Долі Українського сходу

У Національному музеї історії України в Другій світовій війні працює виставка «Український Схід», присвячена патріотам України, які на сході нашої держави відстоюють її суверенітет та цілісність.

За два з половиною роки співробітники Музею зібрали понад 4 тисячі автентичних музейних предметів, які висвітлюють події на Сході України.

Половина з них представлена на новій виставці, більшість — експонують вперше.

У пролозі до виставки — колекції прапорів і шевронів, переданих до музею учасниками бойових дій. Акцентна композиція виставки «Хресний шлях» уособлює криваву ціну, яку платить наш народ за право вільно жити на своїй землі. Нелегка доля мешканців Донбасу, які опинилися в зоні війни, постає в композиції «Цивільні».

Картину подій на Українському Сході доповнює галерея робіт відомих фотодокументалістів.

На знак вдячності за братню допомогу представлений на виставці символічний «іноземний легіон», у складі якого захищають українську землю білоруси, грузини, чеченці та представники інших народів.

Зокрема тут розповідається про Яна Мельникова

(позивний «Білорус») — бійця тактичної групи «Білорусь» 5 окремого батальйону ДУК «Правий сектор». Громадянин Республіки Білорусь після загострення ситуації на Євромайдані в Києві та вбивства свого земляка Михайла Жизневського прибув в Україну. Був активним учасником Революції Гідності. Від початку бойових дій на Сході України одним із перших зарахований до тактичної групи «Білорусь». 10 серпня 2015 року був учасником бою поблизу с. Старогнатівка Донецької області. В подальшому брав участь в боях поблизу Авдіївки, Пісок, шахти Бутівка, Білокам’янки та Мар’їнки. Нині перебуває в зоні бойових дій на Сході України.

Алесь Чаркашин

теж був бійцем тактичної групи «Білорусь». Навчався в Таврійському християнському інституті (м. Херсон). Від початку бойових дій на Сході України — у складі ДУК «Правий сектор».

10 серпня 2015 р. в бою під Волновахою дістав важке поранення, від якого помер 28 серпня 2015 р. Посмертно удостоєний недержавної нагороди — «Народний Герой України».

Алеко Гріголашвілі

(позивний «Чужий»), був учасником миротворчої операції в Іраку, російсько-грузинської війни (2008 р.). 18 жовтня 2014 року вирушив добровольцем на Схід України, де став бійцем Грузинського національного легіону. 18 грудня Алеко загинув, потрапивши в засідку поблизу села Старий Айдар Луганської області. Боєць визнаний Людиною року в Грузії на щорічній церемонії нагородження «Золотий пергамент» за версією агентства GHN.

Мамука Мамулашвілі

— випускник Центру дипломатичних і стратегічних наук (Франція). Уперше взяв до рук зброю під час грузинсько-абхазької війни 1993 р. Воював разом зі своїм батьком — Зурабом Мамулашвілі, командиром одного з підрозділів грузинської армії. У 14 років був нагороджений вищою військовою нагородою Грузії — орденом Вахтанга Горгасалі ІІІ ст.

З початком бойових дій на Сході України Мамука очолив інтернаціональну групу добровольців і долучився до українських військ. У лютому 2016 р. Грузинський національний легіон увійшов до складу 25 окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» ЗСУ. Брав участь у боях за Луганський аеропорт та Дебальцеве. Нині М. Мамулашвілі боронить українську землю.

Іса Мунаєв

(позивний «Кандагар») був командиром Міжнародного миротворчого батальйону ім. Д. Дудаєва. Учасник бойових дій в Афганістані.

Закінчив вищу школу МВС СРСР. Служив у загоні міліції спецпризначення. Під час Першої російсько-чеченської війни склав повноваження і став на захист Ічкерії. Командував першим штурмовим батальйоном. Під час цієї війни загинули півторарічна донька та сестра І. Мунаєва. 70-річного паралізованого батька побили російські солдати, і він помер він отриманих травм. У 1999—2000 р. бригадний генерал Збройних сил Ічкерії І. Мунаєв був комендантом Грозного. На початку 2001 р. його призначили командувачем Південно-Західного сектору оборони. 2007 р. після важкого порання вивезли до Данії. Саме там почалося формування миротворчого батальйону ім. Д. Дудаєва, першим командиром якого був І. Мунаєв. Загинув 2 лютого 2015 р. під Дебальцевим.

Частина стендів експозиції розповідає про волонтерів. Олена Щербина з Кропивницького волонтерською діяльністю почала займатися у травні 2014 р. Здійснила понад 100 поїздок у зону АТО. Крім допомоги військовослужбовцям опікується родинами загиблих бійців, дитячими будинками, підтримує зв’язки з волонтерами прифронтової зони.

Голова правління Асоціації громадських організацій «Соціальний захист» Андрій Павленко

теж розпочав свою волонтерську діяльність 2014 р. Разом із групою однодумців відвідує військові підрозділи, що перебувають на найнебезпечніших ділянках фронту. На Схід здійснив понад сто поїздок.

Допомога військовослужбовцям та їхнім родинам стала невід’ємною частиною його життя.

Поруч історії військових журналістів. Капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін

був редактором редакції телерадіокомпанії Міністерства оборони України «Бриз». Випускник Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного за спеціальністю «Журналістика» проходив службу у ВМС України в м. Севастополь. Навесні 2014 р., коли Крим окупували російські війська, виїхав із родиною до Одеси. 21 січня 2015 року відбув у зону бойових дій на Сході України для виконання завдань зі збору фотоматеріалу для переговорної групи у Мінську. Працював на Дебальцівському плацдармі. 16 лютого 2015 р. колона забезпечення, що рухалася з Дебальцевого на Бахмут, потрапила в засідку, почався бій, під час якого Дмитро зник безвісти. У березні 2015 р. його впізнали серед загиблих. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст. (посмертно) та удостоєний недержавної нагороди — ордена «Народний Герой України» (посмертно).

А фоторепортер газети «Голос України» Олександр Клименко

пройшов гарячі точки у колишній Югославії, Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Судані, Конго та Придністров’ї. Під час Революції Гідності був поранений. Від початку бойових дій на Сході України, фіксував події, що відбувалися на Донбасі.

Не менш промовистими від людських є долі автомобілів. Автомобіль ISUZU TROOPER придбаний на кошти патріотів і переданий у серпні 2014 р. волонтером Олексієм Тітовим 2 загону спецпризначення 3 окремого полку спецпризначення (м. Кропивницький). Зрешечений кулями та осколками, він має власний бойовий шлях. Із початком боїв високої інтенсивності за Донецький аеропорт (кінець серпня—початок вересня 2014 р.) легендарний позашляховик не «пропустив» жодного бойового виїзду, майже щодня проїжджаючи по відкритих ділянках місцевості, що прострілював противник.

Під час оборони Донецького аеропорту автомобіль був у розпорядженні підгрупи мінування 5 роти спецпризначення під командуванням старшого лейтенанта Вадима Черишева, яка виконувала завдання з мінування підходів до стратегічного об’єкта, встановлення інженерних загороджень на ділянках ймовірного прориву противника.

На автомобілі здійснювалося патрулювання периметра Донецького аеропорту розвідниками під командуванням старшого лейтенанта Євгена Подолянчука.

28 вересня 2014 р. під час чергового обстрілу 120-мм мінометна міна розірвалася за декілька десятків метрів від автомобіля. Однак це не завадило командиру групи спецпризначення старшому лейтенанту Дмитру Бондаровичу на двох пробитих шинах евакуювати поранених до селища Піски, забрати боєприпаси і воду та повернутися до аеропорту.

У ніч з 3 на 4 жовтня 2014 р. останні бійці 3 окремого полку спецпризначення, які перебували в аеропорту без ротацій із квітня, були евакуйовані цим автомобілем до місця постійної дислокації в м. Кропивницький. Завдяки надійності та високій прохідності автомобіль не раз рятував життя військовослужбовцям.

Славні історії також мають автомобіль ВАЗ «Нива» Героя України, старшого лейтенанта Івана Зубкова — командира роти вогневої підтримки 90 десантно-штурмового батальйону 81 десантно-штурмової бригади ЗСУ та автомобіль FORD SCORPIO Героя України, майора Андрія Кизила (позивний «Орел») — заступника командира механізованого батальйону 72 окремої механізованої бригади Збройних сил України.

Фото автора