Гостя з іншого світу

Михаїл Себастіан (1907 — 1945) — відомий у світі румунський письменник, творчість якого цінується як звичайною публікою, так і професіоналами театру. Дебютувавши у драматургії 1936 року ліричною комедією «Гра в канікули», він відразу привернув увагу своєю здатністю розглядати драми так званих маленьких людей, як події значущі й варті пильної і доброзичливої уваги. Автор з особливою симпатією ставиться до людей інтелігентних, які часто бувають беззахисними перед суспільством.

П’єса «Безіменна зірка» написана у 1942 році. Вперше глядач побачив її через два роки у Бухарестському театрі «Альгамбра». Сьогодні вона представлена в репертуарах багатьох театрів світу, а в Україні постановки п’єси йдуть у Києві, Харкові, Львові, Дніпрі та інших містах.

Ця історія сталася у першій половині минулого століття в одному румунському містечку, в якому є лікарня, суд, поліція, залізнична станція, повз яку не зупиняючись проходять швидкі поїзди. Тут є гімназія, в якій працює сувора мадемуазель Куку і пан Марін, який не просто викладає астрономію, а живе цією наукою. Та все ж не буває правил без винятків, а тим паче у романтичній комедії. Одного спекотного вечора швидкий поїзд зупинився і з нього вийшов безквитковий пасажир…

«Безіменна зірка» — це зворушлива, красива і романтична історія про зустріч провінційного вчителя і світської красуні. Їхня любов виникає, як раптовий зорепад, що пролився на маленьке містечко. Тонка, вишукана комедія про наївного вчителя і про дівчину-примару, яка іскрою промайнула в житті глухого містечка і його мешканців. Це вистава про те, що легше відкрити на небі нову зірку, ніж зрозуміти і утримати поруч кохану на землі…

Нова постановка стала режисерським дебютом для заслуженої артистки України Юлії Волчкової. Режисер значно скоротила п’єсу і зменшила кількість дійових осіб. Це надало виставі більшого динамізму і саме такий варіант ідеально підійшов для затишної сцени «Сузір'я».

Крім цього пані Юлія виконує роль Мони. Цей образ є головним у постановці. Складається враження, що вона грає власну долю, настільки природно виглядає на сцені її героїня. Актрисі вдалося тонко передати внутрішній світ персонажа. В її виконанні Мона вийшла надзвичайно романтичною натурою, яка завітала до провінційного містечка з іншого світу, а можливо й іншої галактики.

На противагу їй Гріг, у виконанні Вадима Полікарпова, це людина доволі прагматична, можна сказати навіть цинічна. Він так нагадує наших нових українців, які переконані, що за гроші можна купити все. І їм, на жаль, досить часто це вдається.

Найбільше щирих глядацьких посмішок напевне викличе провінційна вчителька мадемуазель Куку (Світлана Штанько). Це людина, яка не змогла себе сповна реалізувати у провінційному містечку, і за її напускною грубістю насправді криється добре і щире серце. Оскільки у виставі лише чотири дійові особи, то Світлана виступає ще й у ролі автора. А до вчителя Маріна (Ярослав Ігнатенко) глядачі очевидно ставитимуться одночасного і зі співчуттям, і з симпатією. Також цей образ — привід замислитися над тим, що матеріальний стан українських вчителів на жаль не кращий ніж у їхніх колег з п’єси М. Себастіана.

Спочатку дія відбувається поблизу залізничного вокзалу і декорації замінює лише один звичайний ліхтар. Натомість помешкання Маріна досить багато розповідає про цього персонажа, якого до зустрічі з Моною не цікавило нічого крім астрономії — всі стіни заліплені астрономічними розрахунками, на чільному місці портрети Кеплера і Коперника. Багато про персонажів говорить і їх одяг. Вишуканий, аристократичний у Мони та Гріга, і доволі провінційний у Маріна і Куку. А образ Мони втілено у спеціально створеному ароматі «Mona», автором якого є парфумер Богдан Зубченко (BZ Parfums).

Цей парфум став частиною драматургії вистави.

У виставі глядач побачить не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і добрим гумором.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото надане театром