Людина в урбанізованому світі

Першою прем’єрою нового театрального сезону для Київського академічного театру драми і комедії на лівому стала вистава «Гарантія 2 роки», яку поставила головний режисер театру Тамара Трунова за п’єсою Сіркку Пелтола «Людяна людина».

Людина в урбанізованому світі

Ця п’єса присвячена темі, про яку в Україні часто забувають: мирна старість, права літньої людини. Герой твору відразу втратив соціальний статус, престижну роботу, сімейне благополуччя і квартиру. Колишня дружина ним маніпулює, використовуючи те, що він її все ще кохає, а родина сина ледве витримує його турботу. Однак персонаж зумів витримати випробування долі, зумів знову знайти своє місце в суспільстві. Це людина смілива і безкомпромісна, яка роздає добро іншим і спокійно помирає. «Людяна людина» — це ніжна притча про тихий подвиг непомітної людини, яка, здолавши життєві труднощі допомагає вижити іншим. Він не був потрібен рідній сім’ї навіть в образі Діда Мороза, але приходить смерть, і вона поселяє в рідних відчуття непоправної втрати. І проста порада мудрого старого: помідори потрібно вирощувати довго, повільно, слідкувати зо ростом, вчасно проріджувати. Ніщо на світі не зникає. Це дуже цінна порада цивілізації, яка так любить швидкість, високу ефективність, результативність і одноразовість.

- Те, що зараз відбувається у світі, спрямоване на знищення емоції матерії. Тільки з бездушною людиною можна робити все, що завгодно, — вважає режисер-постановник Тамара Трунова.

З легкої руки пані Тамари дія п’єси перенесена з Фінляндії в Україну. Виявляється, що у нас багато таких самих проблем, як і в західних європейців чи американців. Всі ми живемо в епоху науково-технічної революції — оновлення гаджетів, позбавлення від зморшок та залежності від кількох лайків у соціальних мережах. Ми відвідуємо найкрутіші тренінги з саморозвитку, проте не в змозі банально прибити полицю чи доглянути рослину. Ми годинами сидимо в Інтернеті, але не знаходимо час відвідати найрідніших людей. Google знає більше за нас, проте ми намагаємось невпинно з ним конкурувати. Людина перестала бути людиною. То чи можливо знайти поруч когось справжнього?

За багато років служіння у Театрі драми і комедії народний артист України Анатолій Ященко створив цілу галерею яскравих образів, більшість з яких столичний глядач запам’ятав надовго. А роль Райне одна з найпомітніших в його творчому доробку останніх років. Цей персонаж — людина хороша, добра, душевна — як сказано у назві п’єси — людяна. Він ладен жертвувати своїми інтересами заради оточуючих. Приміром, сплачує рахунки сусідки, просто тому, що йому шкода цю жінку. Намагається порозумітися з сином, утішити 14-річну онучку, таку ж самотню людину, як і він сам.

Напевне мало кого залишить байдужим і щира, душевна гра Акмала Гурєзова (Син), Ірини Ткаченко (Дружина сина), Оксани Жданової (Онука), Лесі Самаєвої (колишня дружина), Костянтина Костишина (Калеві), Ірини Мак (Анну). Вдала сценографія створює атмосферу урбанізованого місця, якому зовсім не має справи до простої людини з ї проблемами, особливо, якщо це людина вже літнього віку. З початку і до кінця спектаклю блимає рекламний щит прописуючи сценарій нашого життя: купи пилосос, заведи кота, не забудь відпочити день на шензлонгу з коктейлем у руці. Час від часу той же білборд висвічує слова: «і будеш сильним, і не будеш боятися». От тільки коли це станеться не відомо.

Вистава не дає відповіді на складні питання нашого сьогодення. Та, напевне, її творці і не ставили перед собою такого завдання. На думку відомого театрознавця Ірини Чужинової: «Саме такі вистави повертають театру гідність. Театр не хоче втішати, розважати і повчати. Театр просто досліджує світ і людину. І сумує за нашою загальною участю: ми безперервно шукаємо складні відповіді на легкі запитання, а потім забуваємо їх запам’ятати».

Напевне вистава не для тих, хто хоче просто відволіктися на якийсь час від проблем сьогодення. Вона потребує від глядача активної співпраці з акторами і режисером, ведення відвертого діалогу про те, що всіх нас турбує.

Фото з сайта театру