Любов ДОБРОНОЖЕНКО: «Марія КАЛЛАС — взірець на сцені і в житті»

В Арт-центрі ім. Івана Козловського Національної оперети України відбулася прем’єра вистави «Каллас». Роль головної героїні в цій виставі виконує заслужена артистка України Любов Доброноженко. Сьогодні пані Любов наш гість.

Любов ДОБРОНОЖЕНКО: «Марія КАЛЛАС — взірець на сцені і в житті»

— Коли почалося Ваше знайомство з творчістю Марії Каллас?

— Більше тридцяти років тому. Вперше побачила її по телевізору. Потім у мене були платівки з її голосом. Часто їх слухала. Мені дуже подобалося.

Марія Каллас вразила мене своєю історією, своїм життям, як вона наполегливо йшла до своєї мети. Важко знайти людину, яка б так самовіддано любила музику і свою професію. Думаю, що якби вона не зустріла Онассіса, то ще багато років радувала б глядачів своєю творчістю і своїм голосом. Вона була не просто вокалісткою, а ще й великим музикантом. Добре грала на фортепіано, дуже швидко вивчала оперні партії.

— Як з’явилася ідея поставити виставу про цю співачку?

— Думаю, що це той випадок, коли на небі зійшлося кілька зірок. Мій чоловік Ігор Матейко навчався в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого разом із заслуженим артистом України Володимиром Голосняком, який нині керує Арт-центром ім. Івана Козловського. Він нас познайомив, і я озвучила свою ідею поставити виставу про Марію Каллас. Ця ідея сподобалася Володимиру. І ми разом створили цю виставу.

Зазначу, що це вже друге моє звернення до творчості Марії Каллас. Свого часу Ася Цибень написала п’єсу про співачку, взявши за основу її листи і спогади.

Я грала у цій виставі в Донецьку. Ми переклали цей твір українською мовою і значно його переробили. Від задуму до його втілення у життя минуло десять місяців. Під час репетицій панувала доброзичлива творча атмосфера, оскільки цей проект припав до душі режисерові і всім виконавцям. Ми всі дуже хотіли, щоб ця вистава відбулася. Слава Богу так і сталося. Сподіваюсь, що цю нашу роботу полюбить глядач і вистава надовго увійде до репертуару Арт-центру ім. Івана Козловського.

Крім мене у виставі грають три чоловіки. Коли з Володимиром Голосняком обговорювали, хто гратиме Онассіса, то нас вибір припав на Ігоря Матейка, який зовні нагадує цього персонажа. Запросила у проект народного артиста України Сергія Бондаренка, він прийняв цю пропозицію з великою радістю.

Взагалі було багато претендентів на участь у цій виставі. Врешті на роль Ларі запросили соліста-вокаліста Національної оперети Володимира Одринського.

Мені здалося, що цей персонаж має бути саме таким. Сподіваюсь, що я не помилилася з вибором. Всі актори, всі персонажі мають бути дуже різними, тоді це буде цікаво.

Арії з репертуару Марії Каллас, які я виконую під час вистави, добирала сама. Переважно вони йдуть хронологічно, як їх виконувала співачка. Приміром, коли її зустрів Онассіс, вона виконувала «Норму». Саме під час цієї вистави він у неї закохався. «Тоска» була останньою оперою, над якою працювала Марія і на якій вона зірвала свій голос. Тому останньою звучить арія з «Тоски». Хоча інколи ми відходимо від хронології. Першою мала б йти зовсім інша арія. Але хотілося спочатку взяти більш легку арію, аби глядач не відразу увійшов у драматизм творів Пуччіні і Верді. І лише наприкінці вистави всі присутні в залі мають зрозуміти, яке складне драматичне життя було в Марії Каллас, який важкий тягар їй довелося все життя нести на своїх плечах.

— Можете порівняти нову постановку з донецькою?

— Вони дуже різні. Українською п’єсу переклала викладач української мови та літератури з Черкас Олена Бреславська. Вона не лише здійснила переклад, але ще й значно переробила цю п’єсу, доповнила її маловідомими листами. Під час роботи над виставою режисер-постановник Володимир Голосняк використав багато нових джерел.

Я обожнюю Марію Каллас. Вона для мене взірець, якою треба бути на сцені і в житті. Вона була вольовою людиною, мала стрижень. А коли дивишся її інтерв’ю, як співачка спілкувалася з людьми, як себе поводила, то розумієш, настільки ця жінка любила сцену.

Порівнюю Марію Каллас із однією з провідних актрис Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки Анною Варпаховською. «Я дуже люблю театр, а перед виходом на сцену цілую куліси», — зізналася мені Анна. Думаю, що це саме робила й Марія. Дуже хочу запросити на один з наступних показів виставу А. Варпаховську, для мене дуже важлива її оцінка нашої роботи.

Першим показом вистави не зовсім задоволена. У той час хворіла, а коли ти хворий, то не в повній мірі володієш своїм голосом. До того ж були дуже великі хвилювання, як виставу прийме глядач. Друга вистава відбулася вже в зовсім іншому руслі. Буду й далі працювати над цим образом. Перед кожним показом ми робимо прогони, щось доповнюємо, вносимо якісь зміни.

— Ви народилися на Черкащині, але багато років пропрацювали в Донецьку. Як доля звела Вас з цим містом?

— Після закінчення Черкаського музичного училища як диригент, я працювала у Черкаському муніципальному оркестрі. Але тоді не мала вищої музичної освіти. Якось директор мені сказала, що якщо на моє місця прийде людина з вищою освітою, то буде змушена мене звільнити, тому я маю продовжити навчання. Також мене брали у хор при Черкаському національному педагогічному університеті ім. Богдана Хмельницького. Однак там теж треба було мати вищу освіту.

Я вступила на навчання до Донецької музичної академії ім. Сергія Прокоф’єва, але не на диригентський, а на вокальний факультет. Там вийшла заміж, після навчання залишилася працювати у Донецьку. Спершу працювала в Донецькій опері, а паралельно — в Донецькому національному українському музично-драматичному театрі. Саме завдяки цьому театру склалася моя доля як артистки і як вокалістки. Першою була роль Наталки в опері Миколи Лисенка «Наталка Полтавка». Потім Хіврі у «Сорочинському ярмарку». До речі після цього я виконувала цю роль в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, а нині — в Національній опереті України.

Також було багато інших цікавих ролей. Грала Королеву в «Трьох мушкетерах», Кароліну в «Небесних ластівках». Серед улюблених ролей — Монна Ліза у виставі «Любов, якої не було» про Леонардо да Вінчі, яку поставив Євген Курман і вже згадувана «Марія Каллас».

Майже всі вистави були українськомовні, але донецький глядач дуже любив наш театр. Більшість спектаклів збирали повні аншлаги, а квитки люди купували за три місяці наперед. Саме в Донецьку я тримала звання заслуженої артистки України.

— Однак у 2014 році все змінилося?

— Почалася війна. Ми з чоловіком та дітьми переїхали до Черкас, думали що все швидко минеться. Так минуло чотири місяці. Я знайшла роботу в Черкаській обласній філармонії. Але чоловік був впевнений, що творчо себе реалізувати ми зможемо лише в Києві, тому переїхали до столиці.

Пам’ятою, коли зайшла на третій ярус Національної оперети України і подивилася звідти в зал, то сказала собі: «Цей мій театр». Мені дуже подобаються всі вистави, які йдуть у цьому театрі і взагалі я обожнюю жанри оперети і мюзиклу. Але мав минути певний час, поки цей театр дійсно став моїм.

Я не пройшла прослуховування, але доля звела мене з Національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка. Це теж був цікавий період мого творчого життя. Грала у дитячих виставах «Мама казала ні» Марічки Бурмаки, де була Мамою, а у виставі «Чарівний голос Джельсаміно» виконувала роль Тітоньки. Також були ролі в «Скупому» Мольєра, «Наталці Полтавці» Котляревського, «Трьох товаришах» Ремарка. А роль Хіврі у «Сорочинському ярмарку» стала знаковою, оскільки після неї мене запросили до Національної оперети. Півтора роки я грала відразу в двох театрах і врешті обрала оперету.

Нині граю Попадю у виставі «За двома зайцями», Хануму в однойменній опереті, місіс Хопкінс в «Моїй чарівній леді», сваху Єнту в «Скрипалю на даху», Королеву в «Білосніжці і сімох гномах», Тацю в «Марусі Чурай». Всі моїх героїні — особистості з сильним характером.

Паралельно співпрацюю з Арт-центром ім. Івана Козловського. Спочатку брала участь лише в концертах. А останнім часом тут почали з’являтися і драматичні постановки. Це моновистави за участю Володимира Голосняка «Хочу в Париж» та Ірини Беспалової-Примак «Грасіела. 25 миттєвостей кохання». А тепер і наш новий проект.

— Чим захоплюєтесь крім театру?

— Всі ці роки беру участь у концертах Черкаського муніципального оркестру. Там працюють мої друзі, люди завдяки які я стало тою, ким є зараз, завдяки яким займаюся тим, що люблю. У місті Золотоноша, що на Черкащині, живуть моє батьки. Намагаюся частіше в них бувати.

Маю багато творчих планів. Мрію в майбутньому зіграти драматичну роль схожу на Марію Каллас.

Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото Марії ДУКИ

Любов ДОБРОНОЖЕНКО: «Марія КАЛЛАС – взірець на сцені і в житті»
Любов ДОБРОНОЖЕНКО: «Марія КАЛЛАС – взірець на сцені і в житті»
Любов ДОБРОНОЖЕНКО: «Марія КАЛЛАС – взірець на сцені і в житті»
Любов ДОБРОНОЖЕНКО: «Марія КАЛЛАС – взірець на сцені і в житті»