Нові пригоди Голохвоcтого
Хоча від написання комедії «За двома зайцями» минуло більше ніж 130 років, вона не втрачає своєї популярності і в наш час. Нещодавно поставили виставу за шедевром української літератури і в Київському академічному театрі на Подолі. Але дію перенесли у ХХІ століття. Отож, слово режисеру-постановнику Ігорю Матіїву.
— Напевне, «За двома зайцями» знає кожен українець, — розповідає режисер-постановник. — Пам'ятаю, як ще школярем бачив виставу за цим твором в Івано-Франківську, потім в інших театрах, а також художній фільм, цитати з якого більшість вивчила на пам’ять. Дуже подобаються дві вистави, які поставив Віктор Шулаков. Одна з них у Київському академічному Молодому, де роль Проні багато років поспіль виконувала неповторна Тамара Яценка. А друга — в Донецькому національному академічному українському музично-драматичному театрі. Це були дуже різні вистави.
У стінах Київського театру на Подолі давно бродила думка поставити цю виставу, адже це Поділ, а майже поруч пам’ятник Голохвостому і Проні, за горою — Воздвиженка, колишні Кожум’яки, де відбувалася дія комедії Старицького. Я знаю, що художній керівник театру Віталій Малахов давно виношував ідею поставити цю виставу. Дуже радий, що саме мені випала така честь.
Мені захотілося не змінюючи канви п’єси, змінити саму лексику, аби вона стала сучаснішою. Власне, це й зробила Оксана Прибіш, наш завліт. Процес роботи над новою п’єсою тривав півтора місяці, ще два — репетиції. Дехто з акторів хотів нового матеріалу, а інших тримала стара оригінальна п’єса. Намагався переконати всіх у доцільності саме нового тексту.
Це моя перша робота у театрі на Подолі на таку велику кількість акторів. Дуже подобається як роль Проні грає Катерина Вайлава, з нею ми одразу знайшли спільну мову. Голохвостого у різних складах грають Іван Завгородній та Юрій Пилипенко. Також у виставі задіяні заслужені артисти України актори Андрій Пархоменко, Марія Рудковська, Лариса Трояновська та молодь. Всі події відбуваються на Подолі біля пам’яника Григорію Сковороді. Цей образ знайшов наш сценограф Андрій Романченко. Сковорода рухається по сцені, навіть літає і в фіналі ставить своєрідну крапку в цій історії. Події вистави відбуваються на Контрактовій площі Києва. Секлета смажить шашлики навпроти пам’ятника Сковороді. (Натяк на ті ярмарки, що тут відбуваються). Хотіли показати сьогодення таким, яким ми його бачимо.
Музичним лейтмотивом вистави стали слова з відомого його твору «Всякому городу нрав і права». Якщо ми уважно прочитаємо цей твір, то зрозуміємо, що в ньому сказано про кожного персонажа вистави. Сковорода говорить про смерть, яка прийде до кожного і нікого не помилує, а зневажити її може лише той, у кого: «совість, мов чистий кришталь». На жаль, у цій виставі совість нечиста в жодного персонажа, в кожного є якась червоточинка. І саме в такому суспільстві можуть існувати Голохвості, яких ми зустрічаємо кожного дня.
Це була основна тема, за якою ми йшли. Потім з’явилася тема Проні. Це досить ексцентрична особа, яка проходить червоною ниткою через виставу, і все зв’язує. Крім двох основних існують й інші теми. Вся музика у нас оригінальна і створена Іваном Завгороднім, він також написав слова до пісень.
Андрій Романченко створив і костюми. Кожен костюм — це образ. Вдалий хід із Сірком, якого Проня змушує вдягти спідницю, тобто, щось модне. У Голохвостого популярний нині вуличний стиль. А Проня — тюнінгована красуня. Все в ній яскраве, кричуще, надуте. Всього забагато, немає міри, все як і в п’єсі Старицького.
Комедія росте на глядачеві. Саме він розставляє свої акценти. Ми дивимося, на що реагують люди і вносимо свої корективи. Вистава це живий організм, вона розвивається.
Театр на Подолі, отримавши нове приміщення, шукає і нову мову. Мені подобається, що в нас з’являються дуже різні вистави, над ними працюють різні режисери, реалізовуючи принцип відкритих дверей, під знаком якого проходить цей сезон. Кожен прагне знайти свою театральну мову. Але головним залишається те, що наш театр для людей і про людей. Театр для кожного.
Нині художній керівник театру Віталій Малахов завершує роботу над виставою «Сірі бджоли» за Андрієм Курковим, а Максим Голенко — «Зойчиною квартирою» Михайла Булгакова. Я в залі Ігоря Славинського дуже хочу поставити українську п’єсу. Коли обираю твір до постановки, то спочатку в п’єсу закохуюсь сам, а потім намагаюся, аби в неї закохалися актори.
— До вистави я написав музику і граю в ній Голохвостого, — продовжує актор Іван Завгородній. — Пишучи музику, відштовхувався від нового тексту. Історія про Голохвостого має дещо повчальний характер. Всі знають, що так не треба робити, адже, якщо поженешся за двома зайцями, то не спіймаєш жодного.
Голохвостий здатен викрутися з будь-якої ситуації, вийти «сухим з води». Його не можна розглядати лише як негативного персонажа. Так, він робить погано, але робить через те суспільство, в якому живе.
А балетмейстер Алевтина Чернова розповіла про роль руху у виставі.
— Спочатку працювали з акторами над пластикою тіла, — зазначила Алевтина. — Поставили завдання, щоб це був сучасний рух, виходячи з образів Голохвостого і Проні. Ми виходили з їхніх стилів по життю. Це сучасна хореографія — хіп-хоп.
Пластика інших образів народжувалася з відчуття акторського завдання. Приміром, Секлета — огрядна жінка з характером, про це говорять і її рухи. Ми з акторами чули одне одного і отримували від роботи справжнє задоволення. Дуже люблю цю трупу, цих акторів. Вони дуже щирі і все сприймають через призму любові до своєї професії. Мені було не просто комфортно з ними працювати, робота в театрі на Подолі — це справжнє щастя. Зараз задіяна ще в одному проекті театру — це прем’єра «1984» за Джорджом Оруелом, яка запланована на червень.
Майже одночасно з виставою «За двома зайцями» у Київському академічному театрі драми і комедії режисер Анастасія Осмоловська поставила ще одну виставу за комедією Михайла Старицького, що має назву «Голохвастоff». Розповідь про цю виставу читайте найближчим часом.