Любовний трикутник — на сцені і в житті

Чим відрізняються актори у житті і на сцені, настільки вони відверті коли виходять до глядача, що насправді відбувається за лаштунками? Ці питання цікавлять багатьох режисерів, а тема «театр у театрі» зажди затребувана. Небайдужа ця тема і відомому українському режисеру Володимиру Борисюку.

Свого часу у Київському драматичному театрі «Браво» він здійснив постановки вистав «Успіх?!Скандал??Тріумф!!» за п’єсою Жана Марсана «Публіці дивитися заборонено» та «Капризи музи… вічно все клянуть.!» за творами Марселя Мітуа «Дивний світ театру» і Пола Андерсона «Травма впізнавання» А нещодавно у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» вдруге поставив комедію Марселя Мітуа.

Режисер, а за ним актори намагаються дати відповідь на непрості питання, що таке лицедійство, дар чи прокляття? Театр насправді це лише гра, чи все-таки служіння? Чи існує взагалі межа між актором і його роллю? Що робить театр водночас солодким і гірким, високим і низьким, надто легким і важким без міри? Разом з тим дійство відбувається весело, адже, як казали древні, повчай розважаючи.

В основі сюжету лежить звичайний любовний трикутник. Молодий актор Жан (артист Антон Вахліовський) намагається зробити вибір між двома актрисами Ніколь (Зоряна Цвик) та Сюзанною (заслужена артистка України Тетяна Круліковська), до речі друга значно старша за нього віком. Сюзанна начебто допомагає Жану, відпускаючи його до Ніколь, але при цьому вносить ще більші сум’яття і його душу. Свій емоційний діалог персонажі доповнюють уривками з вистав, в яких начебто разом до цього грали.

Цікавий режисерських хід, якщо сама вистава російськомовна, то уривки зі своїх начебто попередніх ролей герої виконують українською. Це допомагає створити ефект «театру в театрі». Наступає розв’язка, оплески вдячних глядачів, однак відчувається певна незавершеність, начебто актори не все сказали. І тут виявляється найбільший режисерський сюрприз. Насправді це ще не фінал, а все найцікавіше попереду. Завершилася вистава, а тепер можна побачити якими герої є насправді у житті. І їхні життєві історії виявляються значно цікавішими, ніж образи, створювані на сцені, а в реаліях більше інтриги ніж у ролях.

І тут з’являється четвертий персонаж — Драматург (Сергій Коршиков). Його невелика роль допомагає краще зрозуміти логіку дій і вчинків головних персонажів.

Напевне найбільша увага глядачів зосереджена на грі Тетяни Круліковської. Актриса постійно перевтілюється і її образ з кожною вимовленою фразою, з кожним жестом набуває нових рис. Та все ж залишається певна загадка, якою ж насправді є її героїня. (Глядачам є над чим подумати після вистави). Антон Вахліковський та Зоряна Цвик створили образи далеко неідеальних людей, які, проте, викликають глибоку симпатію. Особливо Зоряна-Ніколь, яка готова боротися за своє щастя.

Окремо хотілося б виділити хореографію Ольги Семьошкіної. Саме у танцях в повній мірі розкриваються характери героїв. Своїм пластичними рухами вони промовляють більше ніж словами. Персонажі кілька разів перевдягаються (художник по костюмах Віоліна Даренська), це також є прийомом, який допомагає провести лінію між театром і реальним життям.

Другий, справжній фінал спектаклю викликає велике захоплення у більшості глядачів. Хочеться сподіватися, що нову виставу самобутнього театру чекатиме довге творче життя.