Енциклопедія життя

Однією з наймасштабніших постановок Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка за останнє десятиліття стала вистава «Коріолан» за трагедією Вільяма Шекспіра, яку здійснив головний режисер театру, лауреат Шевченківської премії Дмитро Богомазов. Український переклад Дмитра Павличка.

Трагедія «Коріолан» — історія злету і падіння давньоримського полководця, сюжетну основу для якої Шекспір запозичив із «Порівняльних життєписів» давньогрецького історика Плутарха. У п’єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Її герой — Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян — вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан.

Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику — у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок — довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помститися він об’єднується зі своїми колишніми ворогами — вольськами і веде їхню армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей вибір власним життям.

Ось що написав про цю п’єсу Іван Франко у передмові до видання «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»:

«Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір знайшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хоттів перевести в драму. Ся тенденція була — виявити своє презирство до юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, і легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обажання для одних, а погорду і обридження — для другої… Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільстві, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством…

… Велику роль в трагедії грає мати — «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористовувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам’яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще був пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…"

П’єса «Коріолан» чи не найскладніша у творчому доробку Шекспіра. Напевне тому мало хто з режисерів наважується її ставити. У ній — і велика кількість персонажів, і складна система сюжетних ліній, й існує багато тем, адже у ній виписана, якщо й не модель цивілізації, то — вся вертикаль побудови великої держави згори до низу. При цьому у п’єсі є й трагічні, і комічні епізоди.

оріолан" - це енциклопедія життя, її текст живе вже кілька століть, а досі актуальний, і просто пройти повз нього, коли берешся за велику справу, неможливо. Це роздуми про велику складність побудови суспільного життя, в ній підіймається тема влади і народу, їхніх відносин, порушується проблематика існування чеснот у політиці, містяться думки про демократію і про те, чи може людина в демократичному світі наполягати на своїй принциповій думці, відмінній від думок інших", — розповів в інтерв’ю інформагентству «Укрінформ» Дмитро Богомазов.

Також режисер-постановник зазначив, що завдання драматурга полягає в умінні спіймати вічні сенси, які існують поза мінливим і одномоментним. Шекспір саме так і писав, тому п’єса й сьогодні сприймається сучасно. Там можна вгадувати постаті як із вуличної юрби, так і з сучасного українського політикуму.

Роль Кая Марція Коріолана виконують два потужні актори — Дмитро Рибалевський і Олександр Форманчук. Та й взагалі акторський склад сміливо можна назвати зірковим: матір Коріолана грає Наталя Сумська, його наставника та найближчого товариша, який називає себе батьком Коріолана — Богдан Бенюк, Авфідія — головного супротивника Коріолана — Олексій Богданович, а серед «впливових політиків» — Остап Ступка і Назар Задніпровський. Всього ж у творі 51 персонаж. При створенні вистави скоротили до 30 персонажів, оскільки ж майже на всі ролі затверджено по 2 виконавці, то загалом це більше 50 акторів. У п’єсі багато ліній: є держави, правителі, армії, середня ланка, народ, складна побудова і широка палітра персонажів, є масові сцени, приміром, коли зустрічаються дві армії — армія римлян і армія вольськів. Постановочна група намагалася все це звести до мінімалістської конструкції.

Коріолан" - це дев’ята спільна робота Дмитра Богомазова та його сина Петра, який є художником-сценографом і художником по костюмах. Глядач зможе побачити сучасну декорацію та сучасні костюми, але певним чином стилізовані. Є окремі римські елементи, або, наприклад, костюм генерала Франко та костюм Черчилля. Ці політичні фігури присутні у виставі, хоча вони там так не називаються, це алегоричні образи видатних політиків. Частину костюмів франківці замовляли у фахівців, які спеціалізуються на історичних реконструкціях та шиють історичні костюми для кіно.

узичним оформленням займався постійний співавтор Д. Богомазова — композитор Олександр Кохановський. Звучить жива музика. У виставі два оркестри — оркестр римських громадян та оркестр вольськів. Якщо у вольськів він маленький, то у римлян це справжній оркестр з акордеонами, трубами, барабанами і живим виконанням.

Над виставою почали працювати півроку тому. Спочатку був підготовчий процес з художником та другим режисером Андрієм Самініним. А з акторами репетирували трохи більше двох місяців.