити на культурно-просвітницьку. Те, що робить Міністерство, це успадкування методів Радянського Союзу, тоталітарного суспільства. Кожна людина у такому суспільстві не може ухвалювати рішень. А рішення за неї ухвалює патрон.