Відповідальність і право вибору

Серед постановок, що нещодавно з’явилася в репертуарі Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, заслуговує на увагу вистава «Двоє, не рахуючи собаки (Історія собаки)». Над спектаклем працювали Тарас Бенюк, Олександр Шимко, Олексій Вакарчук, Валентина Плавун, Наталія Бурлака та Алла Рибікова.

В основу постановки покладена п’єса відомого російського драматурга Валентина Красногорова (справжнє ім’я — Валентин Самуїлович Файнберг) «Собака». П’єси митця «Кімнати нареченої», «Хтось повинен піти», «Рицарські пристрасті», «Принади зради», «Любов до втрати пам’яті», «У кожного своя зірка», «Сьогодні або ніколи», «Побачення по середам», «Його донжуанський список» та інші, поставлені більш ніж у 300 театрах, тепло зустрінуті критикою і глядачами. А книга «Чотири стіни і одна пристрасть» про сутність драми як виду літератури заслужила високу оцінку діячів театру.

У спектаклі три дійові особи: Він, Вона і собака на прізвисько Булька. Самотній чоловік, за спеціальністю залізничник, знаходить щеня, і дуже швидко ця маленька віддана тварина стає його єдиною радістю. Однак настає день, коли герою потрібно зробити вибір: або звільнитися з роботи, або позбутися собаки. Умертвлінням тварин на ветеринарній станції займається жінка. Зіткнення двох правд персонажів, їх несхожих поглядів на справжній сенс життя створює пружину конфлікту.

«Двоє не рахуючи собаки» це вистава про людські стосунки, гіркоту самотності, переоцінку життя, перегляд його цінностей та повороти, уроки долі і доленосні зустрічі, від яких ніхто не застрахований. Також це спектакль про те, що щодня доводиться вибирати. Але за цей вибір призначена плата. Ти завжди платиш, тобто розплачуєшся за свої попередні «вибори». І розплачуєшся значно довше, ніж триває сам момент вибору. Інколи платиш за нього все своє життя.

Павло Кільницький та Олена Тополь зуміли створити достовірні образи Чоловіка і Жінки. Але найбільше запам’ятовується молода артистка Шорена Шонія, яка виконує роль Собаки. Виявляється можна так достовірно зіграти тварину і це не буде виглядати фарсом або умовністю. Глядач бачить на сцені щеня з веселими і відданими очима, яке, у разі потреби, буде «помирати, але повзти на допомогу». Шорена служить у театрі з 2013 року. За цей час її творчість відзначили «Київською пектораллю» за кращий акторський дебют 2015 року, за роль Джульєтти у виставі «Джульєтта і Ромео». А «Київською пектораллю» 2017 року роль Собаки у виставі «Двоє не рахуючи собаки» вже була відзначена як краща жіноча роль другого плану. Хотілось би побажати виконавиці ще багато нових відзнак та цікавих ролей.

А ось що розповіли самі актори про свої ролі.

Олена Тополь:

«Моя героїня — жінка, яку відчуває гострий душевний біль. Вона сама, як собака, що ополчилася проти всього світу. Але все ж, вона — не черствий сухар. Хто знає, можливо, працюючи на шкуродерні, вона так і не вбила ще жодного собаки. Навпаки, як може, намагається допомогти нещасним тваринам, для цього і влаштувалася на цю роботу. До кожної людини, яка прийшла зі щеням, ставиться з презирством. Вона ж бачить, що Михайлу було добре з Булькою, ось і намагається врятувати тварину, а разом з нею і душу хазяїна. Вона сподівається, що він все ж залишить собаку собі».

Шорена Шонія:

«Знайти образ Бульки мені багато в чому допомогли партнери. Я ж не перша виконавиця ролі Собаки у цьому проекті, до мене її репетирували ще три артистки. Тарас Бенюк підкреслював: „Булька — зовсім не собака. Це душа людська, безпосередня, як ангел або дитина. Вона чиста і готова любити свого хазяїна, а також вірити йому беззаперечно“. Тому в Бульки і в думах немає, що її ведуть в якесь страшне місце… Наша вистава не про бездомних собак, а про відповідальність, яку ми несемо, не лише за тварин, але і за близьких людей. Пам’ятаєте як у „Маленькому принці“ Екзюпері: „Ми відповідаємо за тих, кого приручили“. Хочеться, щоб люди згадували цей завіт, виходячи з зали після нашого спектаклю».

Павло Кильницький:

«Мій персонаж не боягуз і не зрадник. Спочатку він просто не усвідомлює, що собак тут не «прилаштовують», а усипляють. Він дуже добра і душевна людина. Але у нього немає іншого виходу. Йому потрібно відправлятися в рейс, щоб забезпечити своїх дітей, яких він дуже любить. Якщо він втратить роботу, то з чого буде сплачувати аліменти?! Тому й приводить Булічку в пункт прийому. А випади на свою адресу оцінює, як егоїзм Жінки.

Мовляв, так ти нічого і не зрозуміла! У кожного — своя правда. Мені б дуже хотілося, щоб у моєму персонажі хтось з глядачів пізнав себе і оцінив збоку".