Момент перевтілення

П’єса «Сірано де Бержерак» була написана класиком французької літератури Едмоном Ростаном. Вперше її поставили на сцені ще у 1897 році й відтоді вона отримала всесвітню славу та була перекладена багатьма мовами світу. Це історія про непереборну віру в довершеність світу та переможну силу людської порядності. Сірано де Бержерак не вигаданий персонаж, а поет-мрійник, який жив у ХVІІ сторіччі. Він був хоробрим, мав гострий розум, харизму та запальний темперамент. Своє бачення класичного твору Театр Франка вирішив презентувати до сотої річниці свого існування. Режисером-постановником став народний артист України Юрій Одинокий.

— Цю виставу до ювілею театру мав ставити інший режисер, — розповідає Юрій Дмитрович. — Прем'єра повинна була відбутися влітку, але через пандемію плани змінили. Керівництво театру запропонувало здійснити цю постановку мені.

Роботу над виставою починали 1 березня минулого року, а прем’єра відбулася лише 23 грудня. Репетиції робили в складних умовах, адже пережили два локдауни, актори часто хворіли. Особливо складно було готувати сцени, де задіяно багато дійових осіб.

У автора — це героїчна комедія, і ми вирішили цей жанр розкрити. Задали умовність — «театр у театрі». Цьому допоміг сам сюжет. У п’єсі Ростана є директор театру Жоделе, а в першій дії Сірано де Бержерак зриває прем’єру вистави. Я роблю Жоделе режисером (професія режисера ще не була сформована в ті часи, але вже було щось подібне до Мольєрівської трупи де «Метр» від сцени брав на себе цю роль). Едмон Ростан написав свою п’єсу наприкінці ХІХ століття, а ми намагалися зробити так, ніби вона написана в ті часи, коли відбуваються ці події. І що написав її поет Ліньєр про Сірано де Бержерака, який був легендою того часу. Ми граємо в таку гру.

Про акторів можу говорити довго. Роль Сірано де Бержерака виконує Олексій Богданович — дуже потужний, талановитий і харизматичний артист. Він один з тих, на кому вже не перший рік тримається частина репертуару театру. Його любить глядач і він дуже добре відчуває глядача. Йому було складніше за всіх, у нього велика роль. Ми намагалися разом шукати стежку, якою цю роль вести. Працювати з таким артистом і відповідально, і дуже приємно.

Шикарно працює Анжеліка Савченко (Роксана). В іншому складі роль Роксани виконує Олена Фесуненко-Івасів, яка створює образ по-своєму, але теж на дуже високому рівні. Обидві Роксани задають певний тон вже з перших сцен вистави. Крістіана грають Євген Нищук і Олег Терновий, з якими я працював раніше і знаю їх потенціал.

Сергій Калантай (Жоделе, він же Автор, він же Диригент і Суфлер) — потрясаючий актор, потрясаюча людина. Важливо, якою є людина в житті, як вона ставиться до своєї професії, до ролі. З цього складається основа. В іншому складі цю роль грає Михайло Кукуюк, з яким ми вперше зустрілись в цій робот і — дуже талановитий актор. Анатолій Гнатюк (Карбон де Кастель Жалу) — теж чудовий актор і людина, знайомий з ним давно. Для мене особливо важливо, що окрім роботи в театрі він часто виступає на передовій з концертами для наших воїнів. До речі, я неодноразово запрошував через знайомих волонтерів на свої вистави бійців, які лікувалися у Центральному клінічному шпиталі ЗСУ. Багато з них тоді вперше побували в театрі. Думаю повернутися до цієї практики, коли завершиться карантин. У виставі чудово працюють майстри-Олесь Задніпровський, Володимир Нечепоренко, Ірина Дорошенко. Крім цих і інших досвідчених акторів у виставі задіяна майже вся молодь франківської трупи. Я ще багатьох не назвав та я дуже вдячний всім і кожному, хто працював зі мною над виставою.

У Театрі Франка працюють високопрофесійні фахівці. Художник Олександр Друганов робив зі мною виставу «Ідіот» за Ф. Достоєвським. Він справжній фанат своєї справи. Має дуже вишуканий смак. Теж саме можу сказати і про художницю по костюмам Наталію Рудюк. У неї надзвичайний стиль. Вона прекрасно знає історію. Наталія — учениця Данила Лідера, має величезний багаж знань. (На жаль зараз таких фахівців вже не готують). З нею ми теж працювали багато разів. Це той художник, якому можна довіряти. Вона не схибить навіть у дрібничках.

Задумував цю виставу до столітнього ювілею нашого театру. Тому це вистава про театр. Саме акторські трупи, які грали світські сюжети, їздили зі своїми виставами від міста до міста і створювали епоху Відродження. Для сучасників вони були всім — телевізором, цирком, політикою. Потрібно було бути справжнім одержимим, аби присвятити цій справі своє життя. Хотіли в нашій виставі показати цих людей. Хоча, звісно, це фантазія, адже ми не знаємо як було насправді. Та збереглися описи і гравюри.

Коли надумав зробити «театр у театрі», то кілька разів перечитав твір Михайла Булгакова «Життя пане де Мольєра». Там розповідається саме про той час, про ті відносини, про таку театральну трупу. Бачив і фільм про те, як Ростан писав свою п’єсу. Але це вже ХІХ сторіччя, а нас цікавив саме Мольєрівський театр. Такий театр і намагаємося грати. Я думаю, що саме момент перевтілення є найважливішим у виставі.

Можливо першу дію ще не довели до певної досконалості. Було мало часу, щоб попрацювати з декораціями. Лише за чотири дні до прем’єри поставили світло. Думаю, що згодом у виставі буде більше гармонії. Спектакль — це немов живий організм. Не все що задумувалося вдалося втілити на прем’єрних показах. Правильні думки, закладені режисером в голови й душі акторів спрацюють потім. Артист з часом згадує те, що можливо забув зробити на прем’єрі. А я поки що свої режисерські руки від цієї вистави не відпускаю.

Звичайно, в умовах карантину, коли зала наповнена лише наполовину, грати складніше. Але відчувається, що глядач сприймає виставу добре і це радує.

Фото з сайта театру.