Обличчя українських воїнів

— Вона прожила близько сотні життєвих історій, аби якнайточніше відтворити в картинах характери тих, хто добровільно пішов на московсько-українську війну з перших її днів. Прожила їхні смерті і горе матерів. Дивишся в очі на портретах цих молодих українських патріотів — і душа болить від болю: пішли ж найкращі! Отак кувалася і кується незалежність України. Друзі, відома художниця Марина Соченко в Музеї Тараса Шевченка у Каневі створила справжнє силове поле. Прийдіть, відчуйте, почерпніть духу української боротьби, — наголосила виконуюча обов’язки генерального директора Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко.

А ми попросили розповісти про виставку саму художницю.

— Це вже моя друга персональна виставка у Каневі, — зазначила пані Марина. — Перша відбулася 2015 року до річниці Революції Гідності. Там були представлені портрети Героїв Небесної сотні, роботи на сюжети українських народних пісень.

Цього разу зателефонували з Шевченківського національного заповідника і запропонували провести нову виставку. На цій виставці представлена 21 робота і присвячена вона 30-річчю відновлення державності України.

В експозиції показана частина проєкту «Кіборги», над яким я працювала під час карантину, роботи з циклу «Небесна сотня», а також деякі твори створені раніше. Зокрема, портрет В’ячеслава Чорновола (2016 рік). Частину з експонованих робіт показала на своїй попередній виставці, що відбулася у ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка. На них зображені діячі Центральної Ради, зокрема, Сергій Єфремов.

Одне з центральних місць на виставці посідає колективний портрет пам’яті полеглих в Іловайську бійців з другої розвідроти батальйону «Донбас». Трохи передісторії. Майданівець Святослав-Андрій Грушевський був поранений під Іловайськом. Познайомилася з ним у шпиталі. Разом зі Святославом лікувалися інші українські бійці. Всі вони погодилися, аби я намалювала їхні портрети. Зробила портрет і Андрія-Святослава. Потім провідувала його в інших шпиталях. Він був не дуже охочий до спілкування. Весь час дивився у смартфоні на знімки своїх дев’яти загиблих побратимів.

Попросила і мені дати ці фото. Він погодився. Почала їх малювати. Зробила цю картину дуже швидко, на одному диханні. Крім воїнів на ній зображений янгол, який тримає сувій з їхніми позивними. Спеціально для цієї картини поставили мольберт у центрі експозиції. Всі інші роботи розміщені на колонах. Загалом музей простір тут дуже насичений. Наступного дня на другому поверсі музею відкривали виставку творів народного художника України Валерія Франчука, ще один проєкт присвячений Олегу Сенцову та Роману Сущенку.

Та повернемося до моєї виставки. На ній я також представила портрети Володимира Рибака, який загинув за синьо-жовтий прапор у Горлівці, та дев’ятнадцятирічного Юрія Поправки, який загинув за те, що відмовився спілкуватися російською мовою.

Серед інших робіт — портрет Святослава Горбенка, який днями посмертно отримав звання Героя України. Це був 19-літній юнак, студент університету, доброволець. Танкіст Артем Абрамович загинув сам, але прикрив відхід нашим військовим. Потрібно, щоб якомога більше людей про них знали. Пам’ять про дітей — це сьогодні найважливіше у житті їхніх батьків.

Учасник проєкту «Матері Героїв» французький і український співак Поль Мадондіз зізнався, що коли співає пісні для матерів, то їхні діти стоять у нього перед очима. Не можна не співчувати цим жінкам, не можна не співпереживати тим, на кого лягло таке велике горе.

Мій дід загинув у Другу світову війну. Він закрив собою гранату і врятував життя шести людей. Його поховали у братській могилі під Ясами. Про подвиг діда мало хто знає. Схожа історія у Валерія Лізвінського. Я зробила портрет цього героя, аби люди про нього знали.

Ще один герой — Петро Полицяк. Він загинув при обороні Донецького аеропорту 20 січня 2015 року. Його не було серед загиблих, а потім чоловіка знайшли закатованим. Ми маємо розділити горе з батьками цих героїв. Потрібно розуміти, що вони заслуговують на таку саму велику повагу, як і їхні загиблі діти. Маємо створити пантеон наших героїв. Зв’язок з ними даватиме сили для боротьби з ворогом, яка триває століттями. Сьогодні живемо на етапі прориву цієї боротьби з ментального на фізичний рівень.

У місті Каневі та Канівському районі багато полеглих за Незалежність України. Всіх їх вшанували цього дня. Також ми поклали квіти до могили Тараса Шевченка. Відбувся великий концерт за участю музичних колективів зі Львова. Принагідно хочу подякувати заступнику голови Київської організації НРУ Петру Гудиму за допомогу в організації та проведенні виставки.

На моїй виставці проводять уроки патріотичного виховання. Вже в перші дні тут побувало понад 600 учнів зі шкіл міста та району.

А я продовжую роботу над своїми проєктами по Небесній сотні і кіборгам. Це робота не на один рік. Потрібно багато що зробити. Також цікавить тема січових стрільців, доба УНР. Працюю разом з істориками, маю цікаві матеріали. Ще одну картину пишу за творами Тараса Шевченка. Нещодавно побувала у музеї, організованому кіборгом Олександром Ушинським, взяла його особисту військову форму для роботи над ще однією картиною. Тобто, паралельно працюю в кількох напрямках.

Плануємо ще одну поїзду на схід. Адже, щоб краще зрозуміти наших воїнів потрібен безпосередній контакт з ними.

Інколи мене запитують чи потрібні малювати ці портрети, адже маємо фото. Дуже важливо, щоб ті процеси, які відбуваються сьогодні в нашій державі, були пережиті на рівні культури. Люди, які бачать ці картини, переживають ці події на підсвідомому рівні. Образотворче мистецтво надзвичайно важливе у плані культурного та суспільного досвіду.