З гумором про самогубство

Український формат Міжнародного театрального фестивалю AndriyivskyFest активно пропагує сучасну українську драматургію. Завдяки фестивалю на сцені Київського академічного театру «Колесо» столичний глядач мав змогу побачити вистави за п’єсами Тетяни Іващенко, Неди Неждани, Олександра Вітра, Олександра Володарського, що йдуть на сценах театрів різних областей країни.

Нещодавно комедію «Невчасно» за п’єсою Лани Ра тут представив Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка.

Вистава «Невчасно» — це інтригуюча життєствердна оповідь про віру у свою невипадковість. Головний герой, перебуваючи на межі між життям та самогубством, має зробити складний вибір. Йому самим Богом дано будувати своє щастя власними руками, проте натомість він намагається ці руки на себе накласти… Але це лише початок. Під наглядом Янгола-охоронця поступово відбувається його прозріння… І нарешті — герой себе знаходить там, де зовсім не очікував.

— Багато хто, хоч раз в житті, впадає у відчай, розмірковуючи, що прожив не те життя, чогось не досягнув. І чим більше таких висновків, тим більше руйнації собі завдає. Питання, порушені в п’єсі, турбують багатьох людей і, насамперед, чоловіків. Вони впадають у відчай, бувають періоди, коли взагалі не знають, що робити, як виходити з ситуації, — розповідає Лана Ра. — Ми живемо у знервований час, постійний тиск новин, що все погано і буде ще гірше, час коли багато хто не може знайти собі роботу, реалізувати себе. Мені хотілося, щоб кожен зрозумів, що завжди є вихід, є сила яка здатна допомогти, що не треба впадати у відчай і, ні в якому разі, не можна вкорочувати собі віку. Цією силою, цим гачком може бути янгол, жінка, діти, незнайомий перехожий або хтось інший, хто прийде на допомогу. Ця тема особлива актуальна зараз, коли наші хлопці повертаються з війни зі Сходу і опиняються між двома світами. Але треба жити.

Звичайно, не всі, хто впав у відчай, вкорочують собі віку одразу, більшість руйнує своє життя за більший проміжок часу: алкоголем, наркотиками, тим самим руйнуючи ще декілька життів, які живуть поряд. А є ті, які смиренно та без емоційно пливуть, не наважуючись щось змінити.

Мій герой, він смиренно плив не своє, не цікаве життя і врешті дійшов крайньої точки. І от тут хочеться, щоб це не відбувалося, щоб людина обирала не смерть, а життя. Нове життя.

Маю багато позитивних відгуків, люди дякують, що завдяки цій історії переосмислили своє життя. Дуже приємно чути такі слова. Хтось дійсно звільняється і йде на іншу роботу, розуміє, що хотів фотографувати, а працював у офісі менеджером. Ця вистава — це своєрідний психологічний тренінг.

Відтоді як написала п’єсу минуло вже кілька років. Вперше її поставили у театрі-студії ім. Антоніо Гауді. В цій виставі грав мій син Євгеній Конощук, вона стала його дипломною роботою як випускника Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. Також для своєї дипломної роботи мою п’єсу обрала ще одна випускниця цього вишу Анастасія Кузик, але поставила її зовсім під іншим кутом. Всією сім’єю їздили на прем’єру цієї вистави до Чернігова у листопаді 2018 року. Було цікаво і неочікувано. Янгол — муха, ще й такий нахаба. Я легко ставлюся до режисерського бачення моїх п’єс, бо ще пишу сценарії для дитячих анімаційних фільмів і знаю, хто такий режисер, що являє собою його бачення. Літературний твір живе в одному вимірі, а режисер бачить його в іншому. І за рахунок цього твір має цікаве та багатогранне життя.

Також цю п’єсу ставили в Коломиї, у театрі «Соломія». Знаю, що готується вистава в Маріуполі. Всі інші вистави у мене для дитячої аудиторії. В Одеському академічному театрі музичної комедії ім. М. Водяного «Єгорка в країні ґудзиків», в Черкаському академічному театрі імені Тараса Шевченка «Королева країни ґудзиків», в Луганському академічному українському музично-драматичному театрі в м. Сєвєроданецьк йде вистава «Як врятувати Мережину». Дуже люблю дитячі проєкти. Один з них — «Моя країна — Україна» робимо у співпраці зі студією «Новаторфільм» художній керівник якої режисер Степан Коваль, їздимо різними містами України. Були і на Сході — в Слов’янську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Маріуполі, Авдіївці, Попасній. В цьому у мене команда: чоловік Вадим та син Євгеній. Діти наше майбутнє, маємо приділяти їм якомога більше уваги…

— Твір зацікавив простою структурою сюжету, та комічністю ситуації. Ми були солідарні з сюжетом, але вирішили цю історію, максимально — загостри, тим самим підсилили комічність ситуації, — зазначила режисер-постановник Анастасія Кузик. — Репетиції тривали майже півроку. Актори Микола Лемешко та Дмитро Літашов прочитали текст, погодилася грати. Спочатку репетирували у вільний від роботи час. У нашому театрі потужна трупа відкрита до експериментів. Намагалися виправдати нашого персонажа. Якщо у п’єсі змальований янгол, то у виставі ми бачимо натяк на інший образ, яке життя головного героя, такий відповідно до стану душі і янгол-охоронець. Думаю, що цією деталлю ми здивували автора п’єси. Сценографію й костюми робив Максим Лапко. Місце дії одне, була необхідність представити помешкання головного героя, а він архітектор. Все сіре, тісне, лише картина у кольорі натяк про мрію всього життя. За півтора роки актори почали почувати себе у виставі впевненіше. Крім Чернігова вже встигли її показати на фестивалі у Ніжині та «Мельпомені Таврії» у Херсоні.