Федоту — 30 років
У столичному театрі «Маскам рад», який нещодавно відкрив свій 10-й ювілейний театральний сезон, показали моно-виставу відомого українського актора, заслуженого артиста Росії Петра Миронова «Про Федота-стрельца, удалого молодца». Показ присвятили тридцятиріччю прем’єри вистави.
Вистава створена за однойменною п’єсою і найвідомішими поетичним твором Леоніда Філатова, що була написана за мотивами російської народної казки «Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що». Вперше опублікована в журналі «Юность», № 3 за 1987 рік. Відразу здобула популярність, а використання казкових персонажів у сполученні з яскравою мовою Філатова і жорсткими сатиричними зауваженнями сприяли успіху.
Різні театри почали ставити спектаклі за цим твором. За його мотивами знімали фільми. У 1988 році вийшла телевистава, в якій знявся Леонід Філатов у жанрі театру одного актора. 2002 року у рамках проєкту «Театр Леоніда Філатова» випустили аудіовиставу. Це рідкісна аудіоверсія у прочитанні акторів театру і кіно, створена ще 1988 року, яка довгий час залишалася невідомою більшості слухачів. 2008 року на студії «Мельница» режисер Людмила Стеблянко створила повнометражний мультиплікаційний фільм. До цього твору зверталося чимало режисерів на пострадянському просторі і в останні роки. А моновистава Петра Миронова була однієї з перших постановок п’єси, яку сьогодні вже можна вважати класикою.
— Відразу, як тільки прочитав твір у журналі «Юность» почав працювати над виставою, — згадує Петро. — Твір зацікавив своїм незвичним гумором. Тоді я вважав, що це буде вистава про нелегку акторську працю. Саме тому на сцені можна побачити старі номери газети «Труд». Уперше зіграв виставу в Київському інтернаті № 20, де я навчався після смерті батька. За тридцять років постановку зіграв більше 200 разів. Її бачили глядачі Москви, Санкт-Петербурга, Твері, багатьох українських міст. Всюди сприймали дуже тепло, бо це живий матеріал. Напевне кожен глядач тут знаходив щось своє, близьке саме йому. Як і всі інші моновистави, в яких я граю, цю поставив сам. Для мене акторство починається тоді, коли актор може вийти на майдан, розкласти газету і вже буде театр.
Зараз розумію, що це вистава не лише про акторську працю, але й про наше сьогодення. За тридцять років мало що змінилося, всі головні теми, порушені у п’єсі, живі й нині. Це тема влади, тема народу, тема вибору. Надзвичайно актуально звучить і тема боротьби за своє кохання.
Так склалося, що останні п’ять років вистава не йшла. Поновити її запропонувала художній керівник театру «Маскам рад» Інна Гончарова, за що я їй дуже вдячний. Зараз цю виставу глядач сприймає тепліше ніж тоді, коли вона створювалася. На відстані років багато що нам здається ближчим і милішим.
Крім «Федота…» на сцені цього театру я вже показав свої моновистави «Врубель», «Бродський» («Что бы такого сказать под занавес»), «Маестро Азнавур», «Чорний птах з білою ознакою», остання про Василя Стуса. Сподіваюсь, що представлю на кону театру «Маскам рад» і свої інші роботи.
