Чи є ліки від ревнощів?

Новою роботою Київського академічного театру «Колесо» стала комедія-мюзикл «Квітковий бум» за п’єсою сучасної української драматургині Наталки Коломієць. Творці вистави намагаються знайти відповідь на питання: що ж важливіше кохання чи гроші?

— На написання п’єси, за якою була поставлена вистава «Квітковий бум», мене надихнула моя перша спеціальність, — розповідає авторка. — За фахом я психолог, свого часу надавала людям консультації. Тоді драматургія була для мене ще тільки розвагою.

Вже працюючи на радіо кілька разів брала інтерв’ю у художнього керівника Київського академічного театру «Колесо» Ірини Кліщевської. Одного разу подарувала їй свою книжку п’єс і радіоп’єс. Було це кілька років тому. І ось нарешті прийшов час для постановки за моїм твором. Для мене це теж стало несподіванкою.

Побачила виставу вже на прем’єрі. Була приємно вражена. Здійснена колосальна робота. Вдячна всім акторам театру, художньому керівникові Ірині Яківні, а особливо — режисерці Марії Грунічевій. Цікава постановка. Навіть не очікувала, що мої герої можуть виробляти таке на сцені. Ідея зробити мюзикл належить режисерці. Думаю, що це природно, адже сам текст проситься на музику. Також вона змінила імена героїв, вийшло сучасно.

Багато хто вважає комедію легким жанром, але як сказав класик: «Сміх — справа серйозна». Насправді ставити комедії дуже непросто. Вважаю, що людина приходить у цей світ аби радіти життю, і саме комедія може їй у цьому допомогти. Глядач тепло зустрів виставу, а значить все вдалося. Спектакль допоміг присутнім у залі на якийсь час відволіктися від щоденних проблем. Проте дехто, можливо, і замислився глибше. Оригінальна назва моєї п’єси «Ліки від ревнощів». Я вважаю, що насправді таких ліків не існує, напевне ця думка і є головною у виставі.

— Ідея поставити цю виставу належить художньому керівникові нашого театру Ірині Кліщевській, — продовжує режисер-постановник Марія Грунічева. — Ірина Яківна сказала, що театр потребує сучасної української драматургії і запропонувала мені цю п’єсу.

Відчула, що з цього матеріалу може вийти гарна сучасна комедія. Дещо адаптувала текст. У авторки не зовсім зрозуміло, де відбуваються події, в Італії чи Іспанії. А ми вирішили повернути події у наш час, щось схоже могло відбутися у будь-якому місті України.

Мені здалося, що в цьому матеріалі чогось не вистачає. Зрозуміла, що це має бути музика, а саме джаз з його гумором і трішки хуліганством. Почали репетрувати ще весною минулого року, спочатку працювали онлайн.

Головну роль у виставі виконує Олександр Кокарєв. Він працював у Запоріжжі. Це молодий актор, але вже має певний досвід. Коли починали роботу над виставою, то був карантин і ми познайомилися по інтернету. Особисте знайомство відбулося лише через два з половиною місяці після віртуального. Я відразу зрозуміла, що це той актор, який зможе зіграти роль Романа. Олександр вже грає в деяких виставах нашого театру, а «Квітковий бум» — його перша повноцінна прем’єра.

Ігор Марусяк (Антон) вже не перший рік працює в театрі «Колесо», грає в багатьох виставах. З Оленою Тертичною (Вероніка) випускаємо разом вже третю виставу. До цього були «Блаженний острів» і «Шалене кохання». Це прекрасна талановита акторка. Не в одній виставі театру грає і Оксана Богуцька (Ліза).

Ірина Стасенко (Ангеліна) прийшла до нас нещодавно. До цього грала у театрі в Білій Церкві, попри молодий вік вже має певний акторський досвід. Дебютними стали ролі для Віктора Бакунова (Артур) та Наталії Тарасенко (Ліза), вони щойно закінчили навчання. Ще один дебют у Парасковії Жилінської (Зоя), вона не професійна акторка, лише збирається вступати на навчання до Національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Хоче ще немає досвіду, але показала себе непогано. Також у виставі грає Дмитро Мельничук, який прийшов до нашого театру минулого року.

Велика подяка композитору-аранжувальнику Іллі Чопорову, який обирав музичний матеріал і створив більшу частину музики та автору слів до пісень Аркадію Гарцману та композитору Анастасії Комліковій. У нас була викладач з вокалу Марина Грачова, яка допомагала акторам розучувати пісні. Хореографією займалася Ганна Лисенко, це вже наш не перший спільний проєкт, сподіваюся, що працюватимемо разом і далі.

За сюжетом дія п’єси дія відбувається у кількох квартирах. Але я не хотіла прив’язуватися до квартир, прагнула додати незвичного простору. Ми створили чорно-білий майданчик. Цікава знахідка художника-постановника Олесі Головач — подушки, на яких намальовані великі очі та вії. Вони немов спостерігають за героями вистави. А глядачі у цей час задають собі питання: «Чи варто спостерігати за коханими і тримати їх міцно за руку, чи довірити і відпустити?» Також пані Олеся створила костюми. Героїні носять на головах досить незвичні головні убори, які їх характеризують. І коли Ангеліна (Ірина Стасенко) знімає свій головний убір і кладе його на поличку, відразу починає працювати у зовсім іншому ключі.

Звичайно, у виставі є ще над чим працювати. Хочеться додати більше ансамблевості. Ще будуть репетиції, щось вдосконалюватимемо. Але в цілому задоволена. Все, що задумувала наша команда вдалося втілити на 90%.

Це вже моя шоста режисерська робота. Намагаюся працювати так, аби кожна вистава мала своє обличчя, свій стиль, неповторний шарм. Вже підшуковую матеріал нової вистави. Думаю, що це буде комедія, або трагікомедія, саме завдяки цим жанрам можна проявити на сцені колективний гумор.

Крім цього керую дитячим театром, де актори — діти. Робимо повноцінні вистави. Один з таких проєктів — спільний виступ дітей з професійними акторами, зіграємо композицію «Два птаха» про велике кохання Лесі Українки і Сергія Мержинського. Прозвучить лірика Лесі Українки, її спогади та уривки з листів.

Працюю над благодійним проєктом «Руда сімейка». Юні виконавці разом з акторами театру «Колесо» створюють мюзикл для дітей-сиріт. Ми гратимемо його у будинках творчості Києва та області для тих дітей, які не мають можливості потрапити до театру.

Фото Олександра БЄЛЄНЬКОГО