Новий погляд на Лесю Українку

Київський академічний драматичний театр на Подолі запросив шанувальників рідного слова на літературно-театральний вечір «Хто визволиться сам, той буде вільний», який присвятили дню народження Лесі Українки.

Розпочався вечір невеликим концертом, під час якого актори театру Валентин Бойко, Анна Тамбова, Олександра Пашкова і Катерина Шенфельд під музичний супровід віртуозного композитора і піаніста Тимура Полянського виконали класичні та сучасні українські романси, а заслужена артистка України Лариса Трояновська — вірші Лесі Українки.

Відома українська письменниця Оксана Забужко поділилася своїм баченням творчості Лесі Українки. Зокрема, пані Оксана розповіла, що з 1895-го по 1905 рік у Києві діяло літературно-артистичне товариство, яке кожного тижня проводило вечори, формат яких передбачав тематичний реферат. Досить часто Лариса Косач була тим доповідачем, котрий інформував київську публіку про новинки європейської літератури. Потім відбувалася дискусія. Після цього — музична частина, якою завідував Микола Лисенко. Особливою популярністю у глядачів користувалися українські програми, що відбувалися раз на два тижні.

Ці вечори відбувалися у будинку дворянського зібрання, що знаходився на місці сучасного Майдану Незалежності. Там була найкраща у Києві акустика. На жаль під час так званою реконструкції центру Києва у 1975−1976 роках цей будинок зруйнували. Але люди середнього і старшого покоління його добре пам’ятають.

З роками життя Лесі Українки збіглася епоха, що була відцентрована на театр. Це була щаслива епоха Європи перед початком Першої світової війни, коли європейська цивілізація за одне покоління зробила колосальний ривок у культурному та технічному напрямках. В Україні це була епоха корифеїв театру.

Це середовище великою мірою впливало на формування майбутньої письменниці.

Леся Українка авторка 20-ти потрясаючих драм, якими переформатовано з жіночої точки зору всю європейську міфологію. Вона виконала підготовчу роботу для всієї жіночої літератури ХХ століття. Це речі, на які театр має резонувати, до котрих театр має дорости, до яких мусимо дорости всі ми.

Після цього Оксана Забужко поділилася своїми думками щодо п’єс Лесі Українки «На полі крові» і «Камінний господар».

«На полі крові» належить до шести драм-апокрифів письменниці про раннє християнство. Вперше була надрукована 1910 року в «Літературно-науковому віснику». Але доля цього числа вісника склалася драматично. Київський комітет у справах друку оскаржив цю п’єсу за доносом так званого духовного цензора. А російська православна церква вважала, що письменниця у цьому творі допустила багато вольності. За вироком суду весь наклад вісника конфіскували. П’єса «На полі крові» довго не бачила київської сцени, а сьогодні вистави за нею готують два столичних театри.

«Камінний господар» Лесі Українки — унікальна версія Дон Жуана, якою письменниця закрила цю тему в історії світової літератури. У двадцятому столітті багато хто вважав цю п’єсу вершиною її творчості. Французький літературознавець Жак Морель називав цей твір заповітом письменниці. Тут показані дві дзеркальні пари — Дон Жуан і Анна, це нова епоха, а Командор і Долорес — епоха помираючого лицарства.

Якщо Долорес і Командор це люди обов’язку, то Жуан і Анна — це люди, які вважають, що свавілля це свобода. Вони були переконані, що можна роботи все і їм за це нічого не буде. Леся Україна зафіксувала цей тип самому зародку. А сьогодні його називають політичними елітами.

Під час другої частини вечора Львівський «Театр у кошику» представив постановку драматичної поеми Лесі Українки «На полі крові», що пропонує оригінальний погляд на історію відступництва і зради Юди. Згідно з апокрифічною версією, на яку спирається поетеса, Юда, продавши Христа, не повісився, а купив за отримані гроші клапоть безплідної землі біля Єрусалима. На цій території Леся Українка моделює зустріч двох дійових осіб: Юди і Прочанина, підносячи її до рівня морально-етичної дискусії.

У виставі Прочанин з’являється Юді як внутрішній голос сумління і докору. На тлі самоаналізу своєрідного «анти-Євангелія» від Юди досліджується анатомія зради, трагедія людини, нездатної піднятися до висот духу. До якого б самозахисту не вдавався Юда — виправдати зраду неможливо. А руйнація і розпад особистості страшні так само як і самогубство.

Поставила виставу заслужений діяч мистецтв України Ірина Волицька-Зубко. Особливість постановки полягає в тому, що заслужена артистка України Лідія Данильчук відразу виконує дві ролі — Юди і Прочанина, а її пластичні рухи більш промовисті ніж слова.