Що приховують маски?

Кияни та гості столиці мали унікальну нагоду побачити виставу Львівського національного академічного театру ім. Соломії Крушельницької «Правда під маскою», до якої увійшли одноактні балети на музику Ігоря Стравінського «Пульчинелла» та «Весна священна». Показ вистави відбувся на сцені Національної опери України у рамках ІІ Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «Гра».

— Вперше Ігор Стравінський на сцені Львівської національної опери, вперше поєднання двох балетів, вперше сучасна модерна хореографія у постановці італійського хореографа. Це український прорив у сучасній хореографії, — наголосив художній-керівник театру Василь Вовкун.

— Артисти балету працюють у стилі модерн для публіки. Думаю, що для глядачів буде цікаво побачити ці два балети, об’єднані в одному спектаклі, — розповів балетмейстер-постановник Марчелло Алджері. — У «Пульчинеллі» мова йде про маску, швидше внутрішню, людську маску, ніж зовнішню. Ця маска знімається у «Весні священній», де правдива людина оспівується з її почуттями, які панують у реальному житті.

— Емоції перевищують всі норми, які можуть бути, — зізналася солістка балету Ярина Котис. — Для мене це дуже цікава робота. Ті, хто сидять в залі, зможуть перевтілюватися в кожну картину, кожну ситуацію, що відбувається на сцені. Сподіваємось, що глядачам сподобається.

— Це вистава, на яку варто прийти вже з тієї причини, що кожен глядач, кожна людина тут побачить сама себе, — переконаний провідний соліст балету Сергій Качура.

Прем’єра «Священної весни» відбулася 29 травня 1913 року в Театрі Єлисейських полів у Парижі. Декорації й костюми були створені за ескізами знаменитого художника Миколи Реріха, хореографію здійснив видатний танцівник і хореограф Вацлав Ніжинський. Незважаючи на сузір’я знаменитостей, вистава зазнала провалу. Передовсім через незвичну хореографію й не менш незвичну музичну мову. Проте видатний антрепренер Сергій Дягілєв, який замовляв композиторам музику для балетів так званих «Російських сезонів у Парижі» й любив усе нове, навіть ризиковане, підкреслив: «От це дійсна перемога! Хай собі свистять і біснуються! Побачите наслідки». І справді. За дуже короткий час балет І. Стравінського став одним з найпопулярніших у світі.

Між балетами «Весна священна» (1913) і «Пульчинелла» (1920) — невелика часова дистанція. Однак, вони є показовими для зовсім різних етапів творчості митця. Якщо перший (ранній) пов’язується дослідниками зі зверненням до фольклорної тематики, то вже «Пульчинелла» — це перший крок І. Стравінського в напрямку неокласицизму. Композитор писав: «Пульчинелла» був моїм відкриттям минулого, моїм хрещенням, завдяки якому стали можливими всі мої наступні твори". У цих словах автор визначає естетику нового неокласичного напрямку, яка полягала у зверненні до музики та образів давніх епох (від Античності до Романтизму), запозичення чи відтворення в музиці ХХ століття музичних прийомів, здавалось, вже забутого минулого. Звернення до мистецтва давнини ставало для митців своєрідним пошуком духовної опори, особливо після пережитого жаху Першої світової війни. «Неокласичний період» у Стравінського протривав аж 30 років… Балет «Пульчинелла» створений Стравінським на замовлення Сергія Дягілєва, який шукав свіжого сюжету для вистави на свої балетні сезони в Парижі. В Італії він натрапив на оповідь про Пульчинеллу — персонажа традиційної італійської комедії дель арте (так звана «комедія масок», де кожен актор виступав у масці та уособлював певний типаж). В основі сюжету — походеньки Пульчинелли, який закоханий у Памрінеллу, як і його друг Флоріндо — в красуню Пруденцу та Клов’єлло — в Розетту. Молоді люди ревнують, сваряться, миряться, однак все в них щавершується щасливо. Дягілєв вирішив, що цей балет мав би обов’язково йти з автентичною музикою, тобто з епохи бароко. Його вибір упав на Д. Перголезі, автора першої комічної опери «Служниця-пані» та інших композиторів тієї доби. Щоб ця музика звучала більш сучасно, став думати про аранжування. І в 1919 році запропонував це зробити І. Стравінському. Композитор спочатку відмовився, а потім передумав і натхненно взявся за роботу.

Прем’єра балету відбулася 15 травня 1920 року в театрі Ґранд Опера в Парижі. Ескізи костюмів і декорацій створив Пабло Пікассо (що зумовило великий успіх балету), хореографом був Леонід Мясін, диригував Ернст Ансерме.

Вистава «Правда під маскою» стала першим модерновим балетом Львівської національної опери. У фестивалі-премії «Гра» постановка змагалася у номінації «За найкращу хореографічну, балетну, пластичну виставу».