На перехрестях «Книжкового арсеналу»

Щодня на фестивалі відбувалися десятки презентацій, дискусій, лекцій, перформансів, круглих столів, виставок, показів фільмів. Багатьох представників ЗМІ зацікавила дискусія про літературу переживання «незагоєних ран» воєнних конфліктів. Цю дискусію присвятили виходу у світ книжки Артура Юркевича та Малхаза Джаджанідзе «Заборонена лоза» у видавництві «Темпора». Основою книжки стали спогади про дитячі переживання Малхаза під час війни в Абхазії на початку 90-років минулого століття.

— Поява в Україні літератури про сучасну Грузію — надзвичайно велика рідкість, — зазначила редактор книжки Юлія Олійник. — Ми б хотіли, щоб ця книжка сприймалася в контексті історії України і Грузії, сучасних українсько-грузинських стосунків, сприяла розвиткові контактів між нашими народами. Я переконана, що ця книжка, яка написана за реальними подіями, багато чому навчить українців, матиме відгук і серед грузинів, які мешкають в Україні.

— Дуже важливо, що ця книжка вийшла у перекладі українською мовою для мене як для грузина, що вважає себе і українцем, — зізнався колишній Генеральний консул Грузії в Україні, а нині волонтер Теймураз Нішніанідзе. — Сьогодні дуже мало літератури, яка б розповідала про реальні події, які відбуваються в Абхазії, а знати і розуміти історію дуже важливо.

Ми, волонтери, докладаємо багато зусиль, щоб наші хлопці на фронті мали можливість читати книжки. Бо людина, яка багато читає, легше переносить психологічні травми. Займаюся проектом «Пересувна бібліотека для фронту». Разом з друзями за два роки розвезли по всій лінії розмежування біля шести тисяч примірників книжок. Серед українських воїнів особливою популярністю користуються військова література, видання з історії України, що розповідають по визвольні змагання, а також класика і детективи.

Українці і грузини мають багато спільного. І це не тільки культура, релігія чи традиції. Ще маємо спільного ворога — Росію. Багато років тому Грузія пережила те, що Україна переживає зараз. Сьогодні відбуваються Мінські перемовини, а на початку 90-х — Сочинські. Тоді Грузія виконала всі свої зобов’язання, а Росія — жодного. Саме це відбувається і зараз.

— Минуло 27 років з часу описаних подій, але вони залишаються надзвичайно актуальними, — зазначив Артур Юркевич. — Головний меседж книжки — свобода. Бути вільним завжди було складно, свободу потрібно було виборювати. Великою брехнею є дати початку і закінчення воєн. Для людини, яка пережила війну, вона не закінчується ніколи. Герою дивом вдалося вижити в цій страшній війні, але його частина ментально назавжди залишилася в Абхазії.

— Я людина, яка пережила все описане в книзі, думаю, що допитливий читач знайде в ній для себе багато цікавого, — підкреслив Малхаз Джадзанідзе. — Насправді грузинсько-російська війна розпочалася не на початку 90-х років, а вже триває кілька століть. На жаль ця тема поки що мало висвітлена в грузинській літературі.

Головним поштовхом до написання цієї книжки були люди, яких я втратив, коли відбувався цей конфлікт. Так само українці втрачають сьогодні своїх близьких на сході України. Це книжка про те, як людина має себе вести, аби вижити під час таких подій. На моє переконання, щоб будь-яка війна — це велика трагедія, яка ніколи не варта тих втрат, що вона приносить.

Наші народи мають багато спільного і думаю, що в перспективі це дасть поштовх для поглиблення українсько-грузинських стосунків.

Також резонанс викликала презентація нових видань Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні — Музею Революції Гідності; розмова «Україна і українці в графічному дизайні УРСР і діаспори»; виставка-презентація дослідження «Українська дитяча ілюстрація від відлиги до Незалежності»; презентація книжки «Гетьман Іван Мазепа та його доба; лекція-дискусія Ірини Ігнатенко «Сприйняття дітей з інвалідністю у традиційній культурі українців», презентацій збірника оповідей і документів «Книга свідчень: анатомія кримської окупації» та ін.

Історична частина Книжкового арсеналу була представлена виставкою, головним персонажем якої став будинок «РОЛІТ» (Робітник літератури), розташований на вулиці Богдана Хмельницького у Києві. Понад 70 років ця адреса уособлювала історію української радянської літератури. Заснований на кооперативних засадах у період житлової кризи, щоб забезпечити умови для творчості «РОЛІТ» незабаром перетворився на своєрідний «табель про ранги».

Квартира в ньому ніби зараховувала мешканця до літературної еліти, а кількість житлової площі визначала внесок у літературу. Під одним дахом мешкали обласкані владою «генерали» від літератури і «не обласкані», які перебували під пильним наглядом НКВС-КДБ. Звідси вирушали у в’язниці, на фронт і в еміграцію. Сюди надходили укази про нагородження орденами, а за ними компартійні постанови про «ідейні помилки» в літературі.

Час піддав нещадній ревізії радянський «табель про ранги». Аутсайдери перетворилися на класиків, а колишні визнані корифеї зникли зі шпальт літературного літопису. Давно зійшли зі сцени персонажі «головного драматурга країни» Олександра Корнійчука. Забуті оди «Дніпрдестану» Володимира Сосюри, а таврований як буржуазно-націоналістичний вірш «Любіть Україну» у трагічних обставинах новітнього часу набув сакрального змісту. Ми сміємося дотепним «усмішкам» Остапа Вишні, який переживши морок ГУЛАГу, зберіг незлобливий м’який гумор і непідробну щирість.

Епізоди з побуту «РОЛІТу» дозволяють співставити закарбовані образи класиків, з їхніми повсякденними вчинками, що часом відзначалися складним естетичним вибором та змалювати історичні обставини, які домінували над творчістю.

Надихнула на цей проект і стала його частиною книга Станіслава Цаплика і Пилипа Селігея «Таємниці письменницької шухляди», що блискуче і захоплююче розповідає про побут письменників радянської доби.

У багатьох місцях без штукатурки, понівечений кондиціонерами та пластиком, будинок досі зберігає атмосферу письменницького осередку. Якщо пройти по під’їздах, де щодня ходили люди, на чиїх книгах зростали покоління, доторкнутися до поручнів, яких вони торкалися, подивитися у ті самі вікна і уважно пошукати — можна навіть знайти дерев’яні двері 30-х років.

На виставці представлена серія фотографій, що є невеликою ревізією теперішнього стану «РОЛІТу». Автори експозиції намагалися відшукати, зафіксувати автентичні елементи будівлі, де відбувалося становлення літератури радянських часів.

«РОЛІТ» відомий великою кількістю меморіальних дощок на фасаді. Навряд в Україні знайдеться інша будівля, де їх аж 29. Першу відкрили 1958 року, останню — 2011-го.

Внутрішній двір з деяких ракурсів нагадує колодязь. Хоча лихоманка з заміною вікон та встановленням кондиціонерів не обминула і цей будинок, тут все ж можна побачити старі рами і шибки.

Коли подивитися на фасад будівлі, то складається враження, що квартири закинуті, проте в них існує життя — в деяких й досі мешкають нащадки мешканців «РОЛІТу».

Друга черга будувалася з розмахом. Мешканці першої черги називали цю частину «панською». Квартири тут чотирьох і п’ятикімнатні з просторими кабінетами та кімнатами для прислуги. У масандрі планувати відкрити літературне кафе. Щоправда, цього так і не сталося.

Якщо зараз оселитися у колишньому «РОЛІТі», у вашому сусідстві швидше буде розташований офіс, ніж квартира прозаїка чи поета. Оригінальні архітектурі елементи будівлі простіше знайти десь на даху, ніж на перших поверхах.

Серед експонатів виставки портрети Натана Рибака, Дмитра Ткача, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Платона Воронька, Івана Ле та інших письменників, створені Зиновієм Толкачовим у 40-х роках минулого століття; книжки з автографами Максима Рильського, Юрія Яновського, Миколи Бажана; бандура, виготовлена для Павла Тичини чернігівським майстром Володимиром Гузьченком, кларнет, що належав Тичині; особисті речі з кабінету Остапа Вишні; таріль — особистий подарунок Олесеві Гончару від Павла Тичини; макети до вистав «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука та «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги в Українському драматичному театрі ім. Тараса Шевченка (м. Харків), речі та фото з кабінету Юрія Яновського.

Чимало українських письменників представили на Книжковому арсеналі свої нові книжки. Микола Тимошик презентував двотомник «Село». Таким у нашій літературі українське село ще не поставало. Знайомлячись із кожним сюжетом читач мимоволі залучається до внутрішнього двобою власних думок між уставленими версіями хрестоматійно відомих подій і прихованою правдою, яка за ними стояла в тривалому очікуванні бути оприлюдненою.

У першому томі, що має назву «Зійти з безпам’ятства» подано широку панораму життя хліборобів та сільської інтелігенції від козацьких часів до жовтневого перевороту 1917 року.

За масштабами охоплення донедавна недоступного навіть дослідникам матеріалу, лаконічністю і завершеністю сюжетів, успішним поєднанням хронологічного викладу подій із сюжетним розвитком, барвистою мовою це видання без перебільшення можна вважати енциклопедією життя українського села.

У другому томі — «Трудний шлях відмоскалення», що хронологічного охоплює період від 1917-го до початку 70-х років ХХ століття, переосмислюється низка сфальшованих сторінок українського села. Фактологічна канва оповіді, що побудована винятково на закритих донедавна архівних матеріалах та спогадах очевидців, тут особливо вражаюча за силою правди.

Йдеться зокрема про кілька показових тенденцій: генетична боязнь старших селян говорити правду й боротися за неї, непатріотизм, байдужість, продажність пригодованої владою інтелігенції. Новаторська акторська версія історії села є поглядом «знизу», а не «зверху», як було прийнято раніше.

Молода письменниця Юлія Іллюха разом з харківським видавництвом «Клуб сімейного дозвілля» пропонувала читачам свій роман «Східний синдром», що повертає до початку російсько-української війни. І повертає не тільки тому, що датовані 2015 роком події вже стали історією, а й тому, що біографії персонажів стають своєрідним поясненням для розуміння глобальних подій. Вася із Західної України, Макс із Донбасу, Таня з Росії опиняються на цій війні з різних причин, однак для кожного вона стає своєю. Ця в чомусь романтична, а в чомусь дуже сувора розповідь вирізняється серед іншої літератури про війну завдяки художній майстерності авторки. Юлія Іллюха вміє розповідати історії, передавати почуття та емоції і, водночас, уникати будь-якого галасливого пафосу і мови ненависті.

Відомий письменник Володимир Шовкошитний представив свою трилогію «Кров — свята», що побачила світ у видавництві «Український пріоритет». Цей твір наче скидає з нашої історії шкарлупу ворожих міфів і являє читачеві храм української державності вже без рештувань. А заодно і вказує шлях очищення колективної пам’яті від намулу малоросійства і меншовартості через прищеплення українському суспільству гену гідності і самоповаги та психології переможців. Ця наш український аналог «Війни і миру» чи «Тихого Дону». Твір водночас і надзвичайно український, і надзвичайно європейський. Автор ніби застерігає читачів: якщо течії Гольфстриму уповільняться, то на нашу Європу чекають люті морози, а весь світ вже ніколи не буде таким затишним для життя.

Лариса Ніцой презентувала свої книжки «Незламні мураші», «Дві бабуськи у незвичайній школі, або скарб у візку», брати Капранови — «Мальовану історію незалежної України», «Історію нашої церкви», «Справу сивого», «Майдан. Таємні файли»; Михайло Слабошпицький — «Тінь у дзеркалі», «Протирання дзеркала», «Поет із пекла. Тодось Осьмачка».

Видавнича група КМ-БУКС на Книжковому арсеналі презентувала світові бестселери в перекладі українською мовою. Серед них книжка Мартіна Гілберта «Черчилль. Біографія». Ця робота особистого біографа Вінстона Черчилля посідає особливе місце серед подібних видань. Окрім фактів, відібраних з багатьох дослідницьких джерел, в основу книги лягли відомості, надані Рендольфом — сином Черчилля. Також видавництво представляє працю Сета Абрамсона «Доказ змови. Як Трамп зрадив Америку». За твердженням автора чинний президент США, в обмін на фінансову вигоду та приховану допомогу на виборах, компрометує зовнішню політику своєї країни. Інший бестселер — «Принципи» Рея Даліо. Автор ділиться своїми нетрадиційними принципами, завдяки яким зі звичайного хлопця з лонг-айлендської родини середнього класу він перетворився на одного з найуспішніших підприємців нашої доби. Серед принципів Даліо можна знайти найефективніші уроки для окремих осіб та цілих організацій приймати правильні рішення, долати будь-які виклики і будувати сильні команди.

Український інститут книги запросив долучитися до дискусії «Переоблік книговидання: що варто рахувати?»; круглого столу: «Книжкова сфера у міжнародній площині: Інтеграція ринків, інтеграція культур»; тренінгу за мотивами книжки Ольги Голубєвої «Безкінечні казки»; дискусії «Мода, книги та культурна дипломатія»; презентації збірки оповідань «Іван і Іванна».

Досить широку програму підготували гості форуму з Канади. Серед запропонованих ними заходів розмова «Перекладач як медіатор між культурами»; дискусія «Голоси поколінь, перепрочитання канонів»; презентація книжки «Чоловіки про фемінізм» як дійти до рівності", зустрічі з сучасними канадськими письменниками.

Інший гість фестивалю — Білорусь, яка презентувала на Книжковому арсеналі чимало видань білоруською мовою.

Крім цього на книжковому форумі свої новинки предстали українські видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Ярославів вал», «Видавництво старого Лева», «Знання», «Смолоскип», «Кліо», «Либідь», «Мистецтво», «Родовід», «Фабула», «Зелений пес» та багато інших.