У пошуках ідеального світу

Репертуар Камерної сцени ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка нещодавно поповнився виставою «Деміург» за творами Бруно Шульца у перекладі з польської Юрія Андруховича.

Для багатьох класиків світової літератури пошук ідеального світу, взаєморозуміння, доброти і Сенсу Буття були і залишаються наскрізними. Стали вони домінуючими і для Бруно Шульца.

Майбутній письменник народився 1892 року в Дрогобичі. Тут йому довелося пережити чимало суспільних катаклізмів початку ХХ століття.

Дитинство Бруно Шульца минуло у патріархальній єврейській родині. Навчався у Державній гімназії ім. Франца Йосифа І, Львівському політехнічному інституті та Віденській академії мистецтв. Свою трудову діяльність розпочав вчителем малювання і праці у Польщі в Гімназії ім. Короля Владислава І І Ягайла. Після приєднання 1939 року Західної України до Радянського Союзу став вчителем у радянській школі. На замовлення влади створив картину «Визволення Західної України». За цей твір поляка українсько-єврейського походження звинуватили в українському націоналізмі. Однак, найтрагічнішими стали останні два роки його життя.

1941 року німці зайняли Дрогобич, готувалося переселення євреїв до гетто. Наступного року пережив депресії, хвороби, безвихідь. Друзі готували втечу. Але 19 грудня Бруно помер просто неба за 100 метрів від будинку, де народився.

«Я виношував у собі якусь легенду про „геніальну епоху“, що колись буцімто була в моєму житті, не позначена в жодному році календаря, вона ширяла понад хронологією, епоху, в якій усі речі дихали блиском божих барв, а все небо можна було поглинути одним зітханням, наче ковток чистого ультрамарину. Її ніколи насправді не було», — писав 1934 року Бруно Шульц у листі до Юліана Тувіма.

Письменник товаришував з Юліаном Тувівом, Станіславом Віткевичем, Вітольдом Гамбровичем, Томасом Маном. 1938 року Польська Академія літератури нагородила митця «Золотими лаврами». А 1992 рік ЮНЕСКО оголосило роком Бруно Шульца.

Сьогодні, перечитуючи твори Бруно Шульца, вдивляючись в його малюнки, не можна не замислитися над тим, які глибинні твори могла б подарувати світові його геніальна уява, якими містичними, парадоксальними мандрами зачарувала б нас його унікальна особистість.

Окрім таланту письменника, митець знаний і як художник. В одному з листів до С. Віткевича він писав: «Ще не навчившись говорити як слід, я розмальовував всі папери та газетні шпальти, що потрапляли мені до рук, карлючками, які привертали увагу оточуючих».

Шульц працював у складній техніці «кліше верр». Відомі також його фрески, частина з яких зберігається в Меморіалі Голокосту Ядва-Шем в Єрусалимі.

Режисер-постановник нової вистави — знаний американський та український режисер, актор, дослідник театру, викладач, лауреат численних мистецьких премій, кандидат мистецтвознавства Олег Ліпцин.

Тридцять років тому він створив київський театр «Театральний клуб» та керував ним до 1995 року.

Нині О. Ліпцин — професор драматичних мистецтв у Франції, провідний викладач Вищої школи кіно та телебачення Німеччини.

Здійснив постановку понад 50 вистав у різних театрах світу, серед яких «Антігона» Софокла, «Гамлет» В. Шекспіра, «Вишневий сад», «Три сестри» А. Чехова, «Одруження», «Ніс», «Записки божевільного» М. Гоголя.

У співавторстві з А. Живовою підготував та видав двотомник творчої спадщини видатного педагога та теоретика театру М. Буткевича, а також видав низку статей з ігрової методології в навчальному та постановочному театральному процесі.

В основі вистави «Деміург» — інсценізація О. Ліпцина за творами «Санаторія під Клепсидрою», «Цинамонові крамниці» та низкою новел Б. Шульца. Це своєрідні мандри героя — Юзефа у світ дитинства. У своїх творах письменник постійно керує часом. Таким чином, герой не лише потрапляє в минуле, але й фантазією автора повертає до життя померлого батька, дорогих йому людей, які існують у спогадах. Ці спогади сповнені щему за повнотою, різнобарв’ям дитинства і певною містичною атмосферою. У першу чергу це пов’язано із постаттю батька Якова. Саме його, власника крамниці тканини Юзеф наділяє високим титулом Деміурга. Зустріч Юзефа з батьком, їхні взаємини — є головною рушійною силою розвитку подій, які відрізняються неординарністю, парадоксальністю і ніби існують незалежно від волі героя, який будь що прагне повернути час назад, знайти себе в ньому, збагнути незбагненне: як час, його плин змінює людину, чи існує поняття вічності і що означає ця категорія.

У філософії термін «Деміург» вперше почав використовувати Платон. Він назвав деміургом «творця та батька» всього видимого Космосу. Це певний Розум, який створює світ, використовуючи ідеальний праобраз. Він упорядковує матерію, яка сама по собі рухається хаотично. Проте, деміург не всевладний. Він прагне максимально наблизитися до своєї ідеї, але пасивний супротив матерії не дає йому можливості створити ідеальний та гармонійний світ.

Нова вистава змушує замислитися про те, як ми ставимося до своїх рідних та близьких, чи цінуємо їх сьогодні, поки вони з нами.

Яскраві образи, що надовго запам’ятовуються створили народний артист України Володимир Абазопуло (доктор Ґотард), заслужені артисти Дмитро Завадський (Голос), Світлана Прус (Мати), актори театру Дмитро Чернов (Юзеф), Вікторія Васалатій (Аделя і Покоївка), Анастасія Добриніна (Польда і Анна Чиллоґ), Лариса Красовська (Павлина), Павло Піскун (Людина-собака і Рекламний агент), Вадим Полікарпов (Кондуктор). Але найбільше вражає блискуча гра народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Петра Панчука, який виконує роль Батька. Артист надзвичайно швидко перевтілюється. Ще хвилину тому глядачі бачили перед собою стару людину, що помирає, а вже за мить це герой сповнений сил і натхнення.

Фото надані прес-службою театру